Основные методы исследования педагогической психологии

Вступ

Ж. Піаже вважає, що «психологія займає центральне місце не тільки як продукт всіх інших наук, але і як можливе джерело пояснення їх формування і розвитку».

Психологія, також є складна інтегрована назва знання, основою представлення якого, згідно А.В. Петровському, служать психологічні аспекти: «1) Конкретній діяльності, 2) розвитку, 3) відношення людини, (як суб'єкта розвитку і діяльності) до суспільства». Педагогічна психологія пов'язана з багатьма іншими науками. 1) Вона є конкретною галуззю загально-психологічного знання, яка знаходиться в центрі трикутника наукового знання; 2) Вона пов'язана з іншими науками через те, що освітній процес по своїх цілях і змісті є передача соціокультурного досвіду, в якому зібрано саме різнопланове цивілізоване знання в знаковій, мовній формі; 3) Предметом її вивчення є самопізнання і навчання цьому пізнанню людини, що вивчається і багатьма іншими науками.

Педагогічна психологія нерозривно пов'язана з такими науками, як наприклад, філософія, література, педагогіка, лінгвістика, соціологія, конфліктологія, етика і так далі Педагогічна і вікова психологія найтісніше, зв'язані один з одним. Але якщо вікова психологія вивчає «вікову динаміку психіки людини, онтогенез психічних процесів і психологічних якостей людини, що розвивається, то педагогічна - умови і чинники формування психічних новоутворень під впливом освіти. У зв'язку з цим всі проблеми педагогічної психології розглядаються на основі обліку вікових особливостей людини, що знаходиться в освітньому процесі. І педагогічна і вікова психологія ґрунтуються на знанні загальної психології, яка «розкриває загальні психологічні закономірності, вивчає психічні процеси, психічні стани і індивідуально – психологічні особливості особистості людини, що вже склалася».

Педагогічна психологія - прикордонна, комплексна область знання, яка «зайняла певне місце між психологією і педагогікою, стала сферою сумісного вивчення взаємозв'язків між вихованням, навчанням і розвитком підростаючих поколінь».

В курсі загальної, вікової і педагогічної психології» наголошується, що «якщо на першому етапі розвитку вікової і педагогічної психології спостерігалася тенденція їх відособлення, то у наш час, навпаки, - зближення, а в якійсь мірі навіть і злиття». У „Основах педагогіки” підкреслюється єдність педагогіки і психології, що формують одну комплексну наукову дисципліну. Комплексною і є педагогічна психологія.

Кожна наука, для того, щоб розвиватися, повинна спиратися на певні початкові положення, що дають уявлення про феномени.

Методологія – вчення про ідейні позиції науки, логіку її розвитку і методах дослідження.

Теорія – це сукупність поглядів, висновків, що є результатом пізнання і осмислення явищ, що вивчаються. Існує три рівні методології:

Загальна методологія педагогіки – забезпечує найбільш правильні і точні уявлення про загальні закони розвитку об'єктивного світу, а так само про феномени які вивчає ця наука. Припускає облік закону єдності і боротьби протилежностей, відповідно до яких процес навчання і виховання людей є складним, суперечливим і таким, що само-розвивається.

Спеціальна методологія педагогіки, орієнтує на урахування: стійких уявлень про свідомість і психіку людини і можливостях педагогічної і виховної дії на неї. Урахування особливостей формування особистості в суспільстві і групі, в процесі суспільної корисної діяльності.

Вона дозволяє формулювати свої закономірності, розвиток і функціонування тих феноменів, які вона досліджує.

Приватна методологія педагогіки, припускає урахування закономірностей, принципів і методів навчання і виховання, нерозривного зв'язку, взаємного проникнення навчання, виховання, розвитку і освіти в ході педагогічного процесу. Вона є сукупністю методів, способів і методик дослідження різних явищ, які складають предмет і об'єкт її аналізу.

Педагогічне спілкування – це спілкування, специфіка якого обумовлена функціональними позиціями. Вчитель в процесі педагогічного спілкування здійснює свої обов'язки по керівництву процесом навчання і виховання. Від того, які стильові особливості цього спілкування і керівництва, залежить ефективність процесів навчання і виховання.

Перше експериментальне психологічне дослідження стилів керівництва було проведене в 1938 р. Німецьким психологом Куртом Левіним. У цьому дослідженні була введена класифікація стилів керівництва (авторитарний, демократичний, потурання). Це дослідження Левін провів, вивчаючи особливості керівництва дорослим групою школярів. К.Левін створив з десятирічних школярів декілька груп. Діти в цих групах займалися однаковою роботою – виготовленням іграшок. Всі групи працювали в одних і тих же умовах і виконували одне завдання. Єдиною відмінністю було те, що вчителі, відрізнялися один від одного стилями керівництва. Кожен вчитель працював зі своєю групою шість тижнів, а потім проводився обмін групою. Потім робота ще на протязі шести тижнів, а потім перехід в іншу групу. Таким чином простежувався саме вплив стилю керівництва на міжособові відносини в групі, на мотивацію діяльності і так далі.

При авторитарному стилі – жорстке управління і повний контроль виражалися в тому, що викладач значно частіше, ніж інші, удавався до наказового тону, робив різкі зауваження. Авторитарний викладач визначав цілі діяльності і знання, але і указував способи виконання його, визначаючи, хто з ким разом працюватиме. Завдання і способи виконання давалися поетапно. Цей метод знижує мотивацію діяльності, оскільки людина не знає точно кінцевої мети, для чого виконується даний етап і що чекає його попереду. При авторитарному стилі було виявлено прояв ворожості у взаєминах учнів на тлі покірності.

При демократичному методі оцінювалися факти, а не особистість. Головною особливістю виявилося те, що група брала участь в обговоренні всього ходу майбутньої роботи і її організації. В результаті у учасників розвивалася упевненість в собі і самоврядування. При цьому стилі в групі підвищувалася товариськість і довірчість взаємин.

Головною особливістю стилю потурання, є самоусунення керівника від відповідальності за те, що відбувається.

Результати показали, що найгіршим стилем виявилося потурання. При ньому було виконано менше всього роботи і якість її була гіршою.

Найбільш ефективним виявився демократичний стиль. Для учасників групи були характерні інтерес до роботи, позитивна внутрішня мотивація діяльності. Значно підвищилася якість і оригінальність виконання завдань. Перевага демократичного стилю в педагогічному спілкуванні була доведена на різних вікових групах, починаючи від молодших школярів і кінчаючи старшокласниками.