Скелянське населення панувало не лише в степах Північного Причорномор'я, а й на території Нижнього Дону, досягало степів Передкавказзя та Північного Кавказу, де підтримувало тісні зв'язки з місцевим населенням домайкопського часу, яке залишило, зокрема в Прикубанні, особливу культуру, репрезентовану такими поселеннями, як Свободне, Мешоко (нижній горизонт), Мисхако та ін. На жаль, цей період вивчено дуже слабо, але слід все ж таки відзначити, що впливи степового населення на ці регіони в енеоліті відчуваються значно сильніше, ніж у зворотному напрямку. Більше того, завдяки посередницькій діяльності степовиків, степове Передкавказзя та Північний Кавказ були певною мірою залучені до зв'язків через азово-чорноморські степи з Карпато-Балканським регіоном, що привело до появи певних рис спорідненості загальних культурних традицій та джерел взаємовпливу між двома протилежними чорноморськими регіонами [53]. Звичайно, сліди контактів із кавказьким населенням фіксуються і на теренах України. Після дослідження поселення Свободне в Закубанні стало зрозумілим походження посудини з Новоданилівського могильника [54], яка теж мала очевидну престижну цінність і тому не визначає належність цього поховання до якогось окремого культурного типу.

Наприкінці третьої чверті IV тис. до н. е. хід історичного розвитку був порушений, так само як і система зв'язків скелянського населення. Це було викликано насамперед занепадом гумельниць-кого та варненського осередків Балкано-Карпатської металургійної провінції, деградацією передових землеробських культур на Балканах та в Карпатському басейні. Тим самим зникають основи, на яких базувалися відносини степового населення з землеробами. Щоправда, свій потенціал зберегло населення трипільської культури, яке перейшло до розвитку на етапі ВІЇ. Але воно лише частково задовольняло економічні потреби степового населення. В результаті зникають багаті поховальні пам'ятки, зменшується значення престижного обміну та посередницької торгівлі, занепадають найяскравіші риси культури скелянського населення. Його нащадками в Дніпро-Донському межиріччі було населення стогівської культурної групи, що зберегло основні традиції своїх попередників. Життя зосередилося в основному в долинах великих річок. Особливе значення мало Подніпров'я, де виявлено грунтові могильники з бідним інвентарем. Найвиразніші контакти фіксуються в зоні сусідства з трипільцями, але вони не свідчать про значну рухливість стогівського населення. Основні пам'ятки, які залишило це населення, нам відомі в Подніпров'ї: Кодачок, Середній Стіг II та ін.

Треба зазначити, що тоді, коли в степовій зоні з'явилися племена скелянської культури, в Подніпров'ї ще залишалося населення, що представляло азово-дніпровську культуру маріупольської спільності. Воно ховало небіжчиків в таких відомих могильниках, як Микільський, Лисогірський, Капулівський. Вплив нових прогресивних тенденцій, які несло скелянське населення, а також суто внутрішні причини розвитку неолітичного азово-дніпровського населення призвели до поступової руйнації традиційних засад, на яких базувалися господарство та соціальна система азово-дніпровського суспільства. Цей процес був досить тривалий і супроводжувався збереженням певних консервативних традицій, що досить добре фіксується на прикладі поховального обряду. Поступово зникають колективні могильники, починають виділятися окремі поховання, але ще без ознак кургану. Зберігаються при цьому основні обрядові риси, включаючи випростане положення. Цей процес привів до формування генетичне споріднених з азово-дніпровсь-ким населенням племен так званої квітянської (постмаріупольсь-кої, за І. Ф. Ковальовою) культури. Остаточне становлення основних рис культури та господарства цього населення ми фіксуємо лише наприкінці IV тис. до н. е. На цей час стоянки та кургани, які вже стали невід'ємною частиною поховального обряду квітян-ців, відомі і в Подніпров'ї, займаючи як степову, так і лісостепову зони між Дніпром і Сіверським Донцем, вздовж прикордонної смуги степу та лісостепу, з розвиненою там гідросистемою. Значно менше були освоєні території Північного Приазов'я, вздовж річок, що впадають до Азовського моря (зокрема. Молочна та Кальміус). Активно освоювалися квітянським населенням райони Дніпровського Правобережжя, доходячи до сучасного Херсона на півдні та займаючи басейн р. Інгулець на заході. Уздовж Дніпра квітянське населення досягало приток Псла та Тясмина. Безумовно, сучасні дані свідчать про те, що основною територією проживання квітянських племен було Подніпров'я, звідки вони досягали Подністров'я та Подунав'я на заході та Нижнього Дону на південному сході. Незначні за кількістю пам'ятки цих племен виділялися дослідниками в окремі культурні групи з так званими випростаними кістяками. Для означення пам'яток Дніпровського Лівобережжя, зокрема Орельсько-Самарського межиріччя, запропоновано термін "постмаріупольська культура" [55], який, на нашу думку, не досить вдалий, оскільки, наприклад, попереднє скелянське населення генетичне також є постмаріупольським. До того ж не враховувалися матеріали з поселень і не було вирішено головну проблему — ставлення до середньостогівської культури, що спричинило протиріччя. Адже при похованнях у тризнах курганів типовою є кераміка квітянського типу, яка, на думку Д. Я. Телегіна, саме належала до середньостогівської культури.

Карта 9. Пам'ятки населення доби енеоліту кінця IV — першої половини VI

Практично на теренах України квітянське населення проживало в багатьох районах, освоєних свого часу скеленцями, хоча відомостей про контакти цих двох груп населення не має. Це свідчить не лише про суттєву різницю в часі, а й про те, що становлення основних рис культури, розвиток скотарського напряму господарства, зміни соціального устрою відбувалися порівняно самостійно, автохтонне, без різких змін та сильного зовнішнього впливу. Про вплив скелянського населення можна говорити лише для початкової стадії формування квітянського суспільства, на стадії, що характеризувалася зміною форми поховального обряду, індивідуалізації останнього з переходом до курганного будівництва. Цим, мабуть, пояснюється тривкий консерватизм квітянського населення, що проявляється протягом усього часу його існування і добре простежується за архаїчними рисами поховального обряду та керамічного виробництва.

Водночас із квітянським населенням пов'язано формування самостійного осередку металообробки, який, на думку Н. В. Ринді-ної, своїм походженням зобов'язаний угорським та трансільванським джерелам через посередництво трипільських племен етапу ВІI та СІ [56]. Цими контактами і пояснюється поява у квітян-ців окремих виробів, зокрема посуду, який трапляється у населення лендельської та полгарської культур (наприклад, курушки на ніжках). На півночі квітянці підтримували певні стосунки з пізньотрипільськими племенами софіївської локальної групи, про що свідчать знахідки однотипних кам'яних мюлотків та молотків-клевців V якості символу влади в похованнях обох груп населення. Східні зв'язки, як і кордони території, котру займало квітянське населення, ще не з'ясовано. Що ж до південної смуги, то тут паралельно з формуванням основних етнокультурних рис квітянського населення на історичній арені також наприкінці IV тис. до н. е. з'являється населення, що представляє нижньомихайлівську культуру.

Рис. 107. Роговий клевець та кам'яний "молоток" як ознаки верхівки населення квітянської культури (Кам'янка-Дніпровська, курган 12, поховання 2; курган 14, поховання 2).

Нижньомихайлівські племена освоїли південну смугу степів між Доном та Дунаєм. Основні риси культури цих племен постають перед нами уже в сталому сформованому вигляді, з розвине-юю традицією будівництва курганів та інших надмогильних споруд — кромлехів, крепід, кам'яних скринь тощо. Найвідомішою іам'яткою, яку залишило це населення, вважається нижній шар Михайлівського городища на правому березі Нижнього Дніпра. На думку більшості дослідників, культура нижньомихайлівського суспільства склалася на базі кількох компонентів, тобто мала синкретичний характер. Загальновизнано, що головна роль при цьому іалежала попередньому скотарському населенню та землеробським тлеменам, але сам процес становлення основних рис культури до цього часу вивчений недостатньо. При цьому найважливішою проблемою є конкретизація тих людських спільностей, які можна було б вважати предками нижньомихайлівців. В. М. Даниленко та М. Я. Мерперт віддавали перевагу поряд із степовими традиціями скотарів трипільським впливам. Щоправда, пізніше В. М. Даниленко переглянув свої погляди і звернув увагу на зони контактів землеробів Переднього Сходу з характерною для них лискованою керамікою, з пастухами Прикаспію та Середньої Азії, які згодом розселилися по степовій зоні Причорномор'я [57]. Остання точка зору поки не підтверджена, але паралельно з нею було висловлено плідну гіпотезу щодо існування в степовій Україні особливої лінії етнокультурного розвитку, що отримала назву азово-чорноморської. О. Г. Шапошникова підкреслює близькість культур населення нижньомихайлівської групи та майкопської культури Північного Кавказу, пояснюючи це наявністю спільної генетичної підоснови. Крім того, дослідниця вказує на участь у цьому процесі степових неолітичних племен, а також населення середньостогівської (в її традиційному розумінні) та трипільської культур [58]. На наiу думку, в основі генезису носіїв нижньомихайлівської культури лежать події, пов'язані із затуханням активності скелянських племен в ранньоенеолітичний час. Перебуваючи в оточенні гумельницьких та трипільських племен на заході та кавказьких на південному сході, певні групи скелянського населення, що безпосередньо контактували з останніми, виробили самостійні риси культури, зберігаючи при цьому основні форми скотарського господарства. На Нижньому Дунаї на історичній арені з'являються врешті-решт племена культури Чернавода І, а в азово-чорноморській смузі степів головною діючою особою стає населення, що представляє нижньо-михайлівську культуру з характерним для неї скороченим обрядом поховання на боці, складними курганними спорудами та плоскодонним неорнаментованим лискованим посудом. Саме нижньоми-хайлівські племена утворили своєрідний міст сполучення між передкавказьким степом та Подунав'єм, підтримуючи контакти відповідно з майкопським та чернаводенським населенням.

На півночі Подніпров'я нижньомихайлівські групи досягали території Надпоріжжя, де, щоправда, відома незначна кількість пам'яток, основний же масив поховань та кераміку на поселеннях нижньомихайлівці залишили південніше сучасного Кишинева в Дністро-Дунайському межиріччі, Запоріжжя на Дніпрі, Гуляйполя та Волновахи в Надазов'ї. Цей північний кордон в Подніпров'ї та Дніпро-Донському межиріччі був зоною постійних контактів з носіями квітянської культури, що призвело до їхньої взаємної асиміляції. Особливо активно цей процес відбувався в Дніпровському Правобережжі, на що вказують досліджені між Дніпром та Інгульцем поховальні пам'ятки із змішаними рисами обряду. Можна також припустити, що саме під впливом нижньоми-хайлівців відбувався процес розселення квітянських груп з основної території їхнього проживання, у напрямку Дністра та Дунаю на захід та Нижнього Дону на схід. Завдяки впливу нижньомихай-лівців у квітянського населення з'являються складні надмогильні конструкції типу крепід та кромлехів, заклади, кільцеві ровики тощо. 

Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 32

Безкоштовна робота

Закрити

Світ скотарів (трипілля)

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.