План

1. Доба Відродження як світоглядний переворот у житті суспільства. 

2. Ідейно-художні особливості лірики Ф.Петрарки 

3. Ідейно-тематичне багатство «Декамерону» Дж. Боккаччо: основні цикли новел 

4. «Декамерон» як найвищий етап у творчості Дж. Боккаччо 

5. Культура епохи Відродження 

6. Роман Ф. Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель»: структура твору, проблематика та ідейний зміст

1. Доба Відродження як світоглядний переворот у житті суспільства.

XIV — XVI cт. в історії Європи називають епохою Відродження Ренесансу. Цей термін вживається на означення відродження античної культури під впливом змін в соціально-економічно зародження буржуазних суспільних відносин та духовному житті.

Це епоха великих географічних відкриттів, епоха розвитку художньої культури, зародження гуманізму, епоха реформації і контрреформації, заміни геоцентричної системи геліоцентричною.

В центрі уваги цього періоду була людина, тоді як античність зосереджувала увага на природно-космічному житті, а в середні віки в основу брався Бог та повязана з Ним ідея спасіння.

Головним критерієм особистого благородства та гідності людини була культура. Філософія Відродження переглядає також середньовічне ставлення до природи.

Справжній світоглядний переворот в цю епоху зробили Микола Коперник та Джордано Бруно.

Микола Коперник змінив усвідомлення місця людини в світі: Земля проголошується однією з планет, що обертається навколо Сонця, земля — центр Всесвіту людина — вінець творіння.

Концепція Коперника спонукала осмислювати світ крізь призму причинності, а не доцільності. Світ набував рис обєктивності, незалежно від волі та бажання людини.

Джордано Бруно висунув ідею безкінечності Всесвіту та множинності в ньому світів. Всесвіт — єдиний, безкінечний, він породжується і не знищується, не може збільшуватися або зменшуватися.

.У XIV—XV ст. відбувалося швидке піднесення економіки і культури міст, з'явилися нові технічні винаходи (друкарський верстат, компас, артилерія та ін.), розвинулося кораблебудування і мореплавство, зроблено великі географічні відкриття. На цей період припадає початок інтенсивного книгодрукування. У царині культури посилюється боротьба за звільнення філософської думки від догматів церкви, з'являються нові знання і течії, які не вкладалися в середньовічну філософсько-богословську систему.

Другим чинником, який відіграв величезну роль у становленні і розвитку культури Відродження, була античність. Звідси пішла і назва доби, її культурні діячі зуміли відродити античну спадщину і надати їй великого практичного значення.

На перший план у ренесансному неоплатонізмі виступає його гуманістичний зміст.

Античність позначилася на формуванні провідної ідейної течії доби Відродження — ренесансного гуманізму. Його журливість можна визначити як прояв пристрасного інтересу до земного життя.

Між гуманізмом і неоплатонізмом Ренесансу існувала не тільки єдність, а й тотожність. Зачинателем гуманістичного руху вважається італійський громадський діяч і демократ Колюччо Салютаті.

В новій культурі, окрім ренесансу античності, значною мірою знаходить відбиття соціально-економічний та духовний зміст середньовіччя. У царині філософії спостерігається складний, непослідовний, часто суперечливий характер філософських поглядів.


2. Ідейно-художні особливості лірики Ф.Петрарки

Поезія Петрарки — це спроба примирити ці протиріччя, проте зробити це неможливо. Між бажанням оспівати земну красу жінки і пошуком краси досконалої і вічної завжди буде розрив. Поезія Петрарки намагається бути безсмертною, а погляд його постійно звернений до реальної дійсності. Як людина нової доби, Петрарка не може звільнити себе від середньовічного світовідчуття.

Є художні образи, що наростають, стикаються, так і залишаючись протилежними. Примирення немає. Наприклад, у сонеті №132 образи величавого сонця, прозорих гаїв, фіалок у любовній блідноті, очі Лаури стикаються в останній строфі з образом підводних скель серед ночі журби поета. Так і в сонеті “Ні зоряних небес мандрівні хори...” протилежними залишаються образи свіжих лук, зоряних небес, вітрокрилих в морі байдаків і мороку, смутку і смерті. На цій антитезі ніби і закінчуються сонети Петрарки. Тобто, якщо уявити, що конфлікт в сонеті розгортається за ознаками драматичного твору (експозиція, зав’язка, розвиток подій, кульмінація, розв’язка), розв’язки як такої в сонетах Петрарки не передбачається.

Отже, характерною ознакою лірики Петрарки є наявність в ній протиріч. Цей принцип протиріччя ми повинні насамперед враховувати як при інтерпретації лірики Петрарки, так і його психології, що відповідає духу часу. Ці протиріччя є ознакою новоєвропейської душі: любов і хворобливий стан душі, любовщастя і любовмука, відчуття свободи і водночас незадоволення собою, страждання і блаженство, самоствердження і самозречення. Ці протиріччя, тужливість, сум, за думкою літературознавців, і становлять характерні риси естетики Відродження. Людина, яка поставила себе на місце Бога, відчула сумніви і певний розпач.

“Книгу пісень” недарма називають ліричною сповіддю поета. Петрарка не побоявся винести свої інтимні почуття, переживання на суд майбутніх поколінь.

Проте поет вважав головною справою життя зовсім інші книги. Він був упевнений, що написана латиною героїчна поема “Африка” прославить його у віках, як “Іліада” Гомера. Але її мало хто знає, і вона не примушує хвилюватися ніжні струни душі. Проте, якщо хочуть дати найвищу оцінку досконалості, кажуть: “Прекрасно, як сонет Петрарки”.


3. Ідейно-тематичне багатство «Декамерону» Дж. Боккаччо: основні цикли новел

«Декамерон»(1350—1353) — це найвищий етап у творчій еволюції Боккаччо, збірка оповідань, якою закладено основи жанру художньої реалістичної новели в Європі. Його виникнення пов’язане з трагічною подією — епідемією чуми, що охопила багато міст Європи, а 1348 року дійшла й до Флоренції. Описом чуми й починається «Декамерон», пошесть — це ніби відправний пункт у композиційному задумі письменника.

Теми новел надзвичайно різноманітні. Однією з провідних є антиклерикальна тема. Священнослужителі висміюються за те, що прикидаються і лицемірять, спекулюють на релігійності віруючих, маскують святенництвом шахрайство і злочини. Ці пороки Боккаччо знаходить у духівництва всіх рангів — від волоцюги-ченця до вищих священиків папського двору. Рим змальований як «диявольське місце», де панує лише обман, заздрість, обжерливість та інші пороки.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 16

Бесплатная работа

Закрыть

Зарубежная литература 11

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.