Устное народное творчество

1. Магія календарно-обрядової поезії зимового циклу

Винятково багатими жанрами календарно-обрядової поезії є магічно-величальні за своїм характером пісні, що в епоху християнства співпали з святкуванням Різдва та Нового року, - колядки та щедрівки. В народі в часи побутування цих пісень розрізняли їх за часом виконання: колядки співалися перед Різдвом, щедрівки – проти Нового року.

Вчені гадають, що колядування і щедрування своїм походженням сягає в епоху патріархально-родового суспільно-економічного устрою. Протягом віків обряд видозмінювався, поступово включалися нові компоненти, але основний смисл залишався тим самим: силою слова і обрядових дій сприяти добробутові селянської родини і рясному врожаю на полі і в саду, гарному приплоду худоби на оборі.

Походження назви „колядка” пов’язують з одним із найбільших свят наших предків – днем зимового сонцестояння, чи сонцевороту, яке називали святом Коляди. Для давньої людини воно знаменувало відновлення життєдайної сили сонця, перемогу світла і життя над зимовим мороком і омертвінням у природі.

Назва „щедрівка”, що збереглась тільки на Україні, точніше проявляє призначення цього виду пісенності: накликати щедрість природи величальними піснями.

Колядували на Різдво хлопці, ходячи по дворах із саморобною „звіздою”, іноді – у супроводі перевдягнених кози, ведмедя, солдати. Якщо їх запрошували до хати, вони розігрували сценки з народної вистави, яка первісно переслідувала ту ж мету, що й пісні – напророкувати добробут у господарстві, а пізніше перетворилися на святочну розвагу.

Щедрували в Новорічну ніч переважно дівчата; в перший день нового року головну роль виконували діти; вони ходили по хатах з „за сівалками” чи „посипалками”, посипаючи навколо себе зерном, і виголошували коротенькі віршики-побажання, які часто мали гумористичне забарвлення.

Колядки і щедрівки відзначаються великою різноманітністю мотиві. Умовно поділяються на шість окремих груп, а саме: колядки і щедрівки з хліборобськими, мисливськими, військовими, казково-фантасмичними, весільними та біблійно-релігійними мотивами.

Хліборобські мотиви

Такі обряди на Різдво і Новий рік, як замовляння морозу, чорних бур і злих вітрів, символічне орання, посипання зерном, вгадування по різних предметах та прикметах врожаю поля, саду та городу, ходіння з козою („Де коза...”) і спеціальне поводження з худобою, що є в господарстві – все це стародавня „господарська магія”, яка ставить своєю метою накликали добробут для господаря-хлібороба в наступному році. До цієї „господарської магії” і стосуються колядки та щедрівки з хліборобськими мотивами. Ці величальні пісні, призначені для господаря й господині, творять чи не найбільшу групу з усіх колядок та щедрівок, що до цього часу записані. Вони малюють образ багатства, спокою і родинного щастя.

Господар – багатий, людьми і Богом шанований чоловік. Його добро – від Бога милість, як ось у цій щедрівці:

Ой місяцю, місяченьку,

Спусти свою росиченьку

На ярую пшениченьку

Й на зелену травиченьку.

Красна панна воли гнала

Й тую росу позбирала.

В нашого господарка

Стоїть явір серед дворка.

Під явором престил стоїть,

На престолі свіча горить.

На престолі свіча горить

За престолом сам Біг сидить.

Сам Біг сидить, суди судить,

Чим хазяїв наділити.

Наділити добрим битом

Ще й у полю густим житом.

Густим житом, копойками,

А в обори волейками.

А в стаєнці кониками,

А в світлиці діточками.

(Записано від Більчук Надії Сергіївни,

1940р.н., без освіти, пенсіонерки, інваліда

по зору в с.Здомишель Ратнівського району

Волинської області).

В цій щедрівці показано образ райського дерева (символу світобудови). Світове дерево – символ Всесвіту. І вершиною його є божество. Простір описано концентрично: двір, на дворку – явір, під явором – Бог сидить за престолом, свіча горить (вогонь). Це кругова модель „другого світу”. Місяць – втілення світової зорі, яка вранці сіється росою і приносить силу всьому живому.

Господиня в колядках і щедрівках – це уособлення тихого і мирного життя в родині; вона гарна, спокійна і найкраща у світі жінка, живе серед достатку і розкоші, дає всьому лад і сама виконує деякі роботи: пряде золоті нитки, шиє для чоловіка сорочку, вишиває золоті ризи, біль білить, будить челядь і виряджає її до роботи. В „соколовій шубі” сидить вона кінець столу:

Добрий вечір, святий вечір,

Чи є вдома пан господар?

Чи є вдома господиня?

Господиня – в конець стола,

На ній шуба соколова.

На тій шубі пояс красний,

На поясу калиточка.

В тій калитці – два червінці,

Винесьте нам по палінці.

До палінки кусок сала,

Щоб хазяйка дужа встала.

(Записано від Динчук Ніни Адамівни,

1938р.н., яка має початкову освіту, пенсіонерки

в с.Здомишель Ратнівського району

Волинської області).