План

Вступ

1. Краса природи у вірші Джона Кітса «Про коника та цвіркуна»

2. Замилування природою – один з основних мотивів лірики Гете

3. Світ природи у творах Генріха Гейне

4. Спостереження за світом природи Ернеста Сетон-Томпсона

Спостереження за світом природи Ернеста Сетон-Томпсона

Ернест Сетон-Томпсон народився в Англії, в невеличкому містечку Саус-Шільде. Його предки були вихідцями із Шотландії.Батько був заможною людиною і численна родина жила в достатку. Ернест був останньою десятою дитиною. Уже в ранньому віці він пройнявся любов’ю до тварин. Хоч би як гірко він плакав, варто було лише йому сказати: «Дивись, пташка!» або показати якусь комашку, щоб він замовк. Коли хлопчику виповнилось шість років, фінансове благополуччя родини похитнулось, вони переїхали в пошуках щастя до Канади.

Хлопчик опинився в зовсім незвичних для нього умовах. Йому відкрився новий світ лісів, де було багато різноманітних тварин та птахів.

Ще навчаючись у школі Ернест вирішив стати натуралістом, проте батьки були проти. Тому він починає малювати своїх улюблених тварин і вчиться на художника. Юнак вступає до місцевої художньої школи, де отримує золоту медаль.

У 1879 році Сетон-Томпсон їде до Лондона вступати в королівську Академію мистецтв. Найбільшою втіхою тих часів для нього було відвідування зоопарку, де він просиджував цілими днями, роблячи ескізи тварин. Але через матеріальну скруту він повернувся додому в 1882 році.

Юнак оселився в Манітобі й повернувся до своєї улюбленої справи-спостереження за природою. Все побачене він заносив до свого щоденника натураліста, яким користувався, коли починав писати свої твори. До того ж письменник чудово малював. Як правило, він сам ілюстрував свої книжки й залишив тисячі малюнків з натури. У цей час він пише і публікує наукові статті, книжку «Ссавці Манітоби».

У 1898 році Сетон – Томпсон видав книжку «Тварини, яких я знав», яка змусила заговорити про нього як про письменника. Услід за нею з’явились такі книжки, як «Доля гнаних»(1901), «Тварини-герої»(1905), «Дикі тварини у себе вдома».

Але тварини були не єдиним захопленням Сетона-Томпсона. Іншою його пристрастю були індіанці, їх побут, звичаї. Вивченню їхнього життя він присвятив багато років. Про них теж були написані книги: «Берестяний сувій індіанців»(1907), «Рольф у лісах»(1911), «Книга лісової науки й індіанських пре мудрощів» (1912), «Підручник лісовика» (1912), «Євангеліє червоношкірого» (1938).

Головні герої Сетона-Томпсона – не лише однієї, двох, а кількох десятків книжок – тварини. Іноді свійські, але здебільшого дикі, лісові, яким сучасним людям, як правило, доводилося бачити лише в зоопарку.

Сетон-Томпсон описує їхнє життя на волі, де вони з’являються в усій своїй красі, ні в чому не поступаючись людині, а переважно перевершуючи її, зі своїм особливим характером, звичками, з єдиною у своєму роді долею, примхливі повороти якої захоплюють не менш ніж інтриги пригодницького роману.

Письменник ретельно вивчав звички найрізноманітніших тварин та птахів. Коли він писав про тварин, читачі були вражені спостережливістю автора. Про все він писав так, неначе сам колись був вороном чи лисом, чи ведмедем. У деталях знав побут тварин, знав, як вони виводять своє потомство, як знаходять їжу, і до яких хитрощів удаються, щоб обдурити своїх ворогів. У своїх творах він «олюднював» тварин. А ще він добре малював, і, як правило, сам ілюстрував свої книжки.

В історіях, які розповідає письменник, є багато незвичайного. Його герої вінніпезький вовк, пес Бінго, який врятував господаря від вірної смерті; мудрий вожак вовчої зграї Лобо, котрий легко розгадує всі хитрощі мисливців; койот Тіто; кролик Джек і багато інших – обдаровані ніби надзвичайними якостями, проте самі розповіді вражають передусім своєю реалістичністю. Це «невигадані історії». Письменник говорить лише про те, що бачив, у чому сам брав участь. Але й бачення, і його участь – особливі. Навколишній світ він бачив очима натураліста не просто залюбленого у природу, не розчуленої людини, яка ретельно її вивчає, яка намагається розгадати її таємниці, підходить до неї з науковою об’єктивністю. Тому що він не просто письменник, а й натураліст і художник-анімаліст.

Оповідання «Лобо».

Ернест Сетон-Томпсон використовував таку літературну форму як біографія тієї чи іншої тварини. Цей прийом дозволяв зобразити звіра на різних етапах розвитку, розкрити стосунки, які існують у світі тварин. Життєвий шлях зображено так, що підкреслюється благородство тварин, мужність. Таким твором є оповідання «Лобо».

В основі цього твору лежить випадок, який трапився з письменником у 1893 році. Фіц Рандольф, один із знайомих, запросив автора на одну із ферм у Нью-Мексіко на полювання у долину Курумпо. Ця долина – один із найкращих тваринницьких районів. А де багато тварин – там багато вовків.

Ватажком однієї зграї був величезний вовк, сильний і розумний. Ернест вирішив його вполювати. Історія Лобо (по-іспанськи - вовк), розповідь про полювання лягла в основу сюжету.

Образ вовка відомий давно, у різних народів він трактується по-різному. Вовк – символ зла, жадібності, жорстокості, лицемірства, брехні, кровожерливості. У давніх римлян та єгиптян –це символ доблесті, честі, мужності. У багатьох міфологіях він асоціюється з богом війни або вождем. Іноді вовк є родоначальником племені. Про це говориться у міфі про Ромула і Рема, яких знайшла і вигодувала вовчиця, які потім заснували Рим.

У біблійній традиції вовк символізує жорстокість і кровожерливість.

У Євангелії від Матвія вовк – символ лицемірства та брехні.

У казках він часто постає мудрим та сміливим звіром. А в українських казках ще й має дар знищувати чортів. У слов’ян ще відомий сюжет про вовкулаку або перевертня.

Характеристика Лобо

Старий сірий вовк, могутній володар, ватажок зграї сірих вовків, був надзвичайно дужим і хитрим звіром; могутній клич,гострий нюх; перевертень; деспотично панував у краї; пройдисвіт; старий вовкулака та ін..

Завдяки своєму вожакові ці вовки були невловимі: вони ніколине потрапляли в пастки, не їли м'яса дохлятини й мовби глузували над усіма хитрощами, що їх намагалися застосувати оштарі та мисливці. У оповідача цієї історії, колишнього мисливця на вовків, вожак викликав почуття поваги за свій гострий розум, спритність і винахідливість.

Лобо, дужий вовк, ватажок великої зграї. Мексиканські мисливці не могли вполювати цю розумну й хитру тварину, тож покликали на допомогу Ернеста. У долині Курумпо було багато худоби — ласої здобичі для хижаків. Свійських тварин довелося захищати від вовків, та люди не спромоглися перемогти великого Лобо. Він не потрапив до жодної пастки, бо не був дурним. Він розв'язував усі людські головоломки, доки був спокійний і холодний.

Та через Бланку вінвтратив ці якості... Його скорбота була така велика, що герой незчисленнихнабігів вовчої зграї потрапив у пастку і загинув.

Е.Сетон-Томпсон писав:"Мені докоряють за те, що я вбив Лобо, а головне за те, що я детально розповів про це. На ці докори я відповідаю такими запитаннями: "Яке почуття викликає у читачів оповідання про Лобо? На чиєму вони боці - на боці людини, що вбила Лобо, чи на боці цього благородного чотириногого, що закінчив свій шлях з гідністю, безстрашно, мужньо?" Якщо співчуття читачів на боці Лобо, то письменник цих докорів не сприймає: його мета досягнута".

Сетон-Томпсон у своєму творі описує життя вовків, де вони з'являються в усій своїй красі, ні в чому не поступаючись людині, а переважно перевершуючи її, зі своїми звичками, зі своїм неповторними характерами, з єдиною у своєму роді долею, примхливі повороти якої захоплюють не менше, ніж інтриги пригодницького роману.

Оповідання «Снап»

Оповідання «Снап» увійшло до книжки Е. Сетона-Томпсона «Тварини герої». Митець захоплювався тваринами, їхнім природним героїзмом, силою, упертою боротьбою за свою свободу, незважаючи на всі спроби людей їх приручити. Письменник писав: «Тільки одного людина має соромитися — страху!» Історія про Снапа є великим уроком сміливості, який дала людям природа.

Оповідання «Снап» має підзаголовок «Історія бультер’єра», тому що автор розповідає про життя тварини від народження і до останнього подиху.

Назва оповідання «Снал» з англійської означає кусати (миттєво хапати, захват і под.) - це пов’язано з особливостями бійцівської породи собак — бультер’єр. Крім того, в оповіданні згадуються й інші породи собак, у зображенні яких автор виявляє велику спостережливість: гончак відрізняється сильним нюхом, хорт — швидкістю, данський дог — массою і міцністю, російський вовкодав — здатністю битися, сенбернар — великими розмірами. Однак бультер’єр вирізняється з-поміж інших саме сміливістю і мужністю, тому для увиразнення цієї ідеї твору обрано саме таку породу з відповідним ім’ям.

Герой оповідання Е. Сетона-Томпсона «Снап» виступає не ворогом, а помічником людини. Змальовуючи образ собаки, автор розповідає про його стосунки з людиною як рівних між собою. Не тільки розповідач впливає на Снапа, а й Снап впливає на свого господаря. Процес виховання виявився не таким легким, і автор щедро ділиться своїми спостереженнями:

Одного разу автору прислали у подарунок маленьке цуценя бультер’єра і попередили у листі, що воно – незвичайне. Коли ж прийшла посилка, на ній був напис «Небезпечно». Там було цуценя, яке весь час гарчало і намагалось укусити господаря. За свій агресивний характер цуценя отримало кличку «Снап», що означає «хап». Перші дні знайомства Снап намагався при першій можливості вкусити свого господаря.

Але господар був досвідченим. Він дібрав такий спосіб виховання, що згодом цуценя перетворилось на справжнього вірного друга людини. Снап не знав, що таке страх. Він завжди міг постояти за себе.

Коли автор бере на полювання свого Снапа, саме він показав приклад усім іншим собакам, першим накинувся на вовка. За ним кинулись інші. Бультер’єр був поранений, і господар доглядав за ним, як за власною дитиною.

Коли було наступне полювання, то Снапа залишили вдома, бо він був поранений. Але мужній пес втік і наздогнав господаря. Чоловік посадив собаку на коня поперед себе, але не дозволив взяти участь у погоні за вовком. Коли інші собаки із ватаги наздогнали величезного вовка, то ніхто з них не наважувався першим вступити у бій, бо відчували, що досвідчений звір здатен дати відсіч. Усі чекали. Аж ось по полю покотився біленький м’ячик, у якому згодом усі впізнали Снапа. Безстрашний песик знову кинувся у бій, показуючи усім іншим приклад. У зграї з’явився знову вожак.

Усі собаки ринулись у бій. Коли все стихло, на землі лежав переможений вовк і маленький білий пес, який не випускав свою жертву. Господар взяв Снапа на руки, пес лизнув йому на прощання руку і назавжди затих. Дорослі чоловіки стояли біля нього на колінах, а один із них стиха сказав, що Снап був справжнім сміливцем. І ніякі мисливські трофеї не могли утішити чоловіків. З тих пір у кожній зграї мисливських собак в Мендозі є свій бультер’єр.

«Доміно»

Твір «Доміно» (повна його назва «Біографія чорно-бурого лиса, або Доміно Ренара, з містечка Голдур2) написаний 1909 р. Лис Ренар, або Райнеке (фр. Renard), — відомий герой французьких фольклорних творів, який став традиційним персонажем багатьох європейських переказів (німецьких, англійських, голландських тощо). Його риси в усній народній творчості є алегоричними. За ним закріпилося значення «сильного розумом», «хитромудрою», «спритного». Сетон-Томпсон створив образ реального лиса в реальному середовищі. «Доміно» має посвяту «Тій, кому я вперше про це розповів, — Анні Сетон». Це донька письменника, якій на той час виповнилося 5 років. Образ дівчинки, що змогла приручити й урятувала лиса, утілює ідею мирного співіснування людей з природою.

«Доміно» задуманий автором як низка оповідань, які були створені в результаті тривалого спостереження Е. Сетоном-Томпсоном за життям тварин у Канаді й США. Це нотатки натураліста, художньо оброблені.

Твір є складним за своєю будовою, тому його вже не можна назвати оповіданням, бо в ньому діють, крім Доміно, кілька інших персонажів, і в кожного з них своя життєва історія. У творі чимало описів природи, а також авторських роздумів, коментарів. Значно розгалуженішою (порівняно з оповіданням) постає система подій, що розтягнені в часі.

Отже, твір «Доміно» за цими ознаками можна назвати анімалістичною повістю, у якій розповідається про життя чорно-бурого лиса в природному середовищі.

Оповідання «Доміно» перенесе вас у Голдерські гори на берег ріки Шабон, де мешкає щаслива сім’я лисів. Саме тут, у безмежних лісах Північної Америки, ви познайомитесь із чорно-бурим лисом Доміно і дізнаєтесь захоплюючу історію його життя.

Але якщо ви не любите мандрувати і віддаєте перевагу затишній кімнаті, то що може бути приємнішим, ніж посидіти на зручній канапі з хорошою книгою. Оповідання Е.Сетона–Томпсона «Доміно» саме для вас. Ви дізнаєтесь про те, як вибрати найкраще кошеня, як лиси копають свою нору, чому ріка, на думку лиса Доміно, найкраще місце та ще багато цікавого.

А якщо ви полюбляєте щось незвичайне, то у цьому творі ви прочитаєте, як тварини по-своєму називають місяці року, на якій мові вони спілкуються між собою, коли приходять до людей. Тобто, навчитесь читати загадкову книгу Природи.

У творі світ живої й неживої природи є одним цілим: звірі, річка, дерева, каміння — усі разом мирно живуть під тиху осикову пісню. Вони знають, що їх оберігає Хранитель дикої природи. Однак у найдраматичніший момент погоні Доміно усвідомлює, що є щось вище за невидимого Покровителя й знаходить порятунок в оселі доброї дівчинки. Автор вірить не лише в доброту природи, але й у те, що людина за своєю сутністю теж добра істота.

Характеристики работы

Реферат

Количество страниц: 20

Бесплатная работа

Закрыть

Природа и человек в литературе

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.