ЗМІСТ

Вступ

Розділ I Біблійні образи у романах Ф.М.Достоєвського

1.1. Біблійні мотиви й образи у романах Ф.М.Достоєвського

1.2. Образ Мишкіна в романі Достоєвського “Ідіот” як уособлення ідеальної людини

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Автор повідомляє також про минуле героя. Князь Мишкін повертається із Швейцарії, де він лікувався чотири роки від важкої, нервової хвороби: "…он обьявил, .. что действительно долго не был в Росии, с лишком четыре года, что отправлен был за границу … по какой-то странной нервной болезни, вроде падучей или виттовой пляски, каких-то дрожаний и судорог" [I,7]. Останній із давнього роду Мишкіних князь рано осиротів: "Остался князь после родителей ещё малым ребёнком, всю жизнь проживал и рос по деревням..."[III,25] . Він вірить у можливість раю на землі, в те, що всі люди здатні прозріти, змінитися. Прообраз цього раю князю вдалося створити ще в швейцарському містечку, об’єднавши навколо себе місцеву дітвору: "Там... были всё дети, и я всё время был там с детьми, с одними детьми. Это были дети той деревни, вся ватага, котороя в школе училась. Я не то что б учил их; о нет, там для этого был школьний учитель Жюль Тибо; я пожалуй, и учил их, но я больше так был с ними, и все мои четыре года так и прошли. Мне ничего другого не надобно было. Я им всё говорил, ничего от них не утаивал...дети, наконец, без меня обойтись не могли и всё вокруг меня толпились."[3,34]. Тобто автор навмисно створює штучні умови, в яких формувався Мишкін як ідеальна, непорочна особистість: він живе закордоном, далеко від усіх, спілкується переважно із незіпсованими ще суспільством людьми – це діти.

Потрапивши в «світ», Мишкін не здогадувався, з якими жахами антигуманності і жорстокості йому доведеться зіткнутися: "Теперь я к людям иду; я, может быть, ничего и не знаю, но наступила новая жизнь. Я положил исполнить свое дело честно и твердо. С людьми мне будет, может быть, скучно и тяжело. На первый случай я положил быть со всеми вежливым и откровенным; больше от меня ведь никто не потребует,"[I,79]. Мишкін не абстрактна проповідь, а жива людина, що мучиться тими ж самими сумнівами і тривогами, що інші люди нового, залізного віку. Так на запитання Аглаї, чи тягнуло його на батьківщину, відповідає: "Сначала, с самого начала, да, позывало, и я впадал в большое беспокойство. Всё думал, как я буду жить; свою судьбу хотел испытать, особенно в иные минуты бывал беспокоен,"[I,79]. Відтак, автор нам дає зрозуміти, звідки все ж таки з'явилась така чиста людина. Адже, якби Мишкін жив серед нас, йому навряд чи вдалося б зберегти душевну чистоту, спокій і впевненість в тому, що він на правильному шляху.

Письменник також уважно досліджує поведінку героя у новому оточенні .

Безпосередність князя допомагає йому в спілкуванні з людьми. Оточуючі Мишкіна сприймають як дитину: "Совершенный ребёнок, и даже такой жалкий...,"[I,56]. .. Всі, без страху, розкривають перед ним свої серця: "Он вдруг оборотился к князю, и, казалось, по лицу его вдруг прошла беспокойная мысль, что ведь князь был тут и всё-таки слышал. Но он мгновенно успокоился: при одном взгляде на князя можно было вполне успокоиться," [I,54]. Реакції людей на Мишкіна приблизно однакові: "Князь Мышкин, о котором она (Єлизавета Прокопівна) уже что-то слышала, не больше как жалкий идиот и почти что нищий и принимает подаяния на бедность". "Идиот совершенный," - стверджує генерал. А на думку Аглаї, - "дитя совершенное, с ним можно ещё в жмурки играть" [I,56]. Дуже часто з Мишкіним говорять лише для того, щоб виговоритись. Його співрозмовники не просять допомоги, поради. Ці розмови їх веселять і відволікають від буденних справ: "Рогожин сам почему-то особенно охотно взял князя в свои собеседники, хотя в собеседничестве нуждался, казалось, более механически, чем нравственно; как-то более от рассеяности, чем от простосердечия; от тревоги, от волнения, чтобы только глядеть на кого-нибудь и о чём-нибудь языком колотить" [I,28]. Іноді Мишкіна взагалі не помічають: "Он (Ганечка) кривился, бледнел, пенился; он грозил кулаком. Так шли они несколько шагов. Князя он не церемонился нимало, точно был в своей комнате, потому что в высшей степени считал его за ничто" [I,58] .

Мишкін співчутливий. Так в розмові з Рогожиним Мишкін говорить про своє ставлення до Анастасії Пилипівни: "... я её не любовью люблю, а жалостью!"[III,217]. Князь милосердний, найяскравіше це проявляється, в тому, як Іполит говорить про нього:"Вот князь хочет помочь Бурдовскому, от чистого сердца предлагает ему свою нежную дружбу, капитал, и, может быть, один из вас всех не чувствует к нему отвращения,и вот они-то и стоят друг перед другом, как настоящие враги.»[IV,307].

Відтак, ми можемо помітити, що ці риси характеру не допомагають Мишкіну, а навпаки заважають йому спілкуватися з людьми. Адже багатьох дратує ця "м'якосердечність".

Важливою характеристикою у Ф.М.Достоєвського є ставлення героя до жінок. Невипадково Мишкіна питають: "- А до женского пола вы, князь, охотник большой? Сказывайте раньше! - Я, н-н-нет! Я ведь...Вы, может быть, не знаете, я ведь по прирожденной болезни моей даже совсем женщин не знаю. - Ну, коли так, - воскликнул Рогожин, - совсем ты, князь, выходишь юродивый, и таких, как ты, Бог любит!" . Є кілька тлумачень слова юродивий одне з них психічно хворий; божевільний [7], але церковний словник термінів дає ще одне тлумачення цього слова це - блаженна, непорочна людина.

Відтак, ми можемо зробити висновок, що оточуючі сприймають князя як дитину. Їм цікаво слухати його безпосередні роздуми про те як слід жити, але Мишкіна вони не сприймали серйозно: князь Мишкін може бути присутнім під час важливої розмови, його не помічають. Вони так до нього ставляться через те, що їхні інтереси не перетинаються з інтересами Льва Миколайовича.

Якщо простежити критерії, за якими Мишкін оцінює людей, то вимальовується наступна картина: - ось як Мишкін говорить про Анастасію Пилипівну: "- Удивительное лицо!.. и я уверен, что судьба её не из обыкновенных. Лицо весёлое, а она ведь ужасно страдала, а? Об этом глаза говорят, вот эти две косточки, две точки под глазами в начале щёк. Это гордое лицо, ужасно гордое, и вот не знаю, добра ли она? Ах, кабы добра! Всё было бы спасено!"[IV,38] . Саме за його безкорисну доброту і чесність, надзвичайне людинолюбство та чистоту душі, в світі грошей і лицемірства оточення називає його «ідіотом».

Мишкін здатний до самопожертви, але при всьому цьому він ще й мудрий. У нього не просто є бажання врятувати світ, але він знає до чого це призведе! Мишкін готовий пожертвувати собою заради Анастасії Пилипівни: « - Бог видит, Аглая, - говорить князь, чтобы возвратить ей спокойствие и сделать её счастливою, я отдал бы жизнь мою, но... я уже не могу любит её, и она это знает!

- Так пожертвуйте собой, это же так к вам идёт - говорить Аглая, Вы ведь такой великий благотворитель! ... Вы должны, вы обязаны воскресить её!

- Я не могу так пожертвовать собой, хоть я и хотел один раз и...,может быть, и теперь хочу. Но я знаю наверно, что она со мной погибнет, и потому оставляю её!»

Відтак, ми бачимо, що Мишкін - не просто людина, яка хоче допомогти, він аналізує й робить висновки.

Важливою причиною того, чому люди "йдуть" до князя є те, що він розуміє кожного, знає, що в кожного в душі, що, кому й як сказати! Ми вважаємо за потрібне зазначити, що це відбувається на рівні підсвідомості! Ф.М.Достоєвський так описує стан головного героя твору під час розмови з генералом: "Князь высказал свою фразу из прописей в твёрдой уверенности, что она произведёт прекрасное действие. Он как-то инстинктивно догадался, что какою-нибудь подобною, пустозвонною, но приятною фразой, сказанною кстати, можна вдруг покорить и умирить душу,"[IV,505].

Відтак, ми можемо побачити, що в словах і діях Мишкін керується швидше підсвідомістю, ніж логікою! Він тонко відчуває сутність людини і її потреби та бажання.

Мишкін смиренний, покірливий, не ображається на людей, з вдячністю приймає все, що відбувається: "Примут - хорошо, не примут - тоже, может быть, очень хорошо"; "Что ж, может быть, оно так и надо...Да и тогда мне тоже на письмо не ответили...Ну, прощайте и извините, что побеспокоил" [2]. Він простодушний, щирий, говорить все, що думає: "Гм...по крайней мере вы, Мышкин простодушны и искренны, а сие похвально." - кажуть про нього. Лев Миколайович гине, люблячи і прощаючи людство. Показовим в цьому плані є його поводження з Рогожиним: " Когда Рогожин затих(а он вдруг затих), князь тихо нагнулся к нему, уселся с ним рядом и с сильно бьющимся сердцем, тяжело дыша, стал его рассматривать. Рогожин не поворачивал к нему головы и как бы даже забыл о нём. Князь смотрел и ждал; время шло, начало светать. Рогожин изредка начинал иногда борматать громко, резко и бессвязно; начинал вскрикивать и смеяться; князь протягивал к нему тогда свою дрожащую руку и тихо дотрагивался до его головы, до его волос, гладил их и гладил его щёки... больше он ничего не мог сделать. Он сам опять начал дрожать, и опять как бы вдруг отнялись его ноги, после многих часов князь сидел подле него неподвижно на подстилке и тихо, каждый раз при взрывах крика или бреда больного, спешил провесть дрожащею рукой по его волосам и щекам, как бы лаская и унимая его. Но он ничего не понимал, о чём его спрашивали, и не узнавал вошедших и окруживших его людей" [1] .

Характеристики работы

Курсовая

Количество страниц: 29

Бесплатная работа

Закрыть

Воплощение образа идеального человека в романе Ф.М. Достоевского Идиот

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.