ВСТУП

Актуальність дослідження. Наочність у педагогіці завжди була і є одним з найважливіших принципів навчання, фундаментом для здійснення всебічного розвитку особистості. Цей принцип навчання був вперше сформульований Я.А.Коменським, а в подальшому розвинений Й.Г.Песталоцці. З вітчизняних дидактів, що займалися цією проблемою, слід відзначити перш за все К.Д.Ушинського, одного з перших розробників форм наочного навчання.

Особливо слід зауважити, що наочні засоби є одним з найважливіших елементів будь-якого навчального процесу в різноманітних навчальних дисциплінах. Це чітко ілюструють дані про засвоєння навчальної інформації дітьми 6-10 річного віку. Адже ефективність засвоєння інформації учнями зростає за умови залучення до цього процесу якомога більше органів чуттів. Найефективніше діти засвоюють інформацію подану на слух та на зір з подальшим її обговоренням.

Уперше теоретичне обґрунтування принципу наочності навчання ввів чеський педагог Я.А. Коменський (ХVІІ ст.), який в своїй праці “Велика дидактика" сформулював правило, що мало на меті безпосереднє знайомство учнів з об’єктами, які вивчаються. В своєму відомому “золотому правилі дидактики" Коменський вказував, що навчання слід починати не з обговорення об’єкту, який вивчається, а з його демонстрації.

Наочність несе в собі різні функції, одна з яких - сприяти розвитку мотиваційної сфери учнів.

К.Д. Ушинський дав глибоке психологічне обґрунтування наочного навчання. Наочні посібники за Ушинським, є засобом для активізації мислительної діяльності і формування чуттєвого образу. Саме чуттєвий образ, сформований на основі наочного посібника, є головним у навчанні. Ушинський надавав величезного значення наочному навчанню як методу, що має бути використаним найчастіше на уроках у початковий період, адже він:

- розвиває мовлення учнів;

- стимулює розумові процеси.

З аналогічних причин наочність цінна і під час навчання читання, а її використання зумовлене психолого-педагогічними основами уроків в початковій школі.

Психологічні дослідження використання різноманітних засобів наочності проводились багатьма вченими, зокрема Л.В.Занковим, І.М.Соловйовим, Ж.І.Шиф, Б.І.Пінським, Г.М.Дульньовим, В.Г.Петровою, М.М.Нудельманом, М.П.Феофановим та ін. Зокрема проблемою використання наочності в початковій школі займаються чимало українських та російських педагогів-практиків, серед них слід особливо виділити Бабійчук Т., Габдулхакова Ф.А., Ісмаілову А., Корепіну Л., Проць М. та ін. Серед вчителів-новаторів цікавими є ідеї Едігея В.Б., Кулінської Л.П., Халатян К. та ін.

Первинне дослідження проблеми дозволило сформулювати робочу гіпотезу, за якою спонукання до навчання у дітей 6-10-річного віку збільшиться за умови обґрунтованого використання на уроках читання засобів наочності.

Об’єкт дослідження - наочні засоби навчання на уроках читання в початковій школі.

Предмет - мотиваційний компонент уроку читання та вплив на нього засобів наочності.

Мета дослідження: теоретично охарактеризувати процес формування позитивних мотивів навчання на уроках читання засобами наочності, розробити шляхи удосконалення цього процесу.

Завдання, які ми поставили для виконання мети:

- проаналізувати досвід використання наочності в навчальному процесі уроків читання в початковій школі;

- вивчити вплив наочних засобів навчання на психологічні якості молодших школярів;

- з’ясувати, яке місце наочні посібники займають у структурі уроку читання;

- розробити та теоретично обґрунтувати систему методів та прийомів використання наочності в навчальному процесі уроків читання.

У процесі роботи над дослідженням нами були використані такі методи: порівняльно-історичний аналіз; вивчення та аналіз педагогічної і методичної літератури; спостереження; інтерв’ювання; аналіз та узагальнення педагогічного досвіду; педагогічний експеримент.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.