План

Основні завдання та етапи розвитку світової фінансової політики

Кредитна система як основа ринку грошей

Бюджетний дефіцит та бюджетний контроль

Фінансові категорії. Суб’єкти та об’єкти фінансових відносин

Список використаної літератури

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ

Фінансова політика — це сукупність заходів держави з мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу й використання з метою досягнення певних економічних, соціальних і міжнародних цілей, підпорядкованих реалізації інтересів суспільства.

Фінансова політика має забезпечувати нормальне функціонування фінансової системи держави і на цій основі — ефективніше виконання державою соціальних, економічних, екологічних, оборонних та інших функцій.

Зміст фінансової політики визначається прийнятою концепцією розвитку фінансів, її стратегічними цілями, що розкривають основні напрями формування, розподілу та використання фінансів, і системою заходів, які здійснюють органи державної влади та управління щодо досягнення поставлених цілей. При цьому заходи у фінансовій сфері та кожній з її підсистем мають бути узгоджені з тими, що здійснюються в інших сегментах соціально-економічної політики — грошово-кредитному, ціновому, оплати праці.

Найважливіша мета фінансової політики — збільшити обсяг фінансових ресурсів на основі економічного розвитку, нарощування державних фінансів, необхідних для повнішого задоволення потреб суспільства.

З огляду на викладене необхідно визначити оптимальні обсяги централізації фінансових ресурсів у сфері розподілу державних фінансів, раціонально розподіляти їх і ефективно використовувати, зокрема для реалізації цільових програм (загальнодержавних, міжрегіональних). Центром фінансової політики є система організації фінансових відносин, механізм фінансового регулювання та забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства.

Фінансовий механізм — це сукупність видів, форм і методів організації фінансових відносин. Наприклад, у бюджетно-фінансовій сфері за допомогою податків як форми вилучення частини первинних доходів суб'єктів господарювання і працюючого населення реалізуються основні фінансові відносини між ними і державою. Надаючи субсидії для виробництва окремих соціально значущих товарів (продуктів харчування, медичних препаратів тощо), фінансову підтримку окремим галузям і підприємствам, держава тим самим реалізує особливий вид фінансових відносин у цій сфері. Таким чином, фінансовий механізм у межах виробництва суспільного продукту виконує функції акумуляції фінансових ресурсів, фінансування витрат, стимулювання та регулювання.

У підсистемі фінансів суб'єктів господарювання фінансовий механізм проявляється у співвідношенні окремих форм грошових доходів і нагромаджень, розподілі чистого прибутку, використанні коштів із фондів підприємств.

У структурі фінансового механізму виокремлюють мобільний блок елементів, який становлять податкові ставки, база оподаткування, нормативи обов'язкового резервування грошових коштів, облікова ставка рефінансування, рівень нормованих витрат. Ці елементи частіше, ніж інші, коригуються з урахуванням інтересів суб'єктів економічних відносин та особливостей економіки. Фінансовий механізм можна подати як застосування певних фінансових методів, важелів, стимулів і санкцій, передбачених законодавчо-нормативними актами, з метою здійснення розподілу і перерозподілу ВВП.

У сучасних умовах вдосконалення фінансового механізму відбувається за такими напрямами:

  • поліпшення умов ринкових відносин в Україні;
  • забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту;
  • забезпечення необхідних темпів економічного зростання;
  • науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і використання;
  • підвищення результативності фінансового контролю;
  • вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій;
  • забезпечення достатнього правового і нормативного функціонування усього фінансового механізму.
  • Процес розподілу і перерозподілу виробленого в суспільстві валового внутрішнього продукту забезпечується із застосуванням методу фінансового планування.

    Фінансове планування — це діяльність із складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому.

    При виконанні фінансових планів виникає потреба у фінансовому оперативному управлінні як діяльності, пов'язаній з необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів. Під час складання й виконання фінансових планів, а також по закінченні певних періодів здійснюється фінансовий контроль, спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, а також цільового витрачання коштів із відповідних фондів.

    Фінансовий контроль є необхідною умовою безперебійного і поступового розвитку економіки. Він може бути державним і внутрішньогосподарським, за часом — попереднім, поточним і подальшим та здійснюватися різними методами (ревізія, перевірка, обстеження тощо).

    Фінансове забезпечення — це формування цільових грошових фондів у достатньому розмірі та їх ефективне використання.

    Основними елементами фінансового забезпечення суб'єктів господарської діяльності є такі:

  • самофінансування (відшкодування витрат на основну діяльність та її розвиток за рахунок власних джерел);
  • кредитування (надання коштів за принципами поворотності, платності, строковості і забезпеченості);
  • бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних засадах);
  • оренда (передача майна у користування на певний строк і за певну плату);
  • інвестування (вкладання коштів в ті або інші об'єкти з метою отримання прибутку або соціального ефекту).
  • Фінансове регулювання — це метод фінансового впливу, пов'язаний із регулюванням економічних процесів.

    Основні елементи фінансового регулювання такі:

  • оподаткування (вилучення частини доходів підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів);
  • бюджетні трансферти (дотації, субсидії, субвенції).
  • Аби зацікавити суб'єктів господарювання досягати кращих результатів, використовуються такі інструменти, як фінансові стимули. До них належать:

  • заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку;
  • бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (у тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки);
  • спеціальні фінансові пільги (податкові пільги, можливість здійснити прискорену амортизацію).
  • У фінансових інструментах важливе місце посідають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за виконання взятих зобов'язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найпоширенішими з них є штрафи і пені.

    Фінансова політика реалізується зазвичай у кілька етапів:

  • формування науково обґрунтованих концепцій розвитку фінансів на основі вивчення вимог економічних законів, всебічного аналізу перспектив удосконалення виробництва та потреб населення;
  • визначення основних напрямів використання фінансів у перспективі та в поточному періоді, тобто формування стратегії і тактики фінансової політики. На цьому етапі виходячи з поставлених цілей слід ураховувати можливості збільшення та зменшення обсягів фінансових ресурсів, а також зовнішні, політичні та економічні чинники;
  • безпосередні практичні дії, спрямовані на досягнення поставлених цілей.
  • Зрозуміло, що фінансова політика починає прямо впливати на економіку лише на третьому етапі, але такий вплив визначається змістом двох попередніх етапів.

    Фінансову політику розглядають переважно в певному часовому періоді: довгостроковому (перспективному) чи короткостроковому (поточному).

    Поточна фінансова політика пов'язана з оперативним регулюванням ланок фінансової системи, їх збалансуванням і підтримкою рівноваги між ними.

    Перспективна фінансова політика розрахована на тривалий період. Вона має забезпечити виконання стратегічних масштабних завдань, які потребують великих витрат часу та капіталу. Стратегічні завдання фінансової політики найчастіше пов'язують зі структурними змінами у фінансовій системі та фінансовому механізмі загалом.

    Часовий період фінансової політики визначає способи й методи її реалізації. їх регулівний зміст пов'язаний з вибором одного з трьох основних напрямів фінансової політики: економічного розвитку, стабілізації чи обмеження ділової активності.

    Зазначені напрями застосовують відповідно до конкретних соціально-економічних умов країни. Із кожним варіантом пов'язані певні заходи з реалізації фінансової політики.

    Під політикою економічного розвитку розуміють систему фінансових заходів, спрямованих на збільшення фактичного обсягу валового національного продукту (ВНП) та підвищення рівня зайнятості населення.

    Політика стабілізації— це система фінансових заходів, спрямованих на утримання обсягу випуску продукції на досягнутому в країні рівні.

    Політика обмеження ділової активності — це система стримувальних фінансових заходів, спрямованих на зниження темпів зростання реального обсягу ВВП порівняно з досягнутими. Уряд застосовує таку політику в періоди економічного піднесення для того, щоб запобігти кризі перевиробництва.

    Розглянуті напрями фінансової політики є основними, але не єдиними в економічній науці. їх застосування залежить від фази економічного циклу та конкретної соціально-економічної ситуації у країні.

    Фінансову політику розглядають у межах кон’юнктурної, основне завдання якої - забезпечувати рівномірний розвиток економіки через згладжування коливань у кон’юнктурних процесах для досягнення загальноекономічної рівноваги.

    Фінансова політика, її структура, механізм здійснення, мета завжди перебували в полі зору науковців. Жодна економічна школа та наукова теорія не залишили проблеми фінансів поза увагою. Але й сама фінансова політика виходила з базових положень тих чи інших економічних теорій. Розглянемо докладніше основні з них.

    Фінансова політика в Україні є важливою складовою економічної стратегії перебудови економіки країни. Тому крім основних її завдань (визначених раніше) слід визначити й специфічні:

  • впровадження ринкових відносин, створення умов для їх розвитку;
  • оздоровлення грошово-кредитної системи;
  • ефективна підтримка процесів роздержавлення та приватизації;
  • допомога у здійсненні антимонопольно! політики;
  • формування повноцінного фінансового ринку;
  • удосконалення податкової системи;
  • ліквідація бюджетного дефіциту;
  • подолання кризи державної неплатоспроможності;
  • перехід до нових умов фінансування економіки та формування ефективної структури економіки. На жаль, розв'язання цієї проблеми пов'язане з неминучим закриттям низки підприємств, а можливо, і ліквідацією галузей;
  • створення ефективної системи соціальної підтримки.
  • Як свідчить досвід країн, де вже встановилися ринкові відносини, трансформація економіки України пов'язана з певними труднощами. Процес трансформації охоплює щонайменше три фази: критичну; становлення ринкових відносин; структурного коригування (коли під впливом ринкових сил змінюється характер виробництва та зайнятості).

    Фази різняться тривалістю і кожна потребує відповідної фінансової політики.

    Першу фазу, що характеризується фінансовою кризою, гіперінфляцією, катастрофічним спадом виробництва, нестачею товарів першої необхідності, Україна вже пережила. Нині країна переживає другу фазу, тобто становлення ринкових відносин. Ця фаза базується на таких основних принципах: економічної свободи; приватної власності; комерціалізації економічних відносин. Останнє пов'язане з можливістю брати на себе певні юридичні зобов'язання (право купувати, продавати тощо).

    Як бачимо, в Україні вже існує правове поле функціонування приватної власності. Оскільки держава втратила значну частину свого майна, більшість економічних рішень юридичних і фізичних осіб є їх свідомим вибором, а не наслідком диктату. Усуваються перешкоди для економічних свобод, конкуренції, ліквідовано ціновий контроль, з'явилася можливість розвитку традиційно ринкових структур, таких як валютні, фондові, товарні біржі. Усуваються бар'єри для міжнародної торгівлі та валютних операцій, створюється правова база ринкових відносин.

    Третя фаза ринкових реформ в Україні, як свідчить досвід інших країн, є бажаною перспективою. її початок означатиме певні досягнення у здійсненні ринкових реформ.

    Фінансова політика в Україні формувалася під впливом конкретних економічних реалій і вже сама по собі є предметом дослідження її переваг і недоліків, методів та інструментів здійснення. Так, на початку економічних реформ (1993 р.) в Україні інфляція досягла рекордного рівня (понад 1000 % на рік). У такій ситуації фінансова політика повинна була спрямовуватися на зниження темпів інфляції та стабілізацію грошового обігу у країні. Окремі економісти вважали, що інфляція в Україні була спричинена нестачею товарів, а не надлишком грошей в обігу. Але навіть у період значних спадів економіки обсяг річного виробництва в Україні не зменшувався на величину інфляційних відсотків. Таким чином, інфляція була спричинена значним збільшенням грошової маси.

    Збільшення грошової маси призвело до того, що підприємства і приватні особи дістали можливість пропонувати більшу кількість грошей за товари, стимулюючи, таким чином, підвищення цін. У більшості країн процес грошової емісії контролює і регулює центральний банк (в Україні — Національний банк). Національний банк України вжив низку невиважених заходів, що й спричинили спочатку галопуючу, а згодом гіперінфляцію. На той час НБУ видав багато кредитів як комерційним банкам, так і уряду, який за рахунок цих коштів фінансував дефіцит державного бюджету і впливав на інші державні заходи. Наслідки такої політики для України були катастрофічними. Економіка країни практично перейшла на бартерні угоди або ж здійснювала розрахунки в іноземній валюті. Процес доларизації країни унеможливив здійснення в цей період ефективної фінансової політики.

    Як відомо, перевищення річного рівня інфляції 20 % унеможливлює нормальне функціонування економіки.

    Більшість західних і вітчизняних економістів вважають інфляцію бюджетним явищем. Це означає, що висока інфляція, як правило, є наслідком неплатоспроможності уряду, якому для сплати рахунків не вистачає податкових надходжень до бюджету. У такій ситуації згідно з класичною схемою уряд звертається за позиками до центрального банку, а це, у свою чергу, спричинює високі темпи інфляції. Таким чином, ліквідація неплатоспроможності уряду в умовах інфляції є найважливішим завданням фінансової політики країни. Практично в кожній програмі стабілізації економіки прогнозується скорочення бюджетного дефіциту. Як правило, в успішних стабілізуючих фінансових програмах передбачається, з одного боку, скорочення урядових видатків, з іншого — збільшення податків.

    Істотно знизити бюджетний дефіцит можна за рахунок зменшення державних субсидій, хоча такі заходи спричинюють соціальне напруження в суспільстві. До інструментів стабілізації належить також відмова від фінансування бюджетного дефіциту за рахунок позик центрального банку як емісійного джерела.

    Правильний напрям фінансової політики гарантує надійність виконання обраної загальноекономічної стратегії і тактики.

    Вжиття заходів фінансової політики по-різному сприймається в суспільстві. Так, підвищення податків вкрай непопулярне. Проте якщо при цьому збільшити видатки на соціальні потреби (допомогу пенсіонерам, малозабезпеченим тощо), можна послабити негативну реакцію громадян.

    За останні п'ятнадцять років багато країн продемонстрували приклади успішного здійснення стабілізуючої фінансової політики: Ізраїль (1985 p.), Мексика (1987 p.), Польща (1990 p.), Естонія (1992 p.).

    З необхідністю здійснення такої політики зіткнулися й окремі країни Західної Європи (Італія, Португалія, Великобританія). Вжиття стабілізуючих заходів фінансової політики свідчить про те, що найбільшим випробуванням для країн, що здійснюють таку політику, є боротьба із зростаючим рівнем безробіття і необхідність скорочення бюджетних субсидій. Жорсткий контроль за грошовою масою спричинює банкрутство низки підприємств.

    Нині в Україні основне завдання фінансової політики полягає у відновленні кредитоспроможності держави. Кредитоспроможному уряду, як правило, неважко знайти кредиторів, крім того, він може також продати свої боргові зобов'язання як на внутрішньому ринку (населенню, банкам, підприємствам), так і на міжнародному ринку капіталу. Наприклад, уряд США регулярно продає векселі державної скарбниці японським інвесторам. Останні, таким чином, допомагають американському урядові сплатити борги, не вдаючись до нової грошової емісії.

    Уряд України не може зараз позичати великі суми грошей як на внутрішньому ринку у вітчизняних інвесторів, так і на зовнішньому ринку. Здебільшого це пояснюється браком довіри, хоча останнім часом спостерігається тенденція підвищення довіри з боку кредиторів. Про це свідчить, зокрема, неодноразове успішне розміщення за кордоном урядом України єврооблігацій.

    Крім того, фінансова політика має сприяти створенню ефективної системи соціального захисту населення та соціальних гарантій, насамперед через трансфертні платежі бюджету. Останні перерозподіляють податкові доходи, отримані від суб'єктів оподаткування, на користь тих, хто найбільше потребує державної допомоги (діти, безробітні, інваліди, малозабезпечені).

    Через фінансову політику виконуються такі функції державної політики, як створення умов для розвитку сільського господарства, зв'язку, транспорту, підтримка соціальних програм (освіти, охорони здоров'я, наукових досліджень тощо), оборони.

    Правильно вибрана стратегія фінансової політики визначає реалізацію всіх економічних і соціальних зрушень у країні.

    Отже, фінансова політика — це дієвий інструмент впливу на всі аспекти соціально-економічного життя у країні. Використання її інструментів дає змогу подолати будь-які труднощі. Але при цьому необхідно дотримуватися певних принципів її впровадження: послідовності; визначеності; доцільності; продуманості; виваженості кожного напряму її дії.

    Характеристика роботи

    Контрольна

    Кількість сторінок: 29

    Безкоштовна робота

    Закрити

    Фінанси 4

    Замовити дану роботу можна двома способами:

    • Подзвонити: (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
    • Заповнити форму замовлення:
    Не заповнені всі поля!
    Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

    Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.