План

1. Білоруська та російська історико-етнографічні області: особливості матеріальної та духовної культури.

2. Північноєвропейська історико – етнографічна область: особливості матеріальної та духовної культури.

3. Приатлантична історико – етнографічна область: особливості матеріальної та духовної культури

4. Дайте характеристику етнічним процесам у сучасній Європі

5. Історико – етнографічне районування України. Етнографічні групи

6. Вкажіть на особливості матеріальної та духовної культури українців

1. Білоруська та російська історико-етнографічні області: особливостіматеріальної та духовної культури.

Територія історико-етнографічної області, в основних рисах збігаючись з кордонами сучасної Білорусі (населення 9,9 млн чол.), включає прилеглі до неї райони Росії, Литви, Латвії та Польщі. Білоруська мова належить до східнослов’янської підгрупи слов’янської групи індоєвропейської сім’ї. За расовими ознаками білоруси належать до верхньодніпровського і поліського антропологічних підтипів східноєвропейського антропологічного типу середньоєвропейської підраси великої європеоїдної раси. За даними початку XX ст. близько 75% білорусів — православні, а 25% — греко-католики і католики. Незважаючи на етнографічну однорідність, у білорусів виділяються етнографічні групи поліщуків, пінчуків і брещуків.Основним традиційним заняттям білорусів було сільське господарство, зокрема землеробство. Вони вирощували жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, гречку, картоплю, кукурудзу, льон, коноплі, цукровий буряк і т.п. Допоміжну роль відігравало городництво, садівництво, бджолярство, полювання, рибальство і збиральництво.Пануючою системою землеробства було трипілля. У малоземельних селян переважало двопілля. На піщаних ґрунтах Полісся зберігалася перелогова система, а в окремих районах ще на початку XX ст. зустрічалося підсічно-вогневе землеробство. Основним орним знаряддям праці білорусів була двозуба соха (поліська, литовська) з двома ральниками і однією чи двома полицями-відвалами. Крім того, використовувалась однозуба сошка, якою з другої половини XIX ст. підгортали картоплю. Лише на початку XX ст. у білорусів поширюється залізний плуг. Боронували після оранки стовбуром хвойного дерева з обрубаними сучками (вершіліна), дерев’яними рамними боронами, а з XX ст. залізними боронами. Урожай збирали косами і серпами, снопи складали в копи, потім сушили в гумнах, молотили ланцюгами і ціпами, мололи на водяних млинах, вітряках, а в домашніх умовах — на жорнах.Тваринництво відігравало допоміжну роль. Розводили корів, овець, кіз, свиней, коней, домашню птицю. Як тяглову силу використовували волів і коней.

РОСІЙСЬКА ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНА ОБЛАСТЬ

Російська історико-етнографічна область сформувалась на території Волго-Окського межиріччя. У 1462 р. вона займала 430 тис. кв. км. За Івана III кордони Московії розширилися за рахунок загарбання земель Великого Новгорода та Смоленщини, і в 1533 р. вона займала вже територію в 2.800 тис. кв. км. У XVI-XVII ст. Московія загарбала Поволжя і Донщину, проникла на Північний Кавказ, Прикаспійські степи, Приуралля, Сибір. Упродовж ХУІІІ-ХІХ ст. Росія повністю утвердилась у Сибіру, на Далекому Сході, в Казахстані і в Середній Азії. Слідом за військами йшли переселенці-втікачі, колоністи та насильно переселені селяни з російських, українських і білоруських земель, які стали одним із факторів зросійщення загарбаних територій і підкорених етносів. Територія розселення росіян неймовірно розширилась. За оціночними даними перепису населення 2002 р., в Росії проживають 143,2 млн чол., із них близько 80% — етнічні росіяни.

Розтягненість етнічної території, асиміляція інших етносів, контакти з сусідами значною мірою позначилися на расових ознаках росіян. Так, у північних районах європейської частини Росії переважають ознаки атланто-балтійського антропологічного типу північноєвропейської підраси, на північному сході європейської частини Росії — біломоро-балтійського антропологічного типу північноєвропейської підраси, в центральній частині європейської частини Росії — східноєвропейського антропологічного типу середньоєвропейської підраси великої європеоїдної раси. На півдні європейської частини Росії переважають антропологічні ознаки середземноморського антропологічного типу південноєвропейської підраси із значними домішками монголоїдних ознак. У Сибіру різні антропологічні типи європеоїдів змішалися з монголоїдами і творять змішані расові групи. Російська мова належить до східнослов’янської підгрупи слов’янської групи індоєвропейської сім’ї.

Найдавнішими заняттями росіян були землеробство і тваринництво. Росіяни вирощують усі ті культури, що й українці та білоруси, але при цьому в них основними культурами були жито, ячмінь, овес, гречка, картопля, городні (капуста, редька, ріпа, цибуля, часник, горох), льон, коноплі. Росіяни користувалися різними способами підготовки ґрунтів під посіви. У північних, лісистих і малозаселених районах донедавна зберігалося ще під¬ січно-вогневе, а в Сибіру і степах — перелогове землеробство. Уже з XVI ст. у росіян почала складатися система трипілля, але утвердилась вона лише наприкінці XIX ст. Названі прийоми обробітку ґрунту завжди відповідали конкретним природно-географічним умовам.


2. Північноєвропейська історико – етнографічна область: особливості матеріальної та духовної культури.

Історико-етнографічна область займає Скандинавський і Ютладський півострови з прилеглими до них островами. На цій території проживають датчани (97% із 5,3 млн чол. Населення Данії), шведи (98% із 8,8 млн чол. населення Швеції), норвежці (97% із 4,5 млн чол. Населення Норвегії), фарерці, ісландці (98% із 290 тис. чол. населення Ісландії), мови яких належать до північногерманської (скандинавської) підгрупи германської групи індоєвропейської сім’ї мов та фінни (93% із 5,2 млн чол. Населення Фінляндії) і групи саамів, мови яких належать до фінно-угорської групи уральської сім’ї мов. За расовими ознаками датчани, норвежці, фарерці, ісландці, шведи і західні фінни належать до атланто-балтійського, а більшість фіннів і саамів — до біломоро балтійського антропологічних типів північноєвропейської підраси європеоїдної раси. У східних фіннів і саамів ледь помітно проступають монголоїдні ознаки. Панівною релігією у місцевих етносів є лютеранство, інші течії протестантизму і католицизм поширені

частково. Традиційним заняттям більшості корінних етносів було м’ясо-молочне тваринництво з розведенням ВРХ, свиней, овець і коней. Воно спиралось на широкий випас худоби та зимівлю її на заготовлених кормах у теплих хлівах. У датчан, норвежців і шведів переважало розведення м’ясо-молочної ВРХ, а в ісландців і фарерців — розведення овець і коней. В ісландців конярство мало виражений м’ясо-молочний і їздовий характер. З другої половини XIX ст. швидко зростало значення м’ясо-молочного скотарства, що спиралось на травосіяння і кормове землеробство. З цього часу м’ясо-молочне тваринництво швидко поширюється у фіннів, а в XX ст. воно вже — основна галузь сільського господарства. У місцевих германських етносів землеробство відігравало другорядну роль. Лише у фіннів землеробство спиралося на давні традиції і мало такий самий характер, як і у карелів. У східних і центральних районах Фінляндії ще наприкінці XIX ст. переважало підсічно-вогневе землеробство, а в південних і західних склалася система орного землеробства на парових ґрунтах. Повсюдно в історико-етнографічній області, за винятком Ісландії, вирощували жито, ячмінь, овес, гречку, городні культури, картоплю, кормові культури. Важливу роль у житті місцевого населення відігравало морське рибальство, особливо у північних норвежців, ісландців, фарерців, меншою мірою в датчан, шведів та фіннів. З допоміжних занять були поширені полювання на морського і хутрового звіра, лісозаготівля, збиральництво, виготовлення інвентаря, бондарство, виплітання риболовецьких сіток, обробка шкур і хутра, ткацтво, плетення, ковальство, в’язання з вовни. З художніх промислів і ремесел найважливіше місце займали різьба і розпис по дереву, плетення мережива, художнє ткацтво і вишивання, обробка кості, килимарство, гравіювання і т.ін.

Основні форми поселень — це хутори, невеликі села, містечка і міста. Хутори в ХУІ-ХУІІ ст. були поширені повсюдно. Серед сільських поселень поширені рядові уздовж вулиці чи берега,вуличні — уздовж дороги, кругові — навколо площі або випасу. У фіннів з XVII ст. поширилася розкидана забудова поселень. Садиба норвежців, шведів, датчан і фіннів має багато будівель, інколи до 15. Планування садиби значною мірою залежало від рельєфу місцевості. На рівнині переважала дворядна, П-подібна та замкнута забудови садиби. У гірських районах та в датчан широко зустрічалась однорядна забудова садиби, житло і господарські споруди розміщувалися під одним дахом. В етносів північноєвропейської історико-етнографічної області зустрічалися різні типи житла. В Ісландії і на Фарерах житло і господарські будівлі споруджувалися з каменю, дерну, лісу-плавуна. Щілини між каменями заповнювали мохом, стіни обшивали дошками. Двосхилий дах накривали берестом, дошками, які притискали зверху каменями або прив’язували. Житло і господарські споруди розміщували в один ряд.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 16

Безкоштовна робота

Закрити

Етнологія 9

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.