Психологія педагогічної праці 3

1. Предмет та мета психології педагогічної праці

Загальна мета педагогічної психології — виявляти, вивчати та описувати психологічні особливості та закономірності інтелектуального та особистісного розвитку людини під час навчання та виховання.

Педагогічна психологія має спільний з віковою психологією об'єкт вивчення — людину, однак предмети цих наук різні. Вікова психологія досліджує закономірності та механізми психічного розвитку людини та її особистісного формування на різних етапах індивідуального життя, а предметом педагогічної психології є насамперед психологічні закономірності навчання й виховання.

Педагогічна психологія вивчає психологічні проблеми керування процесом навчання, особливості оволодіння знаннями, уміннями й навичками, формування пізнавальних процесів, визначення критеріїв розумового розвитку, з'ясовує умови, за яких забезпечується ефективний розумовий розвиток особистості під час навчання, здійснення індивідуального підходу, а також раціональні взаємини між учасниками педагогічного процесу.

Крім того, педагогічна психологія досліджує процес формування особистості у навчально-виховному процесі, його загальні закономірності та вікову й індивідуальну специфіку, вплив різних факторів на розвиток особистості тощо.

Окремим напрямком досліджень педагогічної психології є вивчення особливостей педагогічної діяльності та особистості вчителя, визначення психологічних умов формування професійної компетентності педагога, розвитку педагогічних здібностей.

Педагогічна психологія тісно пов'язана з філософією, соціологією, педагогікою, фізіологією, лінгвістикою, культурологією, антропологією та іншими науками. Цей зв'язок зумовлений, по-перше, тим, що педагогічна психологія є конкретною галуззю психологічного знання, по-друге — специфікою педагогічного процесу, який за метою та змістом є процесом передавання соціокультурного досвіду, що акумулює у знаковій і мовній формах досягнення людської цивілізації.

Крім того, педагогічна психологія ґрунтується на психологічному знанні, зокрема, про психічний розвиток, його рушійні сили, індивідуальні, статеві та вікові особливості людини. Унаслідок цього вона пов'язана з такими психологічними галузями, як соціальна, диференційна психологія та ін. Проте, як зазначалося, педагогічна психологія пов'язана насамперед з віковою: перша вивчає умови і фактори формування психічних новоутворень під впливом освіти, навчання й виховання, друга — вікову динаміку та індивідуальний розвиток психічних процесів та психічних властивостей особистості, що розвивається. При цьому обидві ці галузі психології ґрунтуються на знанні загальної психології, яка досліджує "закономірності розвитку і проявів психічних явищ та їх, механізми" [9, с. 4].

Для сучасної науки характерними є тенденції до інтеграції наукового знання. Інтегративний характер науки в XX ст. проявлявся насамперед у тому, що її центром поступово стали знання про людину, які здобуваються психологією (Ж. Піаже, Б. Ананьєв, Б. Кедров). На думку Б. Ананьєва, диференціація, поглиблення вивчення людини та паралельна інтеграція всіх досліджень у цьому напрямку зумовили той факт, що проблема людини стала загальнонауковою. Ж. Піаже у виступі на XVIII Міжнародному психологічному конгресі наголошував, що "психологія посідає центральне місце не лише як продукт усіх інших наук, а й як можливе джерело пояснення їх формування й розвитку" [11, с. 155].

З розвитком психології як науки виокремилися і набули самостійного значення окремі галузі психологічного знання, зокрема, загальна, вікова, педагогічна, соціальна, генетична, інженерна, військова, медична, юридична, космічна психологія, психологія праці, менеджменту, спортивна психологія, психологія мистецтва, патопсихологія, зоопсихологія та ін.

Кожна із зазначених галузей має певний специфічний предмет (нагадаємо, що під предметом розуміють сферу дійсності, яка вивчається певною наукою) та методи вивчення своєрідності психічної діяльності залежно від умов праці в тій чи іншій сфері людського життя й діяльності та їх, вимог до психологічних детермінант особистості.

Педагогічна психологія тісно пов'язана з філософією, соціологією, педагогікою, фізіологією, лінгвістикою, культурологією, антропологією та іншими науками. Цей зв'язок зумовлений, по-перше, тим, що педагогічна психологія є конкретною галуззю психологічного знання, по-друге — специфікою педагогічного процесу, який за метою та змістом є процесом передавання соціокультурного досвіду, що акумулює у знаковій і мовній формах досягнення людської цивілізації.

Крім того, педагогічна психологія ґрунтується на психологічному знанні, зокрема, про психічний розвиток, його рушійні сили, індивідуальні, статеві та вікові особливості людини. Унаслідок цього вона пов'язана з такими психологічними галузями, як соціальна, диференційна психологія та ін. Проте, як зазначалося, педагогічна психологія пов'язана насамперед з віковою: перша вивчає умови і фактори формування психічних новоутворень під впливом освіти, навчання й виховання, друга — вікову динаміку та індивідуальний розвиток психічних процесів та психічних властивостей особистості, що розвивається. При цьому обидві ці галузі психології ґрунтуються на знанні загальної психології, яка досліджує "закономірності розвитку і проявів психічних явищ та їх, механізми" [9, с. 4].