Характерною особливістю культури мігрантів можна вважати наявність імпортованого посуду кількох протилежних за розміщенням культур — однієї з найпізніших локальних груп трипільської (городсько-касперівської, чи, за іншим терміном, гординештської), яка локалізувалася у Верхньому та Середньому Подністров'ї та Попрутті, а також у Верхньому Побужжі, і майкопської культури Північного Кавказу. Саме з появою мігрантів контакти населення степової України з майкопцями набули більш жвавого характеру, ніж це було на початковій стадії життя нижньомихайлівців та квітянців. До того ж мігранти дотримувалися дуже сталого поховального обряду, ховаючи померлих у сильно скорченому положенні на боці, із зігнутими перед обличчям руками. Крім майкопського та пізньотрипільського (гординештського) посуду з мігрантами в степи проникають й інші нові форми кераміки — плоскодонні кубки, чашки з петельчатими ручками, амфорки із залискованою неорнаментованою поверхнею. Ці керамічні традиції вказують на впливи культур енеолітичної та перехідної до ран-ньобронзової доби Карпатського та Центрально-європейського регіонів. Такий синкретизм пояснює складності при вирішенні питання про походження описаного культурного явища. Ми вважаємо, що епіцентр міграції слід шукати в ареалі проживання пізньотрипільських племен і що вона була підготована закономірним розпадом окремих найпізніших трипільських угруповань. Але якщо, наприклад, усатівці дійшли тільки до берегів Дніпра, а сліди їхньої присутності дуже незначні, оскільки більша увага приділялась зв'язкам з населенням балкано-дунайських областей (культури Чернавода III, Фолтешть І, Болераз, можливо, Єзеро [66], то населення гординештської групи, займаючи лісостепову смугу, контактувало з пле менами Карпатського ре гіону та Малопольщі (куль тури пізнього ленделю, лій-частого посуду, очевидно, кулястих амфор [67]. Тому немає сумніву, що горди- нештське населення в про цесі міграції несло ще тра диції своїх західних сусі дів. Сліди безумовного до сягнення Дніпровського Лі вобережжя та Надазов'я фіксуються по залишеним мігрантами похованням на берегах річок Молочної та Самари, які супроводжува лися гординештським по судом, лискованими кубка ми тощо. Менш виразні елементи зберігаються в Подонні, де починають пе реважати майкопські впли ви, які сягають правобе режжя Дніпра, а в окремих випадках відмічені на захо ді, майже до півночі Молдови (Костешти), де було знайдено типові майкопські крем'яні вістря стріл. Зоною найсильніших спільних проявів гординештського та майкопського впливів було Подніпров'я. Вони відмічені не тільки у животилівсько-вовчанського населення, а й у місцевого (нижньомихайлівців та квітянців), яке тоді, як було зазначено вище, вже втрачало свої первісні риси та брало участь у генезі локальних культур.

Рис. 109. Нові форми посуду, привнесені у степи населенням животилівсько-вовчансь-кої групи:

1 — Соколове II, курган б, поховання 4; 2 — Бо-гуслав, курган 23, поховання 13; 8 — Вовчанськ, курган 1, поховання 21; 4 — Койсуг, курган Радутка, поховання 24.

Таким чином, відзначений міграційний процес середини III тис. до н. е. збігся у часі не лише із завершенням розпаду найпізніших трипільських локальних груп, а й відбувався за періоду занепаду основних степових спільностей, наприкінці енеоліту роздріблених, частково інтегрованих до складу невеликих локальних груп, а частково відносно самостійних, але змінивших певні риси культури під сусідніми впливами.

Такою складною історичною картиною розвитку степових племен завершується енеолітична доба в Україні. Подальший розвиток історії давнього населення пов'язаний з формуванням на значних степових просторах грандіозного утворення, відомого під назвою ямна культура, або ямна культурно-історична спільність.

Населення цієї спільності розселилося на просторах степів та лісостепу від Приуралля на сході до Добру джі на заході. Першим провісником появи культури нового типу можна, ймовірно, вважати репінські племена, про що йшлося вище. Саме у репінців найчіткіше стали виявлятися основні риси обряду і матеріального комплексу, які у повному вигляді постали у ямного населення. Загалом же основні риси культури ямних племен не дають змоги твердити про послідовність та поступовість переходу від енеолітич-ної доби до раннього бронзового віку, розквіт якого і репрезентують ямні племена *. Цей перехід фіксується дослідниками як певний історичний стрибок, який важко пояснити суто археологічними даними. На місце пізньоенеолітичної роздробленості з'являється раптово могутня етнокультурна спільність з досить уніфікованими рисами культури на значних територіях. Цій спільності ми завдячуємо розквітом курганного будівництва, поширенням колісного транспорту, будівництвом у Подніпров'ї укріплених поселень. Матеріальна ж культура порівняно з енеолітичним часом характеризується суттєвою деградацією.

Ямна культурно-історична спільність традиційно розглядалась у системі енеолітичних пам'яток України, чим і пояснюється присутність опису її в цьому розділі. Аргументи щодо необхідності аналізу пам'яток ямної спільності як культурного утворення доби ранньої бронзи видаються слушними, проте вони ще не набули загального визнання — Редколегія.

Поява ямної спільності відповідала загальноісторичній тенденції зміни високорозвинених енеолітичних культур у Балкано-Карпатському басейні більш примітивними культурами бронзової доби, де цей процес почався дещо раніше, і на час появи ямної культури там уже проживали носії таких культур, як Чернавода II, Коцофень, Глина-Шнекенберг, Костолац, Баден та ін. Така ж історична картина спостерігається на Північному Кавказі, де населення майкопської культури зникає, а на їхнє місце приходять інші племена з менш яскравою культурою. Лише в зоні степів Поволжжя відбувається більш-менш еволюційний розвиток населення, генетичні корені якого дослідники вбачають у традиціях племен хвалинської ранньоенеолітичної культури. Тому головний імпульс, який призвів до розповсюдження ямної культури, багато дослідників намагається локалізувати саме там, а в більш широких межах — у Надкаспії. В цьому є певна закономірність, яка, щоправда, не заважає загальноприйнятій точці зору про те, що формування ямної спільності, етнічно неоднорідної, відбувалося внаслідок взаємодії різних груп населення каспійсько-чорноморських степів [68]. Саме тому особлива складність процесу інтеграції спостерігається в українських степах, якщо врахувати загальну картину розвитку первісних племен наприкінці енеолітичної доби. Цим безпосередньо пояснюється наявність значної кількості окремих племінних об'єднань, які визначаються в межах локальних груп ямної спільності, кожна з яких зосереджена навколо басейнів рік та їхніх приток. У літературі виділено приазовсько-кримську, південно-бузьку, нижньодніпровську, середньодніпровську, донецьку, буджацьку або дністровську групи племен [69]. Але сьогодні вже можна дати більш дрібний поділ, включаючи молочанську та східно-приазовську, лівобережну, орельсько-самарську групи та ін. Окремі племінні групи різняться за археологічними даними особливостями поховального обряду, відмінностями матеріальної культури, зокрема кераміки — її форм, орнаментації. Безумовно, залежно від екологічних умов життя існували відмінності у формах господарської діяльності, зокрема різні види ведення скотарства. Окремі племінні об'єднання займали вигідніші для життя області, тим самим маючи певні переваги над сусідами. Це ж стосується і розвитку соціальних організмів — збагачення окремих племен, патріархальних громад, поява могутніх вождів тощо. Як результат — нерівномірність розвитку окремих ямних племінних об'єднань, воєнні сутички між ними. У найвигіднішому становищі, на нашу думку, були племена, що проживали на кордоні з населенням інших культурних традицій. Це дністровське, дунайське об'єднання та групи, що контактували з племенами ямної культури Нижнього Дону і через них мали вихід до Північного Кавказу. Перші протягом тривалого часу сфокусували на собі впливи балкано-карпатських та центральноєвропейських культур ранньої доби бронзи і виробили специфічні форми посуду: амфори, кубки, чаші, аски тощо, які не виявлені у населення інших ямних груп. Більше того, ямне населення дністро-дунайської зони підтримувало постійні контакти з племенами Балкан та Карпатського басейну, зайнявши вільну екологічну нішу по сусідству з ними. В результаті в похованнях за "ямним" обрядом трапляється посуд, який був у побуті населення таких культур, як Коцофені, Глина — Шнекенберг, що існували на теренах сучасних Болгарії, Румунії, Угорщини та Югославії. З півночі відчутні зв'язки з племенами культури кулястих амфор (пізніх періодів) та культур шнурової кераміки, зокрема передкарпатської [70]. З іншої сторони, населення Подністров'я та Подунав'я було посередником у передачі досягнень своїх західних та північних сусідів на схід, в області проживання південнобузького та подніпровських об'єднань. Туди ж доходили й імпорти суто дністровського походження, такі, як банки на піддонах та горщики із специфічною багатою орнаментацією, ялинковими композиціями.

Карта 10. Пам'ятки населення України другої половини Ш тис. до н. е.

Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 32

Безкоштовна робота

Закрити

Світ скотарів (трипілля)

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.