История психологии 3
План
Гештальтпсихологія як науковий напрям
Основні теоретичні положення гештальтпсихології
Гештальттерапія
Висновок
Список використаної літератури
Гештальттерапія
Гештальтпсихологія знайшла продовження в сучасному напрямі психотерапії (гештальттерапія), автор якого Ф. Перлз застосував феномени цілісності, які гештальтпсихологи дослідили на матеріалі сприйняття, до людської особистості (і розробив засоби поновлення цілісності особистості, яка перебуває у внутрішньому конфлікті).
Вивчаючи мислення людини, гештальтпсихологи доводили, що розумові операції у розв’язанні творчих завдань підпорядковані особливим принципам організації гештальта («групування», «центрування» тощо), а не правилам формальної логіки.
Отже, свідомість у гештальттеорії розглядали як цілісність, охоплену динамікою пізнавальних (когнітивних) структур, які змінюються за психологічними законами.
Ідеї гештальтпсихології збагатили дослідження пізнавальних процесів та знайшли своє продовження у когнітивній психології.
Назвавши свою теорію і метод гештальттерапією, Фредерік Перлз не здійснив серйозних запозичень із самої гештальтпсихології. Гештальттерапія – один із визнаних напрямів психотерапевтичної світової практики, який за своєю популярністю поступається тільки психоаналізу.
В основі гештальттерапії лежить психологічна концепція «незакінчених дій». Дуже часто людина просто уникає проблемну ситуацію, щоб не відчувати болючі почуття, захистити себе від горя, люті чи смутку, і таким чином ніби не закінчуючи ситуацію для себе. Нерідко стримування сильних емоцій на людях вважається соціально бажаним і похвальним явищем, хоча насправді стримувати власні емоції шкідливо і доволі часто це може перейти в психосоматичне захворювання [4, с. 35].
Будь-які емоції, хороші чи погані, згідно з гештальтпсихологією, в придушеному стані все одно даються взнаки, саме тому виникають агресія, неврози, безсоння та багато інших негативних для організму станів. Закінченням роботи над проблемою буде не тільки розуміння ролі людини у створенні власної проблеми і навіть не стільки зміна її поведінки, як свобода в емоційному і поведінковому реагуванні (від автоматичних дій і стереотипів). А також усвідомлена особиста відповідальність за наслідки свого вибору. Тож саме застосування гештальттерапії буде доречним при роботі з людьми, які мають пригнічений емоційний стан на тлі пережитих подій.
Прибічники гештальттерапії не просто наслідують традиції гештальттеорії, що сформувалась вперше в психології, а суттєво розвинули дане вчення аж до інтеграції його із висновками феноменології Е. Гуссерля та екзистенціалізму М. Хайдеггера та К. Ясперса.
Ф. Перлз відмовився від узагальнених теорій, що пояснюють причину людських вчинків, зводячи їх до дії однієї або декількох причин. Він вважав, що немає сенсу пояснювати поведінку людини, вона і є її сутністю. Індивідуальний досвід можна описати тільки феноменологічно, через опис, що містить цілісну ситуацію, в якій немає протиставлення людини та середовища, суб’єкта та об’єкта, душі та тіла, думки та почуттів, думки та дії. Людина завжди діє як єдине ціле, в ній важливо і те, про що вона говорить, і те, що вона відчуває, і те, як вона рухається, тобто всього, в чому виражається спосіб побудови внутрішнього світу. Гештальтпсихологія та гештальттерапія ґрунтуються на ідеї холізму6.
По суті, подібна холістична концепція є відродженням людинокосмічних уявлень доби середньовічного арістотелізму. Відповідно, на Сході проповідувався духовно-практичний принцип «ву-вей», що означало в традиціях даоської філософії «розумне невтручання». В контексті гештальт-психології зашкодити означає бездумно втрутитися в фізичну реальність з метою змінити її «до кращого» (належний гештальт). Але в умовах відсутності повноти знань про цілісність таке «покращання» може обернутися руйнацією або знищенням природокосмічної цілісності. Звідси і вимога мудрої обережності.
Подібно до філософів-екзистенціалістів він різко заперечував механістичне, природничо-наукове, чисто раціональне розуміння природи людини. Так само як екзинтенціалісти- феноменологи, він стверджував, що індивідуальний людський досвід є неповторним і його можна зрозуміти лише виходячи з унікальної ситуації. Як і більшість екзистенціалістів, Пьорлз заперечував ідеї різнопланового існування душі та тіла, суб’єкта та об’єкта, організму та довкілля.
Таким чином, гештальтпсихологія була передумовою переорієнтації експерименту з метою виявлення у свідомості структур або цілісностей, орієнтуючись на класичні засади психології. Для розв’язання цього завдання колишній інтроспективний метод був непридатний, необхідна його модифікація. Вона отримала назву феноменологічного методу, який бере свої витоки з філософії Канта, Маха, Гусерля. Але гештальтпсихологія як біхевіоризм та психоаналіз претедувала на універсальну теорію в психології. Нині пожвавився інтерес до гештальпсихології, відбувається своєрідний «ренесанс» гештальтпсихології та гештальттерапії. І сприяє цьому визначена гештальтистами проблема цілісності та цілісного підходу на противагу елементаризму та механістицизму старої асоціативної і нової - біхевіористської. Головна ідея гештальттерапії полягає в тлумаченні людини не як такої істоти, що протистоїть світові, який переживається як відокремлений від неї. Люди самі створюють свої життєві світи як наслідок та результат власної самореалізації та цілісності особистості.
Висновок
Поява гештальтпсихології стала знаковою подією у світі психології. «Гештальт» (від німецького Gestalt – образ, структура, цілісна форма) є фундаментальним поняттям гештальтпсихології, що виникла в першій чверті XX століття в Німеччині.
Представниками гештальтпсихології були М. Вертгеймер, В. Келлер, К. Коффка. Вони провели дослідження сприймання як психічного процесу, принципи якого були перенесені на вивчення мислення і особистості (К. Левін). Дослідження охоплювали також потреби, афекти, волю.
Образ і форма відображеного предмета – функціональна структура, яка відповідно до дії її законів упорядковує розмаїття окремих відображених явищ.
Гештальти – образи первинні щодо своїх компонентів. Було доведено, що внутрішня, системна організація цілого (образу, форми) предмета визначає властивості і функції частин, що утворюють це ціле.
Гештальттерапія – психотерапевтичний напрям, який заснований на синтезі психоаналітичних ідей і принципів гештальтпсихології; спрямований на усвідомлення і закінчення цілісних патернів взаємодії зі світом (гештальтів), а несвідомі компоненти і психологічні захисти розглядає як основні цілі терапевтичного втручання.
Список використаної літератури
1.Ждан А.Н. История психологии: от Античности к современности: Учебник для психологических факультетов университетов. - М.: Педагогическое общество России, 2011. – 576 с.
2.Жуков С.М. Історія психології: Навчальний посібник / С.М. Жуков, Т.В. Жукова. – К.: Кондор, 2009. – 232 с.
3.Історія психології: навчальний посібник / уклад. Н.В. Гриньова. – Умань: Візаві, 2012. – 209 с.
4.Копець Л. Класичні експерименти в психології: Навч. посібник / Л.Копець. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2010. – 283 с.
5.Корольчук М. С. Історія психології: Навчальний посібник / М.С.Корольчук, П.П. Криворучко. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2014. – 248 с.
6.Марцинковская Т.Д. История психологии / Т.Д. Марцинковская. – М., 2011.
7.Роменець В. А. Історія психології ХІХ – початку ХХ століття: Навч. посіб. / В.А. Роменець. – К.: Вища школа, 2005. – 614 с.
8.Якунин В.А. История психологии / В.А. Якунин. - СПб, 2008.
9.Ярошевский М.Г. Психология в ХХ столетии / М.Г. Ярошевский. – М., 2016.