Виробництво антибіотиків. Способи одержання
ЗМІСТ
Вступ
1.ПОНЯТТЯ "АНТИБІОТИКИ" ТА ІСТОРІЯ ЇХ ВІДКРИТТЯ.
2. КЛАСИФІКАЦІЯ АНТИБІОТИКІВ
2.1 СПЕКТР І МЕХАНІЗМ ДІЇ АНТИБІОТИКІВ
3. СПОСОБИ ОТРИМАННЯ АНТИБІОТИКІВ
3.1 ВИРОБНИЦТВО АНТИБІОТИКІВ
3.2 Шляхи вдосконалення промислового виробництва антибіотиків.
3.3 Лікарські форми антибіотиків
4. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА.
ТЕХНОЛОГІЯ БІОСИНТЕЗУ БЕНЗИЛПЕНІЦИЛІНУ
4.1Характеристика об’єкту біосинтезу
4.2 Характеристика продуцента
4.3 Підготовка посівного матеріалу
4.4 Характеристика поживного середовища
4.5 Стерилізація поживного середовища
4.6 Особливості перебігу процесу ферментації
4.7 Особливості процесу виділення і очистки пеніциліну
ВИСНОВКИ
Список використаної літератури
3. Способи отримання антибіотиків
Існуючі способи одержання антибіотиків можна поділити на три групи:
Біологічний синтез. Для отримання антибіотиків цим способом використовують високопродуктивні штами мікроорганізмів і спеціальні поживні середовища, на яких їх вирощують. За допомогою біологічного синтезу отримують, наприклад, пеніцилін [11]. Приблизно 50 % відомих антибіотиків синтезуються штамами, належними до актиноміцетів, головним чином до одного з родів - роду Streptomyces. Велике число антибіотиків є продуктами життєдіяльності інших бактерій, але серед цих антибіотиків лише небагато знайшли практичне застосування. Майже усі антибіотики бактерійного походження по хімічній природі являються пептидними. Серед бактерій-продуцентів слід виділити спорооутворюючі бактерії Bacillus subtilis, які здатні утворювати близько 70різних поліпептидних антибіотиків, Вacillus polymyxa - 20 антибіотиків, які відносяться до сімейства полімиксинових, Bacillus brevis - 23 антибіотики. Антибіотики продукуються також багатьма видами пліснявих грибів.Здатність антибіотиків до синтезу не являється строго специфічною ознакою. Один і той же антибіотик може утворюватися мікроорганізмами, що відносяться до різних видів, родів і навіть порядків. Крім того, штами, що належать до одного виду, можуть синтезувати різні антибіотики. Проте, як правило, чим далі знаходяться друг від друга організми в таксономічному відношенні, тим менше вірогідність, що вони синтезують один і той же тип антибіотика [10].
Хімічний синтез. Після вивчення структури деяких природних антибіотиків стало можливим їх отримання шляхом хімічного синтезу. Одним з перших препаратів, отриманих таким методом, був левоміцетін. Крім того, за допомогою цього методу створені усі синтетичні антибіотики.
Комбінований метод. Цей метод представляє собою поєднання двох попередніх: за допомогою біологічного синтезу отримують антибіотик, виділяють з нього так зване ядро (наприклад, 6-амінопеніцилланову кислоту з пеніциліну) і хімічним шляхом додають до нього різні радикали. Антибіотики, отримані за допомогою цього методу, називаються напівсинтетичними. Наприклад, напівсинтетичними пеніцилінами є оксацилін, азлоцилін. Широко використовуються напівсинтетичні цефалоспоріни, тетрациклін та ін. Головною ознакою напівсинтетичних антибіотиків є чутливість до них стійких до природних антибіотиків мікроорганізмів. Крім того, це найбільш економічно вигідний засіб виробництва антибіотиків: з одного природного антибіотика, вартість отримання якого дуже висока, можна створити приблизно 100 напівсинтетичних препаратів з різними властивостями [11].
3.1 Виробництво антибіотиків
Промисловий процес виготовлення антибіотиків проходить за наступними етапами:
1. Стадія біосинтезу (утворення) антибіотика. Це основний біологічний етап складного процесу одержання антибіотичної речовини. Головне завдання на цій стадії – створення оптимальних умов для розвитку продуцента й максимально можливого біосинтезу антибіотика. Висока результативність стадії залежить від рівня біосинтетичної активності продуцента антибіотика, часу його максимального накопичення, складу поживних середовищ для культивування організму, у тому числі вмісту застосовуваних попередників, а також загальних енергетичних витрат на процеси, пов'язані з розвитком продуцента антибіотичної речовини.
2. Стадії попередньої обробки культуральної рідини, клітин (міцелію) мікроорганізму й фільтрації (відділення культуральної рідини від біомаси продуцента). Ефективність стадії багато в чому визначається складом середовища для вирощування продуцента антибіотика, характером його росту, місцем основного нагромадження біологічно активної речовини (у культуральній рідини або всередині клітини).
3. Стадії виділення й очищення антибіотика. На цій стадії, залежно від властивостей антибіотика, його хімічної будови й основного місця нагромадження антибіотичної речовини, застосовують різні методи виділення й очищення. У якості основних методів використовуються екстракція, осадження, сорбція на йонообмінних матеріалах, розпарювання, сушіння.
Особливість цієї технологічної стадії визначається тим, що на першій стадії мають справу з невеликою концентрацією (~1 %) антибіотика в оброблюваному розчині, тоді як на наступних етапах його концентрація збільшується до 20-30 %. Усе це вимагає застосування різних місткостей і об'ємів використовуваних реагентів.
4. Стадії одержання готової продукції, виготовлення лікарських форм, розфасовки. Особливість стадії обумовлюється дуже високими вимогами до якості кінцевого продукту. У випадку випуску антибіотиків, призначених для ін'єкцій, препарати повинні бути стерильними; одержання таких антибіотичних препаратів, готування різних лікарських форм, дозування (розфасовка) і пакування повинні здійснюватися в асептичних умовах.
Готовий антибіотик піддається ретельному контролю якості: біологічному й фармакологічному.
1. Під час біологічного контролю ставиться задача підтвердження стерильності готового препарату. Для цього зазвичай використовують два методи.
Перший пов'язаний з інактивацією антибіотика та висівом його у відповідне поживне середовище Наприклад, біологічний контроль бензилпеніциліну і напівсинтетичних препаратів, отриманих на його основі, проводиться в такий спосіб. У пробірки, що містять тіогліколеве середовище, вносять фермент пеніцилазу в кількості, що здатна повністю інактивовувати пеніцилін. Пробірки з пеніцилазой витримують дві – три доби за температури 37 °С для контролю стерильності ферменту, потім у них вносять розчин пеніциліну. Пробірки розділяють на дві групи: одну витримують за 37 °С, а іншу – за 24 °С протягом п'яти діб. Проводять щоденне спостереження за можливим розвитком мікроорганізму.
Другий метод з'ясування стерильності антибіотиків полягає у тому, що для більшості цих сполук не існує інактиваторів їх біологічної активності. Тому в досліджуваних препаратів виявляють стійкі до них форми мікроорганізмів, а також визначають можливу присутність чутливої мікрофлори. Для визначення можливої присутності в таких препаратах чутливої до них мікрофлори розчин антибіотика пропускають через мембранні фільтри з діаметром пор не більш 0,75 мкм.
2. До антибіотичних речовин, використовуваних у медичній практиці, відповідно до Державної Фармакопії України висуваються дуже суворі вимоги. Кожний новий лікарський препарат, перш ніж він буде дозволений до практичного застосування, повинен пройти всебічні випробування на токсичність, пірогеність і інші властивості, життєво важливі для організму. Препарат випробовують на різних видах тварин по відношенню до його гострої й хронічної токсичності (вплив на кров, ЦНС, дихання і т.д.). Показники гострої токсичності – один із критеріїв якості антибіотичної речовини. Встановлюють максимально допустиму дозу (МДД) антибіотика; дозу, що викликає загибель 50 % піддослідних тварин (LD50) і смертельну дозу (LD100). Тільки після всебічного й ретельного вивчення препарату він може бути рекомендований до практичного застосування.
Біотехнологічний процес одержання антибіотиків можна зобразити у вигляді наступної схеми:
Мал.1. Схема виробництва антибіотиків в процесі мікробіологічного синтезу.