План

1. Архітектура української церкви наприкінці XVIII до наших днів

2. Національні традиції в культовій архітектурі України

3. Символіка українського православного храму

Бібліографічні посилання

2. Національні традиції в культовій архітектурі України

Кінець XVII - XVIII ст. ознаменований початком масового будівництва кам'яних споруд, яке майже не велося у центральній та східній Україні з першої половини XIII ст.2 Міста Київ, Чернігів, Переяслав, Полтава, Лубни, Харків та багато інших міст і сіл Гетьманщини, Слобожанщини одержують нові домінанти - величні барокові храми, монастирські комплекси, дзвіниці. Вони залишалися домінуючими спорудами аж до початку XX ст. Так утворився певний архітектурний регіон з характерними тільки для нього формами. Українське бароко XVII - XVIII ст. стало втіленням національних традицій, форм, менталітету народу.

Українське зодчество відчутно відрізнялося від архітектури інших країн - сусідів українців. Ця відмінність існувала навіть в умовах тісного взаємовпливу архітектурних стилів різних народів. Вплив української архітектури був помітним на архітектурі росіян (як і на російську культуру загалом) після входження українських земель до складу московської держави3. Відбувався і зворотній процес. На території Лівобережної України у кінці XVII ст. зводилися храми та цивільні споруди у чисто російських архітектурних формах (Спасо-Преображенський монастир XVII ст. у Путивлі). Невдовзі цей взаємовплив переріс у нерівну боротьбу двох архітектурних типів, яка мала на меті не тільки мистецький підтекст. Розповсюдження російської архітектури в Україні набуло ознак культурної та національної експансії4.

Споруди поєднують естетичну окрасу оточуючого середовища і практичну користь для людей. Архітектурних пам'яток у нашому оточенні набагато більше, ніж інших зразків образотворчого мистецтва. Цей факт робить вплив зодчества на світогляд людини винятковим. Завдяки символізму своїх форм, архітектура часто використовувалася як засіб пропаганди. Особливо така роль зодчества зросла у XIX - XX ст. - час еклектики та історизму. У цей час в архітектурі співіснує велика кількість стилів та напрямків минулого, що заново "прочитуються" та використовуються зодчими. Архітектори або їх замовники вільно застосовували з різною метою той чи інший стиль, форми минулого. Так, при зведенні великих споруд для державних установ використовувалися монументальні класицистичні мотиви, у проектуванні житла - форми ренесансу та бароко тощо5.

Велику роль відіграла архітектура у справі асиміляційної та релігійної політики. Яскравим тому доказом є "архітектурна політика" російського царату у XIX - на початку XX ст. Саме у цей час російська влада посередництвом архітекторів проводить "зросійщення" та "звізантійщення" пам'яток архітектури українського бароко6. Українським храмам надаються ознаки російської та візантійської сакральних архітектур, які визнаються урядом як єдиноправильні та канонічні у цьому виді зодчества7. Величні багатоярусні грушоподібні куполи храмів замінювалися на цибулиноподібні, що притаманні були виключно російській архітектурі. Додавалися недоладні кокошники, намети тощо. Хвилеподібні та ламані барокові фронтони замінювалися примітивними напівциркульними візантійського зразку. Так сталося з багатьма церквами України. У 80-х р. XIX та 10-х р. XX ст. замінені куполи Спасо-Преображенського собору в Острі, Спасо-Преображенського собору в Ізюмі, дзвіниці Микільського собору у Києві, фронтон Софійського собору у Києві тощо. Чужі архітектурні форми значно псували вигляд споруд та їх цілісність.

Головна шкода завдавалася не спорудам, а етносу. Знецінювалися зразки українського мистецтва. У свідомості народу таким чином поволі стиралося розуміння власної національної культури.

Ще більшого розмаху в Україні одержало будівництво нових культових споруд у формах російської архітектури. Фактично з 1801 р. царем та Синодом було заборонено будівництво храмів згідно української архітектурної традиції. Таким чином, розвиток української архітектури було штучно перервано. З тих пір єдиним стилем у культовому зодчестві був синодальний класицизм та псевдоросійський або російський стиль з неодмінними атрибутами - цибулиноподібними та наметовими куполами, кокошниками, наличниками тощо. Якщо класицизм був стилем космополітичним, то назва другого стилю вичерпно говорила про свою суть. Десятки і сотні церков по всій Україні будуються у цей час практично за шаблонними проектами архітекторів з Москви, Петербургу, Києва, Харкова та Одеси. Серед них рідко можна зустріти дійсно видатну пам'ятку архітектури. Поволі псевдоросійські церкви починають домінувати у багатьох населених пунктах України. Особливо відчутним було це домінування у сільській місцевості. Тут старі дерев'яні храми з характерними ознаками українського народного стилю розбираються "по ветхості" і натомість зводяться нові у формах уже російської архітектури8. З одного боку, позитивний факт - нова цегляна церква має більшу довговічність, створює сильніший містобудівничий акцент. З іншого боку - руйнування національної культури, заміна її на чужорідний елемент. Така політика мала успіх. З часом забувалися свої національні форми, а чужі вже сприймалися як власні.

Лише декілька прикладів порушують однотипність церковних споруд зведених наприкінці XIX - початку XX ст. Це Георгіївська церква-мавзолей на козацьких могилах під Берестечком на Волині (1910 - 1914 р., архітектор В.Максимов, розписи І.їжакевича) та церква у с. Мразинці на Слобожанщині (поч. XX ст., архітектор С.Тимошенко). Величний хвилеподібний складний фронтон Георгіївської церкви та хрещатий п'ятикупольний план мразинського храму є спробами відродити національні українські мотиви в архітектурі модерну. Ці спроби залишилися майже не почутими.

Непоправної шкоди національній архітектурній спадщині та церковному будівництву України завдали роки комуністичного правління. Десятки пам'яток культової архітектури були просто знищені. Партійні лідери Радянського Союзу не безпідставно стверджували, що архітектура українського бароко ідейно живить контрреволюційні націоналістичні елементи9. Зникли цілі види сакрального будівництва України XVII - XVIII ст. Крім того, протягом більше ніж восьмидесяти років культове будівництво в нашій країні було повністю відсутнім. Архітектори не мали змоги практикуватися у цьому виді будівництва.

Національні традиції у церковній архітектурі продовжуються і розвиваються лише за кордоном серед української діаспори. У країнах Західної Європи, в США, Канаді, Австралії та Південній Америці у 60- х - 80-х рр. будуються православні та греко-католицькі храми у модернізованих формах народного (західноукраїнського) та барокового зодчества. Найвідоміші споруди були зведені у США та Канаді архітектором Родославом Жуком. У своїх новітніх спорудах з сучасних будівельних матеріалів Жук використовував мотиви гуцульської, бойківської та лемківської дерев'яної сакральної архітектури. З'явилися такі унікальні будівлі, як церква Пресвятої Трійці у Кергонксоні, церква Св. Євхаристії у Торонто тощо. У деяких проектах архітектора можна пізнати силуети барокових храмів Києва (церква Св. Родини у Вінніпезі).

У 1990-х р. починається відбудова знищених храмів України та будівництво нових культових споруд.

Постали з попелу такі шедеври українського барокового зодчества, як Михайлівський Золотоверхий монастир, Успенський собор Києво-Печерської лаври тощо. Відновлюються й пам'ятки інших архітектурних стилів та напрямів.

Вперше за багато років архітектори одержують змогу створювати проекти храмів. Цей процес виявився не таким простим і легким. Перерваність у традиції сакрального будівництва у національних формах дається взнаки. Перші ж проекти, які розробляються для міст України мають яскраво виражені російські національні мотиви. Архітектори опинилися в полоні стереотипу, який став результатом нав'язування цих форм у XIX - XX ст. Стандартним і звичайним здається тип храму з цибулеподібними та наметовими куполами, кокошниками тощо. Підсвідомо архітектори продовжують традицію поширення на Україні чужих архітектурних форм. На перших порах, коли головним був сам факт будівництва храму, на ці "тонкощі" не звертали уваги. Перше, що кидається у вічі, це досить низька професійність у проектуванні подібного роду споруд. Храми у великих містах споруджуються за проектами відомих архітекторів. Церкви на периферії, у селах часто будуються низькокваліфікованими зодчими. Лише з часом помітили, що споруди виглядають досить сухо і відчужено від місцевої забудови та народних традицій. З'ясувалося, що перш ніж братися за проектування церкви чи дзвіниці варто вивчити історію народного зодчества.

З кожним роком кількість новозбудованих храмів зростає. Починають з'являтися архітектори, які спеціалізуються на такому виді зодчества. У таких умовах, коли церковні споруди починають знов відігравати відчутну роль у забудові міст та сіл, підхід до храмового будівництва стає значно серйознішим. Роль та відповідальність архітектора перед суспільством значно зростає в умовах регенерації історичної забудови українських міст. Відповідно історичного середовища міста підбираються й проекти у тих чи інших історичних стилях.

Поволі вимальовуються й головні напрямки, в яких працюють архітектори України. Формуються характерні особливості культової архітектури того чи іншого регіону. Сьогодні стильова палітра церковного зодчества України досить строката. Це неодмінна риса демократичних процесів у мистецтві.

Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 20

Безкоштовна робота

Закрити

Українська культова архітектура кінця XVIII ст. до ХХІ ст.

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.