План

1. Методика звукового та звуко-буквеного аналізів. Звукове моделювання. Звукове конструювання. 

2. Методика формування граматичних понять на уроках мови в початкових класах 

3. Методика опрацювання елементів лексики. Робота над засвоєнням лексичного значення слова. Види вправ з лексики. 

4. Методика вивчення морфемної будови слова на уроках країнської мови в початкових класах 

5. Методика вивчення іменника в початкових класах. 

6. Мовний розбір та мовне конструювання на уроках української мови в початкових класах. 

7. Умови успішного формування орфографічних дій. Орфографічні вправи, види, методика проведення. 

8. Переказ – одна із складових частин системи розвитку мовлення. Види переказів, методика проведення. 

9. Твір – складова частина системи розвитку мовлення.

4. Методика вивчення морфемної будови слова на уроках країнської мови в початкових класах

Оволодіння знаннями морфемної будови слова забезпечує учням початкових класів практичне уявлення про основу і закінчення, вміння виділяти значущі частини основи (корінь, префікс, суфікс), розрізняти явища словозміни і добору до слова споріднених (спільнокореневих) слів. Завданнявивчення морфемної будови слова полягає у формуванні в учнів понять: основа, закінчення, корінь, суфікс, префікс; в усвідомленні їх ролі у мовленні, в практичному оволодінні морфологічним способом словотвору (без називання термінів), у збагаченні й розширенні словника учнів, розвитку логічного та абстрактного мислення.

За програмою розділ “Будова слова” вивчається у другому класі, але перше ознайомлення з морфемною будовою слова відбувається у першому класі (пропедевтичний етап), далі йде засвоєння матеріалу відповідного розділу у другому класі (основний етап), у третьому класі знання поглиблюються, вміння й навички удосконалюються під час вивчення частин мови.

Отже, етапи вивчення розділу “Будова слова” такі: 1) пропедевтичний –підготовча робота до ознайомлення із значущими частинами слова (спостереження за спорідненими словами, добір спільнокореневих слів і побудова речень); 2) ознайомлення із специфікою морфем у слові та з однокореневими словами; 3) закріплення і поглиблення знань про морфемну будову слова, які пов’язуються із формуванням мовленнєвих і правописних навичок.

Ефективності вивчення морфемної будови слова сприяє система вправ. За видами діяльності вправи поділяються на такі типи:

1) на спостереження за роллю морфем у слові: розберіть слова за будовою, поясніть, яка частина другого слова змінила його значення(дуб – дубок); порівняйте слова вчитель і вчителька, поясніть, як утворилось друге слово.

2) на заміну морфем у слові: у поданих словах замініть суфікс -ик суфіксом – ищ-. Яке значення мають утворені вами слова?; у поданих словах замініть префікс іншим, щоб вийшло слово з протилежним значенням.

3) на добір слів: доберіть спільнокореневі до слова, які б належали до різних частин мови, поясніть, як вони утворились; добір слів за моделями й схемами тощо.

4) морфемний розбір передбачає аналіз слова за його будовою.

Розуміння основи слова неможливе без усвідомлення поняття закінчення. Діти мають засвоїти такі його ознаки: закінчення – це змінна частина слова (стоїть у кінці слова), яка служить для зв’язку слів у реченні.

Робота над формуванням поняття про закінчення слова складається з кількох етапів:

1) формування початкових уявлень про закінчення – вправи на спостереження за змінами форми одного й того ж слова в контексті;

2) засвоєння терміну закінчення і усвідомлення функції цієї частини слова – зв’язувати слова у реченні (на вправах з деформованим текстом);

3) доведення висновку й усвідомлення його (змінна частина слова називається закінченням, воно стоїть у кінці слова і служить для зв’язку слів у реченні); графічне позначення закінчення;

4) тренувальні вправи – визначення закінчення у словах, їх запис; виділення закінчень, складання словосполучень з даних слів.

Робота над вивченням кореня на уроках мови має забезпечити знання про те, що корінь – головна частина слова, в якій міститься лексичне значення. Слова, що мають однакове значення і спільну частину, називаються спорідненими або спільнокореневими. Слова, близькі за значенням, але такі, що не мають спільної частини не вважаються спорідненими (мудрий і розумний). Слова можуть мати однакову графічну частину, але не вважаються спільнокореневими тому, що в них різні корені (гора і горе). У споріднених словах можуть спостерігатися чергування голосних і приголосних у корені. Головним способом виділення кореня є добір споріднених слів, визначення спільної частини, яка передає основне значення.

Формуючи поняття про префікс, учитель має довести, що за допомогою префіксів утворюють нові слова (дід – прадід), слова з новими відтінками (дужий – предужий); префікс стоїть перед коренем.

Значення префіксів найзручніше показати під час вивчення дієслів (лягти прилягти), однак варто добирати для аналізу й інші частини мови: іменник (друг -недруг), прикметники (гарний - прегарний). Вивчення префіксів у початкових класах має суто комунікативне значення – навчити правильно вживати в мовленні.

Аналізуючи роль суфіксів у слові, учні мають усвідомити, що суфікс – це частина слова, що стоїть завжди між коренем і закінченням або після кореня; суфіксів може бути декілька. За допомогою суфіксів утворюються нові слова.

Робота над поняттям суфікс починається із з’ясування значення зменшено-пестливих суфіксів, з опорою на конкретні уявлення дітей (сніг - сніжок). Подальша робота спрямована на поглиблення уявлень учнів про словотворчу роль суфіксів (чай - чайник). Аналіз слів за будовою, порівняння суфікса з префіксом, закінченням допомагають зрозуміти, що суфікс змінює значення слова, тоді як, наприклад, закінчення лише форму (машина – машиніст; машина, машини, машину)


5. Методика вивчення іменника в початкових класах.

Знайомство з частинами мови розпочинається з вивчення іменника як найбільш уживаної частини мови. Вивченням іменника в початкових класах передбачається: 1) формування граматичного поняття про іменник; 2) розвиток навичок правопису відмінкових закінчень іменників; 3) збагачення словника учнів іменниками і розвиток навичок точного використання їх у мовленні. Ці завдання розв’язуються не ізольовано, а у взаємозв’язку.

Молодші школярі вивчають іменник протягом 4 років навчання. У першому класі учні знайомляться із словами, які відповідають на питання що? хто?, що є назвами предметів, виконують логічні вправи на розрізнення назв істот і неістот. У 2 класі вводиться термін іменник (слова, які означають назви предметів), продовжується робота над диференціацією назв істот / неістот, формуються практичні (без уживання термінів) навички розрізнення числа іменників, вмінь групувати предмети за родовими та видовими ознаками. У 3 класі поглиблюється уявлення про такі лексико-граматичні категорії іменників, як назви істот / неістот, власні / загальні назви, розвивається поняття предметності на прикладах іменників, що означають опредмечені якості, дії (сміх, зелень), формується поняття однини / множини, вчаться розрізняти іменники за родами. У 4 класі формуються вміння відмінювати іменники, свідомо вживати відмінкові форми для висловлення думок і правильно позначати відмінкові закінчення.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 19

Безкоштовна робота

Закрити

Методика викладання української мови 4

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.