Історія України 8

1. Об’єкт історичного пізнання

Історичне пізнання - важлива категорія, яка визначає і окреслює процес мислительної діяльності людини, групи людей, суспільства, з метою пізнання, усвідомлення і розуміння минулого і сучасного життя та прогнозування майбутнього руху суспільства. Сьогодні питання пізнання стає особливо важливим у зв'язку з кризою марксистсько-ленінської методології, ідеології, політики, а також, в першу чергу, практики соціалістичного і комуністичного будівництва. Тому і постає питання: "Яким же чином найбільш правдиво відобразити історичний процес і дійсність?" Спотворене сприймання історії, особливо через неправдиву статистику, політичну інформацію та тенденційну науку, призвело до пошуків і переосмислення методологічних основ пізнання, що стало б гарантом розуміння багатьох процесів, в першу чергу, з позицій загальнолюдських цінностей.

Теорія і практика історичного пізнання має власні, вироблені досвідом і наукою категорії, поняття, дифініції, гіпотези тощо, котрі створюють певну систему в дослідженні і вивченні історії. Особливе місце в ній належить людині. Життя будь-якої людини, її діяльність неодмінно стають об'єктом історичного пізнання якщо не конкретно і особисто, то в контексті пізнання історичного процесу та суспільного життя.

Справедливими є ті підходи, які вказують на історичне пізнання, з одного боку, як на суму відомих фактів, з іншого - як на теорію, що пояснює та узагальнює їх. Разом з тим істинність історичного знання невіддільна від соціальної природи історичної науки, бо історичне знання служить суспільству і в підсумку залежить від його стану. Історичне пізнання є складовою частиною соціальної практики, без нього неможлива суспільна свідомість, тому докорінно неправильно розглядати роботи істориків ізольовано від суспільства, в якому вони живуть... Як правило, методика роботи, і принципи відбору джерел, і обґрунтованість висновків пов'язані з громадською позицією та ідеологією історика.

Слід зауважити, що ми досить часто вивчаємо і оцінюємо, переосмислюємо і переоцінюємо не зміст історичного процесу, а історичні знання, здобуті іншими дослідниками, вченими. Крім того, різні науки, в тому числі й історія можуть мати один об'єкт вивчення і дослідження, хоча завдання мають різні. Зокрема, назви географічних об'єктів вивчають історія, географія, лінгвістика і також та наука, яка має ці назви об'єктом і предметом дослідження - топоніміка, а в лінгвістиці -ономастика. Такий стан речей дозволяє зауважити, що сьогодні кожний дослідник, вчений повинен використовувати можливості усіх наук і галузей знання, які можуть підвести його до історичної істини, тим більше, що допоміжні історичні науки, які часто межують з іншими, досить успішно розвиваються, а такі з них, як історіографія, археологія, народознавство, етнологія та етнографія стали самостійними. Більшість цих наук ведуть свій початок саме з XIX ст. і завдячують у своєму розвитку відомим історикам, географам, лінгвістам та іншим науковцям.

Природа історичного пізнання така, що можливість пізнання істини обумовлюється тут і світоглядом вченого, і ідеологією, яку він проповідує, і методологією, яку використовує, і багатьма іншими факторами. Причому всі вони тісно взаємопов'язані. Отже, історичне пізнання можна розглядати з позицій логічних, методологічних, світоглядних, враховуючи, що об'єктом історичного пізнання є різні пам'ятки, історичні джерела та історичні особи. Об'єкт пізнання невіддільний від суб'єкта - людини. "Вивчаючи пращурів, пізнаєм самих себе, - відзначав В.О.Ключевський. - Без знання історії ми повинні визнати себе випадковостями, що не знають, як і навіщо прийшли у світ, як і для чого ми живемо, як і до чого повинні прагнути".

Важливо, що основою об'єктивності історичного пізнання є, як зауважує В. С. Єгорова, з одного боку, об'єктивність самої історичної реальності, з другого - ступінь розвитку історичної науки, її прийомів, методів дослідження. Разом з тим, виділяються два рівні наукового пізнання - емпіричний і теоретичний. Перший - спрямований на об'єкт безпосередньо і передує теоретичному, а теоретичним - ґрунтується на раціональній обробці та поясненнінаслідків емпіричного рівня пізнання, відбиває внутрішні зв'язки та закономірності руху об'єкта, дає можливість одержати всебічні й цілісні, системні знання про цей об'єкт.

Про сутність розуміння "історичного" кілька цікавих думок висловив М. Бердяев. Він також обґрунтував власну концепцію історичного пізнання. Вона ґрунтується на тому, що існує три періоди "історичного" у відношенні до історичного пізнання: "Перший період - період безпосереднього, цілісного, органічного перебування у якому-небудь усталеному історичному ладі. Цей період, звичайно, дуже цікавий для історичного пізнання, але в ньому історичне пізнання ще не зароджується. Це період, коли думка є статичною, і тому динамічність об'єкта історичного пізнання дуже погано сприймається людським розумом. Другий період - неминуче, фатальним чином завжди і всюди наступаючий період роздвоєння, розщеплення, коли ґрунтовні історичні підвалини починають розхитуватись у своїх основах, починається історичний рух, історичні катастрофи і катаклізми, котрі можуть бути різного темпу, але органічний лад і ритм цілісного життя не припиняється. Ось коли починається це роздвоєння і розщеплення, суб'єкт, який пізнає, не відчуває себе безпосередньо і цілісно перебуваючим в самому історичному об'єкті, зароджується рефлексія історичного пізнання. Цей другий період важливий для історичної науки, але для справжньої побудови філософії історії, для справжнього осмислювання історичного процесу він усе-таки не сприятливий, тому що у ньому відбувається розрив між суб'єктом і об'єктом, виведення рефлектуючого суб'єкта з того життя, в якому він безпосередньо перебував... У цьому періоді виникає історична наука, в цьому періоді може навіть виникнути історизм у розумінні загальної точки зору на культуру".