ЗМІСТ

Вступ

Розділ I Біблійні образи у романах Ф.М.Достоєвського

1.1. Біблійні мотиви й образи у романах Ф.М.Достоєвського

1.2. Образ Мишкіна в романі Достоєвського “Ідіот” як уособлення ідеальної людини

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Воскресіння Тема духовного воскресіння особистості, яку Ф. М. Достоєвський вважав провідною в літературі XIX століття, пронизує всі його романи. Одним з головних епізодів роману "Злочин і кара" є той, де Соня читає Раскольнікову біблійну легенду про воскресіння Лазаря: "Промовив до неї Ісус: "Я воскресіння й життя. Хто вірує в Мене,- хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, - повіки не вмре. Чи ти віруєш в це? "(Івана XI:25-26). Соня, читаючи ці рядки думала, про Раскольнікова: "И он, он - тоже ослеплённый и неверующий, и он также сейчас услышит, он тоже уверует, да, да! Сейчас же, теперь же"(5,317).Раскольніков, котрий здійснив злочин, повинен "уверовать" и покаяться: це і буде його духовним очищенням, образно кажучи, воскресінням. Віруючи в це, Соня повторювала рядки з Нового Заповіту: "І промовивши це, Він скрикнув гучним голосом: " Лазарю, - вийди сюди!" І вийшов померлий, по руках і ногах обв'язаний пасами, а обличчя у нього було перев'язане хусткою...Ісус каже до них: "Розв'яжіть його, та й пустіть, щоб ходив"(Івана XI: 43- 44). Ця символічна сцена має логічне продовження: у фіналі роману Раскольніков - каторжник, розкаявшись, відроджується до нового життя, і в цьому велику роль зіграла Соня та її кохання: "Они оба бледны и худы; но в этих больных лицах уже сияла заря обновлённого будущего, полнота воскресения в новую жизнь. Их воскресила любовь, сердце одного заключало бесконечные источники жизни для сердца другого," [5,532].

Відтак, Раскольніков звертається до Євангелія і повинен, на думку Ф.М.Достоєвського, знайти там відповіді на питання, що мучать його, повинен поступово переродитись, перейти в нову для нього дійсність.

Проблема воскресіння присутня в багатьох творах Ф.М.Достоєвського; він використав легенду про те, як фарисеї і книжники хотіли закидати камінням блудницю. Такою була відповідь Христа: "Хто з вас без гріха, - нехай перший на неї той каменем кине!"(Івана 8:7(б)) . Порівняємо з епізодом про те, як в Марі ("Ідіот") кидають каміння і бруд, а священник засуджує її: "...дети ей проходу не стали давать, дразнили её пуще прежнего, грязью кидались; гонят её, она бежит от них со своею слабою грудью, задохнется, они за ней, кричат, бранятся..; Когда же мать померла, то пастырь в церкви не постыдился всенародно опозорить Мари.Мари стояла за гробом, как была, в лохмотьях, и плакала. Сошлось много народу смотреть, как она будет плакать и за гробом идти; тогда пастор...обратился ко всем и указал на Мари. "Вот кто была причиной смерти этой почтенной женщины"( и неправда, потому что та уже два года была больна), "вот она стоит перед вами и не смеет взглянуть, потому что она отмечена перстом Божиим; вот она босая и в лохмотьях, пример тем, которые теряют добродетель! Кто же она? Это дочь её" , и всё в этом роде."(VI:74;78).

Образи пробаченої Христом блудниці співвідносяться з Анастасією Пилипівною ("Ідіот"). Мишкін бажає воскресити її своєю любов'ю: "...он искренне верил, что она может ещё воскреснуть"(VII:286).

Притча про блудницю, яка отримала прощення від Христа, типологічно пов'язана з історією Мармеладової, героїні роману "Злочин і кара". Згадаймо, слова її батька:" Прощаются же и теперь грехи твои мнози, за то, что возлюбила много..."И простит мою Соню, простит, я уж знаю, что простит.."(V,25). Також Соню захищає Раскольніков: "А по-моемому, так вы, со всеми вашими достоинствами, не стоите мизинца этой несчастной девушки, в которую вы камень бросаете," (3,679). Тобто ми вважаємо, що у Ф.М.Достоєвського були улюблені біблійні образи та сюжети, які він постійно використовував. Серед них - легенда про Христа і блудницю.

Відтак, як доводить аналіз, для Ф.М.Достоєвського використання біблійних міфів і образів - не самоціль. Вони служили ілюстраціями для його роздумів про трагічні долі світу і Росії як частини Світової цивілізації. Запорукою відродження Росії і людства він вважав звернення до ідеї Христа.

Утопія (грец. ού + τόπος — «місце, якого немає») — фантазія, вимисел, мрія, що не збудеться. Поняття «утопія» вперше з'явилось у творі Томаса Мора «Утопія» (1516)

Запорукою утвердження світу любові і справедливості Ф.М.Достоєвський вважав Друге пришестя Христа, яке у авторапов'язане з образом Нового Єрусалиму. Відомо, що під образом Нового Єрусалиму російські революціонери XIX століття часто розуміли соціалістичний ідеал, а відомий критик В.Г.Белінський вважав, що Христос обов`язково доєднався би до руху соціалістів.Літературознавець В.Кирпотін говорить про Раскольнікова: «Порфирий подразумевает под Новым Иерусалимом религию, Апокалипсис, Раскольников - утопический рай на земле."[4] .

- Так вы всё-таки верите же в Новый Иерусалим?

-Верую, - твёрдо отвечал Раскольников,(3,671). Сучасники і друзі Ф.М.Достоєвського не сумнівались в тому, що насправді має на увазі Раскольніков, говорячи про Новий Єрусалим. Н.А.Ахшарумов писав:"Насчёт того, что собственно Раскольников разумеет под новым Иерусалимом, сомненья нет. Это тот новый порядок жизни, к которому клонятся все стремленья социалистов, порядок, в котором всеобщее счастье может осуществляться, и Раскольников готов верить в возможность такого порядка, по крайней мере, он не оспаривает его возможности,"[4] . Також доказом цієї думки є слова самого Ф.М.Достоєвського: "Жизнь есть Рай, и все мы в Раю, да не хотим знать того, а если бы захотели узнать завтра же и стал бы на всем свете Рай." [2]

У Біблії Новий Єрусалим зображений як "новое небо и новая земля", де людям " утрёт Бог всякую слезу с очей", і "смерти не будет уже, ни плача, ни вопля, ни болезни...ибо прежнее уже прошло"[ 1].


1.2. Образ Мишкіна в романі Достоєвського “Ідіот”як уособлення ідеальної людини

Ф.М.Достоєвський працював над романом у 1867-1869 рр. в один з найважчих періодів свого життя. Праця над новим романом давалася надзвичайно важко. Роман перетерпів дві редакції, найбільші зміни відбулися саме в образі головного героя. В першій редакції образ майбутнього Мишкіна був дуже близьким до образу бунтаря і парадоксалиста Раскольнікова. Письменник писав своїй племінниці С. А. Іванової: « Ідея роману – моя давня і улюблена, але до того важка, що я довго не смів братися за неї».[2] Головна думка роману - зображення “прекрасного человека. Труднее этого нет ничего на свете...” [2]. Письменники, не тільки російські, але й європейські, які брались за зображення “позитивно прекрасного”, - завжди пасували, адже це завдання безмірне. Прекрасним є ідеал, а ідеал – ні російський, ні цивілізованої Європи, ще не виробився. З іншого боку, у світі є тільки одна позитивно прекрасна постать – Христос, і створити образ ідеальної людини, яка була б цікавою читачам, надзвичайно складно. Ці думки висловлює Ф.М.Достаєвський у Записной тетради: «Возлюбить человека, как самого себя, по заповеди Христовой, — невозможно. Закон личности на земле связывает. Я препятствует. Один Христос мог, но Христос был вековечный от века идеал, к которому стремится и по закону природы должен стремиться человек. Между тем после появления Христа как идеала человека во плоти стало ясно как день, что высочайшее, последнее развитие личности именно и должно дойти до того (в самом конце развития, в самом пункте достижения цели), чтоб человек нашел, сознал и всей силой своей природы убедился, что высочайшее употребление, которое может сделать человек из своей личности, из полноты развития своего я, — это как бы уничтожить это я, отдать его целиком всем и каждому безраздельно и беззаветно. И это величайшее счастие. Таким образом, закон я сливается с законом гуманизма, и в слитии, оба, и я и все (по-видимому, две крайние противоположности), взаимно уничтоженные друг для друга, в то же самое время достигают и высшей цели своего индивидуального развития каждый особо. Это-то и есть рай Христов»[15]

У чернетках Ф.М. Достоєвський кілька разів називає свого героя ‘’Князь Христос”, що доводить його намагання максимально наблизити свого головного героя доХриста.

Для створення багатомірного образу Мишкіна автор використовує різноманітні засоби.

Насамперед, це детальний живописний портрет героя. На нашу думку, письменник свідомо наділяє Мишкіна рисами Ісуса (див. дод. 2): "Обладатель плаща с капюшоном был молодой человек лет двадцати шести или двадцати семи, роста немного повыше среднего, очень белокур, густоволос, со впалыми щеками и с легенькою, востренькою, почти совершенно белою бородкой. Глаза его были большие, голубые и пристальные; во взгляде их было что- то тихое, но тяжелое, что-то полное того странного выражения, по которому некоторые угадывают с первого взгляда в субъекте падучую болезнь. Лицо молодого человека было, впрочем, приятное, тонкое и сухое, но бесцветное, а теперь даже до синя иззябшее" [I,6].

Однією з провідних рис князя є його тихий голос, що підкуповує відвертістю, щирістю, привітна готовність задовольнити цікавість кожного та особлива увага, з якою він слухає інших: "Готовность белокурого человека в швейцарском плаще отвечать на все вопросы своего черномазого соседа была удивительная и без всякого подозрения небрежности, неуместности и праздности иных вопросов,"[I,7]. Це викликає симпатію до нього найрізноманітніших співрозмовників.

Характеристики работы

Курсовая

Количество страниц: 29

Бесплатная работа

Закрыть

Воплощение образа идеального человека в романе Ф.М. Достоевского Идиот

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.