Основы психодиагностики 3

Достовірність тестів і допустима помилка вимірювання

У психометрії при розробці тестів і користуванні ними важливо орієнтуватися на погрішність вимірювань або допустимі інтервали точності діагностичного інструментарію. Достовірність тесту в психодіагностиці визначається критерієм помилки вимірювання. Помилка вимірювання — статистичний показник, що характеризує ступінь точності окремих вимірювань.

У теорії психометричних процедур передбачається, що для будь-якої межі (властивості або якості) кожного індивідуума має дійсний показник. Будь-який показник, отриманий в тесті для деякого індивідуума, у кожному окремому випадку відрізняється від його дійсного значення на випадкову погрішність. Якщо протестувати людину кілька разів, то вийде багато неспівпадаючих значень, які складуть деякий розподіл показників навколо дійсного показника. Практика показує, що при проведенні емпіричних психологічних досліджень в різних серіях експерименту рідко спостерігається повна відповідність значень вимірюваних параметрів навіть у вибірці, що складається з одних і тих же випробовуваних. Зазвичай значення змінної в ідентичних вимірюваннях коливаються) в певних межах. Аналогічно при повторних обстеженнях однієї або декількох вибірок визначувані середні значення також розподіляться в якомусь інтервалі значень на осі Х.

Коливання результатів вимірювань в певному діапазоні значень можуть бути пов'язані з систематичними і випадковими помилками. Причинами систематичних помилок можуть бути відхилення від стандарту проведення тесту, неточність в процедурі обробки (наприклад, технічні помилки в ключі) або низька валідність тесту по властивості, що вивчається. В цьому випадку результати вимірювань відрізняються від істинних на ту або іншу постійну величину. При цьому помилка неминуча, хоча може бути як неістотною, так і значною. До того ж вірогідні випадкові помилки, що виникають з різних об'єктивних і суб'єктивних причин. Якщо в методі вимірювання не враховані подібні збої і артефакти, його не можна вважати точним, а іноді його визнають непридатним. Іншими словами, значення помилок, що враховуються вимірювальним засобом, характеризує точність, або достовірність, тесту.

При великій кількості спостережень індивідуальні оцінки або середні величини утворюють певний тип розподілу, статистичні показники якого виявлятимуть помилки вимірювання, отримані за допомогою цього методу. Таким чином, помилка вимірювання, якщо вона не перевищує певних меж, указуватиме на довіру до вимірювань, або, іншими словами, на достовірність тесту.

Помилка вимірювання визначається математичними засобами статистичного аналізу — величиною квадратичного відхилення, пов'язаного з дисперсією розподілу окремих вимірювань. Відомо, що із-за випадкових помилок, залежних від різних чинників, розподіл емпіричних оцінок і середніх значень при повторних спостереженнях підкоряється нормальному закону. Виходячи з основних властивостей нормального розподілу прийнято вважати, що 68 % вимірювань потраплять в інтервал ±1у, близько 95 % — в інтервал ±2у і 99 % — в інтервал ±2,58у розподіли оцінок спостережень, що повторюються. Значить, для того, щоб визначити, в яких межах із заданою вірогідністю знаходитиметься “дійсна” оцінка, необхідно орієнтуватися на стандартне відхилення такого розподілу. Якщо через індивідуальний розкид окремих показників можна визначити сигмальне відхилення, то і по середньоквадратичному відхиленню можна охарактеризувати середнє, або істинне, значення властивості, що вивчається. Тому результатно можна орієнтуватися на заданий діапазон допустимої вірогідності очікуваних значень, які повинен “зрізати” метод своїми вимірюваннями. Якщо погрішність методу перевищує 5 %, то він не придатний для використання, але якщо інтервал вимірюваного розсіювання повторних інваріант не перевищує двосигмального розкиду (95 % достовірності або вірогідності), то такий метод прийнятний для психологічної практики. Це означає, що правильність думок про вимірювану властивість в даному випадку не перевищує помилку в 5 %.

Іншими словами, тест дозволяє судити про істинність вимірюваної властивості з точністю 95 %.

Показник достовірності має велике значення для оцінки надійності тесту. Надійність тестової методики можна виразити у вигляді стандартної помилки вимірювання, званою ще стандартною помилкою користувача. При інтерпретації індивідуальних значень міра стандартної помилки більш інформативна, ніж коефіцієнт надійності, — це взаємозв'язані способи виразу надійності психометричного методу.

Важливий аспект застосування критерію достовірності в психодіагностиці полягає в аналізі і інтерпретації відмінностей між результатами тесту. Представлення результатів у вигляді інтервальних імовірнісних значень запобігає їх помилковому тлумаченню і знімає сумніву щодо необгрунтованості констатації відмінностей між середніми показниками у вибірках, що зіставляються.

Очевидно, що достовірно психологічний професійний тест — не забава в руках любителя. Тест як інструмент дослідження психологічних явищ повинен володіти як мінімум змістовною і прогностичною валідністю, вимірювальною стійкістю (надійністю) і довірчою точністю (достовірністю). Кожна з названих характеристик психодіагностичного тесту є складними системними викладеннями вимог, що емпірично склалися, як усередині власних критеріїв, так і в співвідношеннях один з одним.

Таким чином, кожна з представлених в тесті характеристик (валідність, надійність і достовірність) направлена на забезпечення ортодоксальності (правильності) і точності вимірювань психіки. Всі вони виведені з широкої феноменології практичної психодіагностики і забезпечуються розрахунковими засобами математичної статистики, яка входить в науковий предмет “Методи статистичного аналізу в психології”. Практичному психологові, як і психологові-дослідникові, важливо досконало опанувати загальною теорією, навиками розпізнавання дослідницького інструментарію, математичними методами імовірнісної статистики, що забезпечує доказову основу тестової психодіагностики.