Безготівкові грошові розрахунки
Безготівкові грошові розрахунки
Грошовий обіг — це процес безупинного руху грошей у сфері обміну, в ході якого вони виконують свої функції засобу обігу і засобу платежу. Організація й особливості грошового обігу визначаються специфікою грошової системи конкретної країни. Однак загальним для всіх країн з ринковою економікою є його розподіл на безготівковий і готівковий обіг.
Безготівковий грошовий обіг являє собою таку організацію розрахунків між учасниками суспільного виробництва, яка здійснюється без використання готівки шляхом перерахування коштів з одного розрахункового рахунку на інший. Історично такий спосіб розрахунків виник у кінці XVII — на початку XVIII ст., але широкого застосування до початку ХХ ст. не набув. Так, наприклад, у Німеччині безготівкові розрахунки виникають у Гамбурзі вже в 1691 р., коли в цьому місті було створено «Гамбургер-банк». Проте ця форма організації розрахунків ще довго не набувала поширення. Лише починаючи з ХХ ст. безготівкові розрахунки швидко поширюються, а сьогодні вони є головною формою організації грошового обігу.
В Україні правова база організації безготівкових розрахунків визначається рядом законів, які регламентують банківську діяльність. Що ж стосується детальної організації самих розрахунків, то вони визначаються затвердженою Національним банком України інструкцією. Нині це інструкція від 29.03.2001 р. «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».
Основні принципи організації безготівкових розрахунків такі:
—Усі кошти підприємств будь-яких форм власності повинні зберігатися в банку на відповідних рахунках. У касі підприємства дозволяється мати суворо лімітований банком залишок готівки, призначений, головним чином, для господарських і виробничих потреб (наприклад, для повернення здачі покупцю при придбанні товару або наданні послуг).
—Списання коштів з рахунка клієнта може здійснюватися лише за згодою власника рахунка, крім тих випадків, коли таке списання передбачене чинним законодавством (наприклад за рішенням суду).
—Підприємства мають право на вибір форми безготівкового розрахунку і способу платежу в межах того вибору, який забезпечується відповідним законодавством.
—Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах тих коштів, що є на рахунку суб’єкта господарювання. Винятки становлять випадки, спеціально передбачені законодавством.
—Суб’єкт господарювання має право вибору банку, в якому буде відкрито його рахунок. Для відкриття рахунку він повинен подати в комерційний банк необхідні документи.
Слід зазначити, що після відкриття рахунку між банком і клієнтом складається угода з розрахунково-касового обслуговування підприємства, в якій домовляються про всі види послуг, їх вартість, права та обов’язки сторін, а також санкції стосовно того, хто порушить ті або інші положення угоди.
Безготівкові розрахунки тісно пов’язані з усіма видами господарської діяльності і все ж основна частина цих розрахунків припадає на розрахунки за товарними операціями.
З розрахунками за нетоварними операціями, а це розрахунки підприємств і організацій з органами управління, з бюджетом, органами соціального страхування і т. ін., пов’язана приблизно одна четверта частина всіх безготівкових розрахунків.
Організація безготівкових розрахунків передбачає певний документообіг. При цьому, як правило, для руху платіжних документів установлюються певні терміни. Вони визначені Верхов- ною Радою України в постанові від 25.06.1993 р. і становлять 3 дні для документів, що обертаються всередині однієї області, й 6 днів — у межах України. У разі порушення даних термінів платник може стягнути з обслуговуючого банку пеню в розмірі 2% від суми затриманих документів за кожний день затримки. Пеня стягується в безакцептному варіанті, а якщо затримка здійснена не з вини банку, то банк повинен установити винуватця і стягнути з нього суму пені в безакцептному порядку.
Організація безготівкових розрахунків здійснюється в різних формах. Вони розрізняються між собою формою розрахункових документів і особливостями їх руху. Основними розрахунковими документами при безготівкових розрахунках є: а) платіжне доручення; б) платіжна вимога-доручення; в) чек; г) акредитив; д) вексель; є) платіжна вимога; ж) інкасове доручення (розпорядження).
Однією з найбільш поширених форм організації безготівкових розрахунків є розрахунки платіжними дорученнями. Платіжне доручення — це письмове розпорядження власника рахунка банку про перерахування з його рахунка на рахунок зазначеної в дорученні особи вказаної суми. Воно виписується на бланку установленої форми і має свої реквізити. Платіжні доручення виписуються в кількох примірниках, кожний із яких має свою назву.
Документообіг при розрахунках платіжними дорученнями показано на схемі 1.
Схема 1
Документообіг при розрахунках платіжними дорученнями
1.Укладання контракту.
2.Надання послуг, відвантаження товарів, виконання робіт.
3.Передача платіжного доручення банку для списання з рахунку платника суми платежу.
4.Виписка з розрахункового рахунка про списання коштів.
5.Платіжне доручення про зарахування платежу на розрахунковий рахунок одержувача (постачальника).
6.Виписка з розрахункового рахунка про зарахування платежу.
За допомогою платіжних доручень здійснюються розрахунки як з товарних, так і нетоварних операцій. Така форма організації безготівкових розрахунків належить до найбільш поширених. Це пов’язано з тим, що дану форму розрахунків найчастіше використовують тоді, коли мають місце сталі, добре відлагоджені зв’язки між господарюючими суб’єктами. Дана форма характеризується простим і швидким документообігом і сприяє прискоренню руху коштів. Певним недоліком цієї форми платежу є неповна гарантія здійснення платежу на користь постачальника продукції.
Другою формою організації безготівкових розрахунків є розрахунки за допомогою платіжних вимог-доручень. Ця форма передбачає при здійсненні розрахунку особисту участь двох суб’єктів: постачальника, який має право на здійснення на його користь платежу, і платника, котрий має право доручити банку зробити платіж зі свого розрахункового рахунка.
Платіжна вимога-доручення — це такий комбінований документ, що складається, так би мовити, з двох частин. Верхню частину після виконання своїх зобов’язань перед замовником заповнює постачальник. Це вимога постачальника щодо оплати вартості наданих замовнику послуг, виконаних робіт або поставлених товарів. Виписана вимога разом із відвантажувальними і транспортними документами пересилається платнику, минаючи банк.
Платник, упевнившись у відповідності документів договірним зобов’язанням, оформляє вимогу-доручення, заповнюючи її нижню частину, і здає у свій банк. Банк платника списує з розрахункового рахунка покупця суму платежу і пересилає платіжні документи банку постачальника для зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.