ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ВІДКРИТТЯ ОЗОНОВОГО ШАРУ

1.1. Відкриття К.Ф.Шенбейна

1.2. Спектрофотометр Г.Добсона

РОЗДІЛ ІІ. ОЗОНОВІ ДІРИ. ПРИЧИНИ ЇХ ПОЯВИ

2.1. Поняття озонової діри

2.2. Причини виникнення озонових дір

2.3. Стан озонової діри над південним полюсом

РОЗДІЛ ІІІ. НАСЛІДОК ВПЛИВУ ОЗОНОВОЇ ДІРИ НА ЖИВІ ОРГАНІЗМИ

3.1. Вплив на клімат Землі

3.2. Вплив на рослинність Землі

3.3. Вплив на організм людини

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ТЕЗИ

ВСТУП

Про первинну атмосферу Землі нам відомо дуже мало. Якщо Земля виникла з космічної протопланетної хмари, у складі якої знаходився у великій пропорції водень, то цей водень було досить рано загублено Землею. Геологи вважають, що відома нам атмосфера Землі вторинна та утворилася з вулканічних газів або вивільнена з геологічних порід. В цих газах не було вільного кисню (так його майже немає в атмосферах інших планет). Така вулканічна атмосфера Землі складалася тоді, мабуть, тільки з Н2, НОH, N2 та СО2. Тоді на Землі майже не було життя. Ультрафіолетова радіація з довжиною хвилі менш ніж 307 нм могла знищити ДНК живих клітин (краще сказати, зашкоджувати їх розмноженню, якщо б вони виникли). Тільки потужній шар води міг захистити живу речовину від радіації.

Я вважаю, що надзвичайно важливим для сучасної людини є питання про співвідношення життя та озону, що є в атмосфері Землі. Можна вважати, що життя (рослинний та тваринний світ) змогло розвинутися на Землі тільки тоді, коли виник достатньо потужний «озоновий щит». Тому темою своєї роботи я вибрала «Небезпека знищення озонового шару стратосфери Землі і її наслідки».

Можна вважати, що водяна пара почала розкладатися під дією ультрафіолетової радіації. При реакції ОН + ОН → НО + О в атмосфері утворювався вільний кисень, а з нього виник захисний шар озону. Э.Хестведт та С.Хенриксен в праці, що була опублікована в університеті в Осло в 1973 р., вважають, що саме таким було джерело кисню в атмосфері давніх геологічних епох. Джерелом вільного озону міг також бути процес фотосинтезу. Безсумнівно, що в кисневій атмосфері виник шар озону тобто озонний екран, спочатку, біля поверхні Землі. При вмісті кисню біля 0,1 сучасної його кількості шар озону піднявся вже в стратосферу. Як показують біологічні й медичні досліди – озон – сильнодіюча отрута (що крім загальнотоксичної дії, ще має й такі властивості як мутагенність, канцерогенність, радіомиметричний ефект). За токсичністю озон перевищує, наприклад, синільну кислоту. Саме шар озону служить щитом. Він захищає все живе на нашій планеті від згубного ультрафіолетового випромінювання Сонця. Зрозуміло, що про цей щит ми маємо піклуватися і зараз.

Тому метою нашої роботи є теоретичне обґрунтування того, що знищення озонового шару призводить до негативних наслідків на клімат, рослинність нашої планети, а також на організм людини.


РОЗДІЛ І. ВІДКРИТТЯ ОЗОНОВОГО ШАРУ

1.1. Відкриття К.Ф.Шенбейна

Крістіан Фрідріх Шенбейн – німецький хімік. Він навчався в Тюбінгенському і Ерлангенскому університетах. Працював у Швейцарії, був професором Базельського університету (з 1828 року). Перші його роботи були присвячені вивченню питання про пасивність заліза і пов'язаним з цим питанням електрохімічним дослідженням. Основний напрямок його робіт – каталітична активність реагентів. Висунув положення, що хімічна реакція являє собою суму послідовних процесів. У роботі «Внесок у фізичну хімію» (1844) розкритикував ідею Берцеліуса про «каталітичну силу» і думку Фарадея про адсорбції як про чисто фізичне явище. У 1840 році під час дослідження окислення білого фосфору і електролізу води виділив хімічним шляхом озон. Це відбувається при електролізі підкисленої води, при повільному окиснюванні на повітрі вологого білого фосфору. Про існування озону було відомо з 1785 р. з дослідів Мартіна ванМарум по пропусканню електричної іскри через кисень.

Шенбейн описав хімічні методи отримання озону і дав йому назву від грецького слова ("Пахну") через його характерний запах. Озону була присвячена його книга «Отримання озону хімічними способами» (нім. UeberdieErzeugungdesOzonaufchemischemWege) (Базель, 1844). Тим не менше, і багато десятиліть тому в словниках можна було прочитати: "озон – невідоме тіло, яке виробляється дією електричної машини на атмосферне повітря". І сучасне тлумачення цей термін отримав лише на початку XX століття.


1.2. Спектрофотометр Г.Добсона

Англійський учений Добсон розробив методику двохвильового вимірювання загального вмісту озону і зробив високоточний прилад – спектрофотометр. На честь Добсона була названа одиниця вимірювання наведеної товщини шару (загального змісту ) озону: одиниця Добсона, що дорівнює 1 матмсм = 10 ~ 3 атмсм .

Озонний спектрофотометр Добсона і розроблена ним методика є основою світової озонометричної мережі. ОзонометрДобсона (рис. 1.1.) являє собою подвійний кварцовий монохроматор автоколімаційного типу з постійними щілинами.

Рис. 1.1.

Випромінювання Сонця через директор , що складається з призми (1) , лінзи (2) і дифузного розсіювача (3) , поворотною лінзою (4) направляється на вхідну щілину (5) (при вимірах при слабкому освітленні лінза (2) і розсіювач (3) не використовуються). Пучок світла від щілини (5) збирається лінзою (6) і направляється на диспергуючий елемент - кварцову призму (7) , - потім , після відбиття дзеркалом < 3 , пучок світла повторно проходить через призму (7) і лінзою (6) спектр фокусується в площині щілин (9 і 10). Щілина (9) виділяє в області 305-320 нм ділянку спектра шириною близько 1 нм. Щілина (10) - ділянка спектра шириною близько 3 нм з довжиною хвилі приблизно на 20 нмбільше , ніж у іншої щілини (9) . Випромінювання , що пройшло через щілини (9 і 10) , лінзою (11) симетризується щодо правої і лівої сторін приладу , збирається лінзою (12) , двічі з відбиттям від дзеркала (14) проходить через другу призму (13) і лінзою (12) фокусується на вихідну щілину (15) . Після щілини (15) випромінювання збирається лінзою (16) і через фільтр (17) , що відтинає видиме випромінювання, направляється на фотопомножувач (18) . Переривник (19), що обертається мотором (20), по черзі направляє на фотопомножувач короткохвильове випромінювання, що пройшло через щілину (9) ( hi ) і довгохвильове випромінювання ( In ) з щілини (10) . Синхронний детектор, підключений до виходу фотопомножувача, формує сигнал, пропорційний різниці інтенсивностей 2 і hi . Нейтральним оптичним клином (21) домагаються рівності потоків h2 і 1 % 1 Шкала оптичного клина отградуирована в одиницях десяткового логарифма ослаблення, що дозволяє визначати X при рівності потоків. Вибір пар довжин хвиль для двохвильового методу вимірювання концентрації озону зводиться до компромісу, знижаючому похибки, зумовлені впливом різних факторів. Так, при використанні більш коротких довжин хвиль, з одного боку, збільшується точність визначення вмісту озону внаслідок збільшення різниці ai - а2 , а з іншого - збільшується похибка через уповільнення відносини сигнал- шум. Точно так само збільшення різниці використовуваних довжин хвиль збільшує - а2 , але одночасно сильніше виявляється відхилення аерозолю від «сірого». Для свого приладу Добсон прийняв чотири пари довжин хвиль: Ai - Л2 ; В \ - В2 ; С \ - С2 ; D1 - D2. Пізніше була додана пара С ' , для чого в приладі була встановлена додаткова щілину. Можливість вимірювання спектрофотометром Добсона ослаблення випромінювання на декількох парах довжин хвиль дозволяє реалізувати більш точну багатохвильову методику вимірювання загального вмісту озону.

Характеристика роботи

Курсова

Кількість сторінок: 25

Безкоштовна робота

Закрити

Небезпека знищення озонового шару стратосфери Землі та її наслідки

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.