Виды памяти у людей

Збереження — процес пам'яті, що забезпечує утримування результа­тів запам'ятовування впродовж більш чи менш тривалого часу. Але це не «сховище досвіду», а внутрішня активність, яка позначається на змісті і формі матеріалу, що зберігається. Якщо під час запам'ятовування вона здійснюється за рахунок мнемічних дій, то при збереженні — неусвідомлюваних мнемічних операцій (аналізу, синтезу, класифікації, уза­гальнення). Збереження взагалі незначною мірою контролюється свідо­містю індивіда, але істотно залежить від його діяльності. Так, що часті­ше використовується матеріал, що більше значення він має для індивіда, то більше трансформується і довше зберігається. Це позначається також на вибірковості запам'ятовування та збереження.

На ефективність збереження істотний вплив справляють час та обсяг матеріалу. Як встановлено, через певний проміжок часу після запам'ято­вування відсоток збереженого матеріалу є обернено пропорційним до його обсягу. При цьому він зазнає впливу з боку процесів забування. Що краще матеріал зберігається, то легше відтворюється.

Відтворення — процес пам'яті, який полягає у відновленні матеріалу, що зберігається. Найчастіше це його реконструкція, яка тим значніша, чим більшим є обсяг і складнішим зміст матеріалу, чим слабшою була мнемічна спрямованість на точність запам'ятовування, чим менше він заучувався, чим тривалішим був період часу між запам'ятовуванням і відтворенням. Мнемічні дії у цьому разі мають вигляд репродуктивних (лат. rе — префікс, що означає зворотну дію і produco — створюю), тобто відтворювальних. Це узагальнення того, що в оригіналі дано в деталізованій формі; конкрети­зація того, що дано у більш загальному або стислому вигляді; заміна одного змісту іншим, подібним; зміщення або переміщення окремих частин оригіна­лу, об'єднання того, що дано окремо, і роз'єднання того, що в оригіналі пов'язане; доповнення, яке виходить за межі оригіналу. При цьому може мати місце і мимовільне спотворення оригіналу. Репродуктивні дії характери­зують відтворення як мнемічну діяльність, щільно пов'язану з мисленням.

Складовими відтворення є впізнавання, власне відтворення, пригадування і згадування.

Впізнавання — відтворення в умовах повторного сприймання. Це своє­рідний пошук матеріалу, що зберігається в тривалій пам'яті, та звірян­ня його результатів з перцептивним образом. Як і розпізнавання, впізнавання може мати сукцесивний або симультанний характер. У пер­шому разі воно містить висування і перевірку гіпотези про значення об'єкта сприймання, у другому — здійснюється без перешкод: перцептивний образ начебто накладається на мнемічний. Проте в обох ви­падках упізнавання реалізується за рахунок мнемічних операцій. Кількість і характер цих операцій зумовлюють якість упізнавання: вона тим вища, чим складніші операції. Найпростіші операції — це зовнішні дії з об'єктом, найскладніші — оперування категоріями образів об'єкта.

Упізнавання розрізняється за ступенем чіткості, повноти і довільності. Так, довільне впізнавання — це усвідомлюваний процес, що супровод­жується певними труднощами, це пошук у пам'яті матеріалу, який видався індивідові знайомим. Мимовільне впізнавання — найчастіше симультан­не явище, яке не потребує докладання зусиль.

Власне відтворення — мимовільне або довільне відновлення предме­та запам'ятовування. При мимовільному відтворенні немає мнемічної спрямованості: минулі враження спливають немов самі собою. Насправді це потік асоціацій, викликаних думками, образами, емоціями, діями. Довільне відтворення передбачає специфічну — репродуктивну мнеміч­ну спрямованість — активність, яка забезпечує цілеспрямований пошук потрібного матеріалу. Як правило, така спрямованість дає кращі резуль­тати, коли відтворення не дуже відстає у часі від запам'ятовування. В деяких випадках спостерігається ефект ремінісценції (лат. reminiscentia — пригадування) — повніше і точніше відтворення матеріалу порівняно з його станом після запам'ятовування. Найчастіше це буває у дошкільному та молодшому шкільному віці, коли час збереження матеріалу — необхідна умова його відтворення. Ремінісценція виявляється, як правило, під час роботи з великим обсягом логічно побудованого матеріалу, який ще й викликає в індивіда певні емоції.

Пригадування — довільне відтворення, пов'язане з активним пошу­ком, відновленням і добуванням з тривалої пам'яті матеріалу, який потрібен індивідові. Це розгорнутий у часі процес, у ході якого індивід не тільки відбирає матеріал, а й оцінює його, міркує, робить висновки. Він потребує і застосування вольових зусиль. Успішність пригадування залежить від готовності індивіда до швидкого і точного відтворення, змісту репродуктивної спрямованості, таких репродуктивних дій, як викликання асоціацій, створення необхідного образу та пошук відповідного йому кон­тексту.

Згадування — відтворення індивідом емоційно забарвлених образів свого життєвого шляху. Цей процес може проходити мимовільно, і тоді мнемічні образи виникають на ґрунті асоціацій. В окремих випадках він набуває вигляду персеверації (від лат. persevere — уперто роблю, напо­лягаю) — циклічного відтворення одного й того самого матеріалу (думки, дії, переживання), нерідко всупереч наміру. Довільне згадування — спога­ди — викликається репродуктивною мнемічною спрямованістю і відрізняється від пригадування своїм змістом: пригадується нейтральний стосовно життєвого шляху матеріал, згадується особистий досвід.

Забування — процес пам'яті, який призводить до втрати чіткості і зменшення обсягу закріпленого у тривалій пам'яті матеріалу, а інколи й неможливості відтворити його. Забувається насамперед те, що не відіграє особливої ролі в житті, що не набуло сенсу або втратило його. Одним з механізмів забування є витіснення в несвідоме неприємного матеріалу. Темп забування залежить від обсягу матеріалу, його змісту, схожості з уже відомим матеріалом, і, головне, — часу збереження. Принаймні, найінтенсивніше цей процес відбувається відразу ж після заучування.

На прикладі розладів пам'яті виявлено, що нове зникає раніше старого, а складне — раніше простого, спочатку забуваються недавні, погано закріп­лені враження від сприймання, потім здобутки мислення, за ними по­чуття, нарешті, звички. Загалом порушення пам'яті внаслідок ураження певних ділянок мозку називається амнезією (гр. α — заперечна частка і — пам'ять). Найчастіше зустрічаються випадки ретроградної (від лат. retrogradus — той, хто йде назад) амнезії— порушення пам'яті на події, які передували захворюванню. Один хворий, наприклад, спочатку почав забувати те, що сталося зовсім недавно, потім те, що мало місце протягом року, далі — події далекого минулого. Ділянка втрати пам'яті дедалі розширювалася, доки хворий не зберіг лише спогади про дитинство. Згодом хворий став одужувати, при­чому відновлення пам'яті відбувалося у зворотному порядку: спочатку він пригадав події юності, потім зрілого віку, нарешті — події останніх років. Психолог при такому захворюванні може надати психологічну допо­могу людині, разом з нею «повертаючись до втраченого світу». Є й антероградна амнезія — забування подій, що сталися відразу після травми мозку.

Забуванню перешкоджає зв'язок матеріалу з мотивами, цілями і опе­раціями діяльності. Про це свідчить, зокрема, ефект Зейгарник, встанов­лений в експерименті, за умовами якого досліджувані повинні були яко­мога швидше виконувати різні дії (ліпити з пластилину, розгадувати за­гадки, складати вірш тощо). Половину з них перери­вав експериментатор до того, як вони були виконані. Через певний час досліджувані мали перелічити дії, які виконували. З'ясувалося, що перер­вані, незавершені дії відтворюються приблизно вдвічі краще, ніж завер­шені. Мета діяльності начебто утримує матеріал у пам'яті, і доти, коли він знадобиться.

З фізіологічної точки зору, забування є гальмуванням нервових зв'язків, що утворилися під час запам'ятовування. Воно може бути проактивним — наперед діючим, або ж ретроактивним — що діє в зворотному напрямку. У першому випадку матеріал, що зберігається, негативно впли­ває на той, що запам'ятовується, у другому — має місце обернене співвідно­шення. Ці два випадки гальмування пояснюють позиційний (краю) ефект, за яким у великому обсязі матеріалу середина його запам'ятовується гірше, ніж початок і кінець. Забування може бути спричинене і позамежовим гальмуванням — наслідком перенапруження невронів. Засобами бо­ротьби з таким гальмуванням є перерви між виконуваними діями, особливо коли вони відрізняються одна від одної; чергування схожих і несхожих між собою дій; перехід від більш до менш складного матеріалу. Надзви­чайно важливе значення має повторення і, особливо, включення матеріалу в систему смислових зв'язків пам'яті.

Список використаної літератури

1.Асмолов А. Г. Принципы организации памяти человека. Системно-деятельностный подход к изучению познавательных процессов. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1985. — 104с.

2.Аткинсон Р. Человеческая память и процесс обучения: Пер. с англ. — M.: Прогресс, 1980. — 527 с.

3.Блонский П. П. Избр. пед. и психол. произведения: В 2 т. — М.: Педагогика, 1979. — Т. 2. — С. 118—366.

4.Выготский Л. С. Собр. соч.: В 6 т. — М.: Педагогика, 1982. — Т. 2. — С. 381—392; Т. 3. — С. 239—254.

5.Грановская Р. М., Березная И. А. Запоминание и узнавание фигур. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1974. — 90 с.

6.Зинченко В. П., Величковский Б. М., Вучетич Г. Г. Функциональная структура зри­тельной памяти. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. — 271 с.

7.Зінченко П. І., Рєпкіна Г. В. Пам'ять і її розвиток. — К.: Т-во «Знання» УРСР, 1965. — 48 с.

8.Ипполитов Ф. В. Память школьника. — М.: Знание. 1978. — 48 с.

9.Клацки Р. Память человека: Структуры и процессы: Пер. с англ. — М.: Мир, 1978. — 319с.

10.Лезер Ф. Тренировка памяти: Пер. с нем. — М.: Мир, 1979. — 166 с.