План

1. Історичний та індивідуальний смисл та сутність творчості. Підходи до вивчення творчості. Критерії творчості: новизна продукту, суб’єктивна новизна, спонтанна активність

2. Проблема творчості як вищої людської потреби, як прояв психологічного здоров’я та особистісної інтеграції у працях представників гуманістичної психології (А.Маслоу, Е.Фромм, К.Роджерс).

1. Історичний та індивідуальний смисл та сутність творчості. Підходи до вивчення творчості. Критерії творчості: новизна продукту, суб’єктивна новизна, спонтанна активність

У реальному житті люди стикаються з ситуаціями, які швидко змінюються. З цієї причини, крім рішень на основі загальноприйнятих норм поведінки їм доводиться приймати нестандартні рішення. Такий процес у філософії називається творчістю.

В історії філософії майже всі мислителі приділяли певну увагу проблемі творчості. Проте її складність, таємничий характер, несхожість, а часто і відверта протилежність вихідних настанов філософів зумовили розмаїтість тлумачень сутності, змісту та форм реалізації творчості.

Перші спроби осягнути цю проблему силою розуму зробили філософи Стародавньої Греції. Творчість у їх поглядах була і божественною (акт творіння Космосу), і людським мистецтвом, ремеслом.

У християнській філософії Середньовіччя спостерігалося два взаємопов'язані підходи до творчості: перший випливав із розуміння Бога, як творця світу, другий був пов'язаний з античною традицією, зокрема, позиціями Платона.

Значний внесок у розроблення проблеми творчості здійснили представники класичної німецької філософії. Так, І. Кант вважав творчість характерною рисою генія і протиставляв творчу діяльність раціональній. Г. Гегель вічною творчістю наділив абсолютну ідею, яка є творчим началом природи та людини. Він звертав увагу на суттєві риси творчості: примат ідеального над матеріальним у процесі культурного становлення людини, обмеженість свободи творчої діяльності об'єктивною необхідністю. Г. Гегель розглядав творчість як діяльність, що створює світ, а саму діяльність — як самодіяльність, тобто процес, що виникає па ґрунті внутрішніх суперечностей.

З інших позицій розглядають творчість філософи — екзистенціалісти та представники психоаналізу. 3. Фрейд цілком відносив її до сфери несвідомого, абсолютизував її неповторність і тим самим визнавав непізнаванність і несумісність творчості з раціональним пізнанням.

Багато цікавих думок щодо творчості висловили прибічники інших філософських шкіл і течій. Більшість їх поглядів і пропозицій мають певний сенс та право па існування.

По-перше, можна констатувати, що передумовами творчості є всезагальні властивості матерії — активність і відображення. Виявом активності матерії є її розвиток. З удосконаленням форм відображення на вищій його стадії, тобто на рівні людської свідомості, виникають здібності людей до творчості. Творча активність стає властивістю відображення і розвивається разом з ним. У розумі людини виникають унікальні образи, які, матеріалізуючись у процесі практичної діяльності, спричиняють появу предметів, процесів і систем, що не існували раніше, наприклад, створення лікувальних препаратів, виведення нових порід сільськогосподарських тварин і сортів рослин, конструювання оригінального технічного обладнання, розроблення нових принципів землевпорядкування тощо. Формування цих образів суттєво залежить від здібностей людини до творчої переробки відображеного, обсягу накопичених нею знань, її досвіду.

Отже, створення нового можливе лише на ґрунті ідеального. Нове е втіленням ідеального в матеріальних об'єктах і речах. Усе це свідчить, що творчість і відображення взаємопов'язані. Відображення — цс суб'єктивна основа творчості. Творчість — здатність людини, шляхом конструирования нового, вдосконалювати свої здібності відображення.

По-друге, у пізнанні людини немає двох паралельних, незалежних один від одного "механізмів", один з яких обслуговував би відображення, а інший — творчість. Виокремити подібні "механізми" неможливо, оскільки творчість пронизує весь пізнавальний процес, її компоненти містяться і в змісті чуттєвих уявлень, і в системі понятійних образів як у живому спогляданні, так і на рівні емпіричного та теоретичного пізнання. Отже, творчість не протилежна раціональності, а є її природним і необхідним доповненням. Одне без іншого не може існувати. Творчість, протікаючи підсвідомо, не підпорядковуючись певним правилам, врешті-решт на рівні результатів може бути консолідована з раціональною діяльністю, включена до неї, стати її складовою або у конкретних випадках спричинити створення нових видів раціональної діяльності.

По-третє, творчість — це продукт біосоціальної еволюції людини. Здатність до творення закладена не просто в біофізичній і нейрофізіологічній структурах мозку людини, а й у його "функціональній архітектурі". Вона є особливою системою взаємопов'язаних операцій, які виконуються різними ділянками мозку і за допомогою яких формуються чуттєві образи та абстракції, здійснюються переробка знакової інформації, її збереження у системі пам'яті, фіксація зв'язків між окремими елементами і блоком пам'яті, групування і перегрупування різних образів та абстрактних знань.

По-четверте, першопричиною творчості є пристосування людини до нескінченно різноманітного і постійно мінливого світу з метою забезпечення виживання та подальшого розвитку. На сьогодні об'єктом творчості стає не тільки природа і суспільство, а й сама людина в її єдності з предметними умовами, формами спілкування і самореалізації, які їй необхідно відтворювати або змінювати, зберігати чи оновлювати. Альтернативи творчості ні в історії, ні в суспільстві, пі в самій особистості немає.

Разом з тим усі види людської діяльності пронизують творчі і механічні начала, межі між якими плинні. Таке роздвоєння діяльності пояснюється діалектикою суспільства, постійною його потребою у створенні нових цінностей і збереженні репродуктивних зразків культури. Отже, творчість — це єдність продуктивної і репродуктивної діяльності, суттєва її властивість.

По-п'яте, джерелом творчості є суперечності між потребами людини і засобами їх задоволення. Вирішення цих суперечностей становить зміст творчості, а задоволення потреб — її мету. Досягають мсти у процесі діяльності. Розрізняють стереотипну й оригінальну діяльність: стереотипна припускає копіювання, повторення існуючого, його тиражування; оригінальна спричинює виникнення нових предметів і речей.

По-шосте, головною ознакою творчості є створення нового: постановка невідомої дотепер проблеми, розроблення оригінальної ідеї або унікального матеріального об'єкта, генерування нестандартних ідей, вирішення наукових завдань тощо. Часто вважають, що творчість е створенням нового, яке має позитивну суспільну значущість. Це правильне визначення її суті, але обмежене, неповне. Суспільної значущості не мають ні творчість дітей, ні розв'язання дорослою людиною головоломки. Крім того, в історії відомо багато випадків, коли блискучі досягнення творчої думки людей тривалий час не мали суспільної значущості, хоч і були яскравим прикладом вияву творчості (наприклад, апорії Зенона, відкриття М. Коперніка, винаходи Леонардо да Вінчі іт. ін.).

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 14

Бесплатная работа

Закрыть

Психология творчества 1

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.