Педагогическая психология 12
ПЛАН
1. БУДОВА МОЗКУ
2. СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ
3. ІСТОРИЧНІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ
3. ІСТОРИЧНІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ
Ефективність засвоєння знань учнями залежить не лише від методів і прийомів навчання, а й від форм організації навчальної роботи.
Форма організації навчання — зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.
Система індивідуального навчання і виховання склалася ще в первісному суспільстві як передача досвіду від однієї людини до іншої, від старших до молодших. З появою писемності старійшина роду або жрець передавав цю премудрістьспілкування за допомогою говорячих знаків своєму потенційному наступнику, займаючись з ним індивідуально. У міру розвитку наукового знання у зв'язку з розвитком землеробства, скотарства, мореплавання і усвідомленняпотреби в розширенні доступу до освіти більш широкому громадянству система індивідуальногонавчання своєрідно трансформувалася в індивідуально-групову. Зміст навчання і виховання строго індивідуалізувався, тому в групі могли бути учні різного віку, різного ступеня підготовленості. Початок і закінчення занять для кожного учня, а також терміни навчання теж індивідуалізувалися.
Уже в середні віки, із збільшенням кількості учнів, стали підбиратив групи дітей приблизно одного віку. Виникла необхідність більш удосконалогоорганізаційного оформлення педагогічного процесу.
Доцільність класно-урочної системи навчання та шляхи її впровадження обґрунтував у XVII ст. Я.А. Коменський. Ця система давала можливість учителеві водночас навчати багатьох учнів. Вона передбачала комплектування навчальних груп (класів) дітьми одного віку і з однаковою підготовкою та навчання їх за однією програмою, її ефективність була настільки очевидною, що незабаром урок став провідною організаційною формою навчання у школах багатьох країн світу.
У XVI—XVII ст. у братських школах України й Білорусі виникла нова форма організації навчальних занять, яка передбачала певні елементи класно-урочної системи навчання. Учитель працював фронтально з усім класом за певним розкладом. Класно-урочна система на відміну від індивідуального навчання і її індивідуально-груповоговаріанту затверджує твердо регламентований режим учбово-виховної роботи: постійне місце і тривалість занять, стабільний склад вчаться однакового рівня підготовленості, а пізніше і одного віку, стабільний розклад. Основною формою організації занять в рамках класно-урочної системи, по Я.А.Коменському, повинен бути урок. Урок починається повідомленням вчителя, закінчується перевіркою засвоєння матеріалу. Він має незмінну структуру: опит, повідомлення вчителя, вправа, перевірка.
У XVIII ст. у Західній Європі та Америці робилися спроби відмовитися від класно-урочної системи, на заміну якої стала розвиватися белл-ланкастерська система навчання, розроблена англійськими педагогами А. Беллом та Дж. Ланкастером. Суть її полягала у взаємному навчанні, коли старші учні початкової школи й ті, що добре вчилися, були помічниками вчителя і під його керівництвом навчали решту учнів. Це давало змогу одному вчителеві організувати навчання кількох сотень учнів. Однак ця система не забезпечувала належної якості навчання, тому проіснувала недовго.
На початку XX ст. знову були спроби відмовитися від класно-урочної системи навчання. Так, у США, Англії, та деяких інших країнах Заходу стали впроваджувати системи індивідуалізованого навчання, покликані готувати активних, ініціативних, енергійних функціонерів держави, найпоширенішою з яких був дальтон-план (від м. Дальтон у США). Згідно з нею скасовувалися уроки; навчальні класи ставали предметними «лабораторіями», кожен учень працював самостійно, виконував тижневі чи місячні завдання («підряди») відповідно до своїх індивідуальних можливостей, а вчителі були консультантами й контролерами.
У сучасній вітчизняній школі використовують класно-урочну систему навчання. Суть її полягає в тому, що навчальна робота проводиться з групою учнів постійного складу, однакового віку й рівня підготовки у формі уроку.
Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» наповнюваність класів загальноосвітніх навчальних закладів не повинна перевищувати 30 учнів. У селищних, сільських загальноосвітніх навчальних закладах кількість учнів у класах визначається демографічною ситуацією, але повинна становити не менше 5 осіб. За меншої кількості учнів у класі навчання здійснюють за індивідуальною формою.
Тривалість уроків у загальноосвітніх навчальних закладах становить: у перших класах — 35 хв., у других—четвертих класах — 40 хв., у п'ятих—дванадцятих класах — 45 хв. Зміна тривалості уроків допускається за погодженням з відповідними органами управління освітою та органами державної санітарно-епідеміологічної служби.
Ушинський К.Д. розробив типологію уроків. Великий внесок в розробку науковихоснов організації уроку вніс А.Дістервег. Він розробив систему принципів і правил навчання, що стосуються діяльності вчителя і учня, обгрунтував необхідністьобліку вікових можливостей.
Класно-урочна система в своїх основних рисах залишається незмінною вже впродовж більше 300 років. Пошуки організаційного оформлення педагогічного процесу, яке замінило б класно-урочну систему, велися в двох напрямах, зв'язаних переважно з проблемою кількісного обсягу навчанняі управління учбово-виховним процесом.
Лекційно-семінарська система, що зародилася із створенням перших університетів, має глибоке історичне коріння, проте вона практично не зазналаістотних змін з моменту її створення. Лекції, семінари, практичніі лабораторні заняття, консультації і практика з вибраної спеціальностіяк і раніше залишаються провіднимиформами навчання в рамках лекційно-семінарської системи. Незмінними атрибутами є колоквіуми, залікиі іспити.