Характеристика роботи

Курсова

Кількість сторінок: 57

Платна робота

Ціна: 300.00грн.

Замовити роботу

ПЛАН

ВСТУП.. 3

РОЗДІЛ І. МОЛОДА ІТАЛІЯ.. 7

1. Прихильники національного об’єднання. 7

2. Ідеї «Молодої Італії». 8

3. Другий центр політичного об’єднання. 8

РОЗДІЛ ІІ. РЕВОЛЮЦІЯ 1848-1849 РР. В ІТАЛІЇ 9

1. Економічний розвиток і соціальні відносини в Італії в 30—40-х роках XIX в. 9

2. Революційна ситуація в Італії в 1847-1848 рр. 12

3. Перший період революції (січень-серпень 1848 р.) 13

4. Другий підйом революції. Республіканський рух в Римі і флоренції ( серпень 1848 – лютий 1849 р.) 17

5. Друга війна за незалежність і нова поразка сардінської армії 19

6. Перемога контрреволюції в Сіцілії і Тоскані. Падіння Римської і Венеціанської республік. 20

7. Причини поразки і результати італійської революції 1848—1819 рр. 23

РОЗДІЛ ІІІ. ІТАЛІЙСЬКО-ФРАНЦУЗЬКИЙ СОЮЗ. 25

РОЗДІЛ IV. ВІЙНА З АВСТРІЄЮ. 28

РОЗДІЛ V. УТВОРЕННЯ ІТАЛІЙСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ.. 31

1. Економічний розвиток італійських держав у середині XIX в. 31

2. Два напрями в національно-визвольному русі 32

3. Війна 1859 р. з австрійською імперією.. 33

4. Підйом національно-визвольного руху. 35

5. Утворення італійського королівства. 36

РОЗДІЛ VI. ОБ’ЄДНАННЯ ІТАЛІЇ. 38

РОЗДІЛ VII. ВІЙНА ПРУССІЇ Й ІТАЛІЇ З АВСТРІЄЮ 1866 Р. 42

РОЗДІЛ VIII. ІТАЛІЯ У ПОТРІЙНОМУ СОЮЗІ 46

РОЗДІЛ ІХ. ІТАЛІЯ ПІСЛЯ ОБ'ЄДНАННЯ.. 48

1. Економічний розвиток. 48

2. «Права» і «Ліва» буржуазні партії 50

3. Економічна криза 90-х років. 52

ВИСНОВОК.. 53

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.. 57

ВСТУП

Не дивлячись на політичну роздробленість і австрійський гніт, в Італії в 30—40-х роках швидшав розвиток капіталістичних відносин. На півночі країни росла капіталістична промисловість, багато поміщиків переходили до капіталістичних методів господарювання. Але економічний розвиток всюди затримувався пануванням феодалізму і абсолютизму. Поміщикиі церква володіли величезними просторами землі. Селянство животіло в убогості. Відсутність політичної єдності і іноземне владицтво метали складанню загальнонаціонального ринку.

У економічних відносинах Італія набагато відставала від Франції і Німеччини, не говорячи вже про Англію. До 4/5 всього населення займалося сільським господарством. Селяни орендували землю у поміщиків па кабальних умовах. Особливо відсталими були південь і центр країни, де переважали крупні поміщицькі латифундії, дрібна оренда землі і найпримітивніші методи землеробства. Більшість селян залишалася безграмотною. Величезним впливом користувалося духівництво.

Найбільш передовими в економічних і культурних відносинах частинами Італії були П’ємонт і Ломбардія, де розвиток капіталізму зробив найбільші успіхи. У Мілані налічувалося вже декілька десятків фабричних підприємств, хоча і в цьому місті переважало ще ремісниче, мануфактурне виробництво. У 40-х роках в Італії почалося будівництво перших залізниць. Поступове зростання економічної потужності буржуазії і перехід частини поміщиків до крупного капіталістичного сільського господарства і до промислового підприємництва спонукали їх прагнути до усунення очних перешкод для капіталістичного розвитку країни і перш за все до національного об'єднання країни. Великі перешкоди для зростання італійської промисловості створювала митна політика італійських государів, що постійно знижували на догоду дворянству мита на ввезення іноземних товарів і не подумуючих про охорону місцевих підприємців від іноземної конкуренції. Крупна буржуазія і обуржуазившиїся поміщики бажали буржуазних реформ, по побоювалися революційних виступі селян і міської бідноти і виступали за помірні буржуазні перетворення зверху. Більш революційно і демократично були набудовані передові шари міської дрібної буржуазії і примикаючої до них інтелігенції.

Селянство було задавлене феодальним гнітом. Багато селян і ремісники розорялися. У країні налічувалися багато десятків тисяч декласованих бідняків, що йшли в гори. Дороги в горах кишіли розбійниками.

Заробітна платня на мануфактурі і фабриках Італії була дуже низькою і часто опускалася нижче за голодний мінімум. Фабричних робітників було ще небагато, і вони не могли скільки-небудь організований відстоювати свої інтереси. У великих містах скоплювалися тисячі голодуючих робітників.

Хоча революція 1820—1821 рр. і потерпіла невдачу, революційний рух на Апеннінському півострові не припинявся. Воно спалахнуло з новою силої в 1831 р. під впливом французької липневої революції. Хвилювання тоді охопили не тільки Модену і Парму, але і частина Романи. У 10-х роках національно-визвольний рух став охоплювати все більш широкі слон населення півострова — від плебейських мас міста і деякої частини селян до буржуазії і обуржуазившегося дворянства. Але більшість крупних дворян-землевласників і тісно пов'язане з ними вище католицьке духівництво стояли в Італії за збереження феодал-абсолютистських порядків, опиралися національно-об'єднувальному руху і підтримували пригноблюючих-австрійців.

Без звільнення від австрійського ярма неможливо було забезпечити економічний підйом і національне відродження країни. Найголовнішою задачею і змістом буржуазної революції, що насувається в Італії, повинна була тому стати боротьба за національну незалежність і державна єдність італійського народу. У нерозривному зв'язку з цим стояла задача ліквідації феодальних відносин і скидання абсолютизму дрібних італійських государів.

В ході боротьби за ці цілі серед антифеодальних національних сил поступово оформилися дві політичні течії: революційно-демократичне, спиралося на прогресивні шари дрібної середньої буржуазії і буржуазної інтелігенції, і помірно-ліберальні, що спиралися на крупну торговельно-промислову буржуазію і пов'язані з нею круги обуржуазившихся дворян-поміщиків. На чолі революційно-демократичної течії в Італія з 30-х років стояв прославлений герой італійського народу Джузеппе Мадзіні (1800— 1872). У 1831 р. він заснував таємне революційне суспільство ("Молода Італія», члени якого підготували ряд антиавстрійських і антиурядових виступів. Не зважаючи на жертви, вони добивалися звільнення батьківщини як від місцевого феодал-клерикалізму, так і від чужоземних пригноблюючих. [].

Головне політичне гасло «Молодої Італії» — «Єдність і республіка!» — означав вимогу національного об'єднання «знизу», за допомогою народного повстання і буржуазно-демократичного перевлаштування Італії. Мадзіні, син генуезького лікаря, ще студентом вступив в революційний рух і присвятив своє життя боротьбі за національну незалежність батьківщини. Проте Мадзіні ставив перед собою лише одні політичні цілі і не надавав уваги соціальним реформам. Боячись відштовхнути від національного руху землевласників, він не висував ніяких вимог, здатних поліпшити положення знедоленого італійського селянства і одночасно підняти його на боротьбу під гаслами «Молодої Італії». Рішуче виступаючи проти католицизму і викриваючи його реакційну суть, Мадзіні прагнув сам пристосувати релігію до задач революційної боротьби. У цьому полягали слабкі сторони поглядів і тактики Мадзіні. «Людина ця, без жодного сумніву, сильно помиляється в половині своїх ідей), резюмованих в його девізі «Бог і народ», - писав у зв'язку з цим великий російський революційний демократ Н. А. Добролюбов.

Уродженець Ніцци Джузеппе Гарібальді (1807—1882), потомствений моряк, прилучився до «Молодої Італії» в 1883 р. і незабаром взяв участь в одному з організованих суспільством повстань. Засуджений заочно до смертної страти, він біг до Південної Америки, де брав участь в національно-визвольному русі проти іспанського гніту. Не дивлячись на короткочасність своєї участі в революційній боротьбі в самій Італії, Гарібальді надалі разом з Мадзіні став одним з визнаних керівників народного руху.

Помірно-ліберальна течія розвинулася в 40-х роках переважно на півночі Італії. Воно ставило своєю за мету не допустити торжества революційного шляху об'єднання і добитися перетворення Італії у федерацію італійських держав під верховенством римського тата або підлога владою сардінського королі представника популярної в Італії Савойської династії, що проявила схильність до деяких буржуазних реформ. Абат Джоберті, автор книги, «Про етичну і цивільну першість італійців» (1843) був найвиднішим Захисником ідеї федерації під верховенством тата, а п’ємонтве з Сардінським королівством. Капур з 1847 р. почав видавати політико-економічну газету «Відродження» («Risorgimento»). Під «Рісорджіменто» розумівся рух, направлений до оновлення всієї духовної і політичного життя італійського народу і що зародилося іще в кінці XVIII в.

Закрити

Революція 1848-1849 рр. в Італії

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.