План

1. Психофізіологічні особливості дитини, яка вступає до школи

2. Соціально-психологічна адаптація першокласників до умов шкільного навчання

3. Діяльність молодшого школяра

4. Пізнавальні психічні процеси молодшого школяра

5. Емоційно-вольові процеси молодшого школяра

6. Особистість молодшого школяра

Література

Абстрагування дозволяє дітям відокремлювати властивості від його носія - конкретного предмета. На основі здатності до абстрагу­вання учні засвоюють перші наукові поняття. Так, учні усвідомлю­ють, що іменниками слід називати слова на позначення предметів, а дієсловами - дій та станів.

Розвивається і зворотна до абстрагування операція - конкрети­зація. Вона виявляється у завданнях, які вимагають наведення при­кладів до певного загального твердження за схемою «Овочі ростуть на городі. Наприклад......

Достатній розвиток операцій абстрагування і конкретизації, уза­гальнення та класифікації слугує основою індуктивних та дедук­тивних умовиводів. Більш доступними для молодших школярів є індуктивні висновки, змістовність та істинність яких залежить від нагромадженого дітьми досвіду (М.Н.Шардаков). Вони проявляють­ся у здатності дитини на основі своїх спостережень зробити певне уза­гальнення. Так, учитель може організувати на уроці спостереження учнів за написанням частки «не» із різними словами, а потім запи­тати дітей, до якої частини мови належать слова, з якими «НЕ» пи­шеться окремо. Діти самостійно роблять висновок: «Не» з дієсловами пишуть окремо». Водночас формуються і дедуктивні умовиводи, які є основою теоретичного мислення. У молодшого школяра дедуктивні умовиводи значною мірою спираються на чуттєвий досвід, а також на індуктивні умовиводи. Якщо дитина узагальнила часткові випадки у правилі (індуктивний умовивід), то їй легше визначити конкретні умови, коли це правило слід застосувати (дедуктивний умовивід).

Пам’ять молодших школярів поряд із мисленням відіграє важли­ву роль у засвоєнні навчального матеріалу, оволодінні новим соціаль­ним досвідом: знаннями, уміннями, навичками. Відбувається зміна співвідношення між різними видами пам’яті порівняно з дошкіль­ним віком. Зростає значення довільної й словесно-логічної пам’яті.

Значний обсяг навчального матеріалу, який чимдалі зростає, зу­мовлює розширення використання довільного запам’ятовування. При цьому діти починають оволодівати прийомами запам’ятовування (мнемонічними прийомами): використовують асоціативні зв’язки, план, опорні схеми, малюнки, повторення тощо. Спочатку вчитель знайомить їх з цими прийомами, разом з дітьми складає план, опорну схему. Обов’язковість і систематичність навчального процесу ставить перед учнем завдання довільно відтворювати матеріал.

У молодшому шкільному віці зростає продуктивність, міцність і точ­ність запам’ятовування навчального матеріалу. Зумовлено це, зокрема, оволодінням учнями досконалішими мнемонічними прийомами.

Підвищується точність впізнавання запам’ятованих об’єктів. Причому спостерігаються і якісні зміни у цих процесах. Так, першокласники, впізнаючи об’єкти, більше спираються на їх родо­ві, загальні ознаки, а вже третьокласники більшою мірою зорієнто­вані на аналіз, виділення в об’єктах специфічних видових та індиві­дуальних ознак.

У молодшому шкільному віці виникає загроза неправильного використання пам’яті, яка особливо негативно позначається на по­дальших етапах навчання. Намагаючись запам’ятати якомога біль­ший обсяг матеріалу, учень послаблює роботу над його осмисленням, спирається на механічне запам’ятовування. Вчителю потрібно забез­печити усвідомлення і виконання дітьми правила: запам’ятовувати тільки після того, як зрозумів. У процесі осмислення матеріалу, від­бувається мимовільне запам’ятовування, яке зберігає своє важливе значення.

Розуміння навчального матеріалу слугує основою розвитку сло­весно-логічної пам’яті, як новоутворення психіки молодшого школя­ра, що тісно пов’язане із теоретичним мисленням.

Мовлення. Сучасна система навчання передбачає широке вико­ристання спілкування вчителя з учнями за допомогою мови, що ви­суває високі вимоги до розвитку мовлення дітей. Розвиваються такі сторони мовлення, як говоріння і слухання; види мовлення - моно­логічне, писемне, внутрішнє. У всіх проявах розвитку мовлення учня містяться ознаки зростання його довільності.

Слухання нерозривно пов’язане із розумінням почутого. Щоб по­легшити цей процес, вчитель повинен постійно зберігати зворотній зв’язок із класом, контролювати, як діти сприймають його слова. Для цього широке використання знаходить навчальний діалог. Завдяки слуханню розширюється запас пасивної лексики.

Говоріння розвивається як у процесі діалогів, так і у зв’язних від­повідях учня на уроках, які наближаються до монологу. Навчальний матеріал з різних предметів містить своє спеціальну термінологію, за­своєння якої учнями розширює їхній словник. На початок шкільного періоду розвитку дитина вже володіє певним словниковим запасом і мовною граматикою. Учень починає свідомо ставитись до свого гово­ріння, задумується над правильною побудовою висловлювання, під­бирає відповідну форму слова.

Важливим надбанням молодшого школяра є оволодіння писем­ним мовленням, яке пов’язане із засвоєнням читання. Писемне мов­лення - найбільш довільний вид мовлення, вимагає від учня неаби­яких зусиль, пов’язаних із складною аналітико-синтетичною діяль­ністю по співвіднесенню слів з їх значеннями, встановленню зв’язків між словами тощо. У процесі оволодіння читанням та писемним мов­ленням у дитини зростає словник, урізноманітнюються функції мов­лення, удосконалюється його синтаксична структура тощо.

Читання про себе сприяє розвиткові власне внутрішнього мов­лення, яке відіграє важливі функції мислення та планування.

До кінця початкового періоду навчання у школяра збільшується кількість слів і речень у письмових роботах, зростає швидкість пись­ма, підвищується його якість на основі засвоєння правил граматики.

Уява молодшого школяра розвивається у напрямку зростання її керованості, реалістичності, втілюваності. Репродуктивна уява віді­грає важливу роль у розумінні навчального матеріалу, особливо при відсутності унаочнення. Образи уяви слугують тими опорами, якими користується мислення дитини. Водночас ці образи досить конкретні і можуть утруднювати процес узагальнення. Так, вислів «легка рука» викликає образ висохлої, тонкої руки.

Вдосконалюються образи уяви: від недиференційованих, при­близних, статичних, розрізнених, з опорою на сприймання до дета­лізованих, конкретних, взаємопов’язаних, динамічних, з опорою на пам’ять (А. Я. Дудецький, Д. Д. Алхімов).

При виконанні завдань на малювання за задумом, при написан­ні творів чи складанні усних оповідань, казок інтенсивно формуєть­ся творча уява. Розширення чуттєвого досвіду учня зумовлює появу нових образів, від випадкового комбінування уявлень діти поступо­во переходять до логічно обґрунтованої побудови нових образів. При цьому зростає їх орієнтація на попередньо створений задум.

Висновки про пізнавальні психічні процеси молодшого школяра:

-пізнавальні психічні процеси молодшого школяра відзнача­ються зростанням довільності та регульованості;

-протягом початкового періоду навчання у дитини активно формується теоретичне мислення, внутрішній план дій та реф­лексія;

-розвивальне навчання спрямоване на підвищення можливос­тей у розвитку мислення учнів;

-зростає значення довільної й словесно-логічної пам’яті;

-розвиваються різні сторони мовлення (говоріння і слухання) та його види (монологічне, писемне, внутрішнє);

-уява молодшого школяра розвивається у напрямку зростання її керованості, реалістичності, втілюваності.

Характеристики работы

Реферат

Количество страниц: 26

Бесплатная работа

Закрыть

Психология младшего школьника

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.