План

1. Комунікативні ознаки культури мовлення

2. Комунікативна професіограма фахівця

3. Словники у професійному мовленні.

4. Мовний етикет. Поняття етикету

5. Мовний, мовленнєвий і спілкувальний етикет

6. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури

7. Функціональні стилі, їх основні ознаки. Художній і публіцистичний стилі.

8. Функціональні ознаки наукового, офіційно-ділового стилів.

9. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів

1. Комунікативні ознаки культури мовлення

Головними комунікативними ознаками (критеріями) культури мовлення є: правильність, змістовність, логічність, багатство, точність, виразність, доречність і доцільність.

Правильність - визначальна ознака культури мовлення, яка полягає у відповідності його літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним, словотвірним).

Змістовність передбачає глибоке усвідомлення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми, різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого.

Важливим критерієм бездоганності мовлення є його послідовність, себто логічність. Щоб виклад думок був послідовним (логічним), насамперед треба скласти план або тези висловлювання, в яких була би внутрішня закономірність, послідовність, вмотивованість, що відповідають законам логіки.

Точність - "це уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, добре знання відтінків значень слів-синонімів, правильне вживання фразеологізмів, крилатих висловів, чіткії П синтаксично-смислових зв'язків між членами речень".

Багатство мовлення передбачає послуговування найрізноманітнішими мовними засобіїми висловлення думки у межах відповідного стилю. Лексичні, фразеологічні, словотворчі, граматичні, стилістичні ресурси мови є джерелом багатства, різноманітності мовлення.

Виразність мовлення досягається виокремленням найважливіших місць висловлювання, розкриттям власного ставлення до предмета мовлення. З цією метою треба застосовувати виражальні засоби звукового мовлення: логічний наголос, паузи, дикцію, інтонаційну виразність та технічні чинники виразності: дихання, темп, міміку, жести.

Доречність і доцільність залежить передовсім від того, наскільки повно і глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. А ще треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника, вказувати на помилки співбесідника в тактовній формі.


2. Комунікативна професіограма фахівця

Важливою складовою діяльності будь-якого фахівця є комунікативна компетенція, яка належить до ключових професійних характеристик. Вона містить три основні компоненти: робота з документами, вміння вести міжособистісний і соціальний діалог, виступати публічно.

Характеристики професійного портрету фахівця:

- уміння формувати мету і завдання професійного спілкування;

- аналізувати предмет спілкування, організовувати обговорення;

- керувати спілкуванням, регламентуючи його;

- послуговуватися етикетними засобами для досягнення комунікативної мети;

- уміти проводити бесіду, співбесіду, дискусію, діалог, дебати, перемовини тощо;

- уміти користуватися різними тактиками для реалізації вибраної стратегії;

- уміти аналізувати конфлікти, кризові ситуації і вирішувати їх;

- уміти доводити, обґрунтовувати, вмотивовувати, аргументувати, спростовувати, заперечувати, відхиляти, оцінювати;

- уміти перефразовувати, тезово висловлюватися, володіти навичками вербалізації;

- уміти трансформувати усну інформацію в письмову і навпаки;

- володіти основними жанрами ділового спілкування (службові листи, факсові повідомлення, контракт, телефонна розмова, ділова бесіда, перемови, нарада тощо);

- бути бездоганно грамотним, реалізуючи як письмову, так і усну форми української літературної мови;

- володіти технікою спілкування;

- уміти адекватно послуговуватися тропами та риторичними фігурами;

- уміти використовувати "слово" для коректування поведінки співбесідника.


3. Словники у професійному мовленні.

Предметом лексикографії є збирання слів тієї чи іншої мови, систематизація їх, опис словникового матеріалу.

Залежно від призначення словники переділяються на два типи: енциклопедичні й лінгвістичні.

Енциклопедичні словники подають стислу характеристику предметів, явищ, історичних подій, видатних політичних діячів, провідних вчених, діячів культури, різних понять, що позначаються тими чи іншими словами.

Галузеві (спеціальні) енциклопедичні словники систематизують знання певної галузі науки, техніки.

У лінгвістичних словниках по-різному пояснюються слова: з погляду властивого їм лексичного значення, походження, правопису, наголошування тощо. Лінгвістичні словники можуть бути одномовними, двомовними, багатомовними. Двомовні чи багатомовні - це перекладні словники. У них подано переклад слів з однієї мови на іншу.

Одномовні словники розкривають особливості слів. Вони поділяються на окремі різновиди словників: тлумачні, орфоепічні, орфографічні, етимологічні, історичні, словники іншомовних слів, термінологічні, фразеологічні, частотні, інверсійні, словники мови окремих письменників, словники конкретних лексичних груп (антонімів, синонімів, паронімів, омонімів, перифраз), словотвірні, морфемні тощо.

Вершиною словникарства є тлумачні словники, які достатньо повно подають лексико-фразеологічний склад мови з поясненням прямого й переносного значення, граматичних їй стилістичних особливостей, наводять зразки вживання слова.

Етимологічні словники тлумачать походження слів, їхні найдавніші корені, зміни и в їх будові, а також розвиток значень слів.

Орфоепічні словники фіксують основні норми літературної вимови. Вимову, відмінну від написання, у словниках подано фонетичною транскрипцією.

Словники іншомовних слів подають пояснення слів, запозичених з інших мов. У цих словниках переважно зазначається джерело запозичення, тобто мова, з якої або через яку слово прийшло, та розкривається його значення.

Історичні словники - це словники, в яких пояснюються слова, зафіксовані писемними пам'ятками.

Фразеологічні словники подають стійкі сполучення слів. Вони можуть бути перекладні (двомовні) й тлумачні (одномовні). Найбільший інтерес становлять тлумачні фразеологічні словники, в яких кожна фразеологічна одиниця супроводжується тлумаченням.

Термінологічні словники - різновид лінгвістичних словників, що подають значення термінів певної галузі знань.

Крім названих, в українській лексикографії є й інші типи словників:

1. Діалектні словники подають значення і межі поширення лексики територіальних діалектів.

2. Словники мови письменників фіксують лексичний склад творів певного письменника.

3. Словники власних імен, прізвищ.

4. Морфемні словники, в яких розглядається будова слова.

5. Частотні словники, в яких вказано на частотність вживання кожного слова реєстру.

6. Словники-довідники з культури мови найчастіше містять лексичні, морфологічні та інші норми української літературної мови, подають труднощі слововживання.

Широко послуговуються й іншими лінгвістичними словниками, зокрема словниками синонімів, омонімів, паронімів.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 13

Безкоштовна робота

Закрити

Українська мова за професійним спрямуванням 1

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.