Педагогическая психология 4

Соціальні групи

Людина живе, розвивається і діє у групі. У колективі і під його впливом відбувається становлення особистості – складається її спрямованість, довершується суспільна активність волі, створюються умови для саморегуляції та розвитку здібностей. Проте не кожну спільність людей, в яку входить особистість, можна назвати колективом. Потрібно розрізняти поняття „група” і „колектив”. Групою можна називати будь-яке об’єднання людей не залежно від того, якого характеру зв’язки виявляються між її членами.

Групи можна поділити на великі і малі, реальні і умовні, офіційні і неофіційні та референтні.

Великі та малі групи можуть бути реальними або умовними.

Реальні групи – це об’єднання людей на ґрунті реальних стосунків – ділових чи особистісних. Так реальною групою є учнівський клас, сім’я, коло знайомих.

Умовна група об’єднує людей з якоюсь умовною ознакою – віком, статтю, національністю. Члени умовної групи не підтримують між собою реальних контактів і навіть можуть не знати один одного.

Офіційна група створюється як структурна одиниця на підставі штатного регламенту, інструкції та інших документів. Формальними є студентська група, сім’я, військовий підрозділ, виробнича бригада.

Неофіційна група – це спільність людей, що виникла не регульованим шляхом, стихійно, на підставі спільності інтересів її членів, симпатій, єдності поглядів і переконань чи з інших мотивів.

Референтна група – це реально існуюча чи уявна група, погляди, норми та цінності якої є взірцем для особистості і за ними вона формує свої життєві ідеали, звіряє дії на вчинки. Особистість може бути членом групи, яка водночас постає для неї як референтна. За цих умов гармонізуються стосунки з групою, створюються психологічно комфортні умови для успішного розвитку особистості в певному напрямі.

Об’єднання людей у реальні групи може ґрунтуватись на спільності їхньої діяльності, зумовленої єдністю потреб, інтересів, прагненням досягти якихось значущих результатів. Вищою формою організації групи є колектив.

Колектив – це група людей, які об’єднані спільною діяльністю та мають єдині цілі, підпорядковані цілям суспільства.

Виконання спільної соціально-цінної та особистісно-значущої діяльності сприяє встановленню та розвитку колективістських взаємин, формуванню колективізму як особливої якості особистості, що виявляє її солідарність з цілями та програмами діяльності колективу, готовність активно обстоювати їх.

Поведінка людини, що узгоджується з діями колективу, спрямована на їх підтримку, розцінюється як колективістська. Поведінка особистості може бути конформною. Конформність у поведінці виявляється у тому, що людина пасивно пристосовується до оточення, не виробляє власної активності позиції, а намагається поводитись відповідно до думки інших людей, пристосовуватись до інших вимог.

Конформізм – це така поведінка людини, яка характеризується зовнішньою відповідністю цілям колективу при внутрішньому розходженні з ними. Взаємовідносини окремих елементів у групах і колективах складні і різноманітні. Вони можуть мати діловий характер коли їх підґрунтям є співпраця, спільна діяльність у реалізації важливих виробничих справ, праці. Стосунки можуть бути особистісними, коли контакти між людьми встановлюються на ґрунті взаємних симпатій, доброзичливості чи ворожості. Кожна особистість у системі між особистісних стосунків має свій статус, що визначається її особистісними якостями, популярністю, впливовістю.

Важливим аспектом у життєдіяльності колективу , знання якого має важливе практичне значення для кожного, хто працює з людьми є між особистісні стосунки у групах. Ці стосунки неминуче виникають між членами колективу на ґрунті їхнього спілкування та взаємодії у процесі реалізації завдань, на виконання яких спрямовуються їхні зусилля. Між особистісні стосунки мають складу структуру. У цій структурі діють не лише об’єктивні чинники, а й суб’єктивні.

Основним методом дослідження взаємовідносин у колективі є спостереження. Воно дає можливість всебічно з’ясувати змістовний бік життя групи, її структуру, рівень розвитку, статус окремих членів.

Ефективним інструментом оперативного вивчення між особистісних стосунків є запропонований американським психологом Дж. Морено метод соціометрії. Засадовим стосовно нього є принцип синтонності – емоційних потягів і симпатій, які виявляються у стосунках між членами групи і визначають їх характер.

Проте результати соціометрії не є повністю інформативними і не завжди розкривають справжні мотиви, якими керуються члени групи, обираючи одних партнерів та ігноруючи інших.

У структурі сформованих груп чітко виявляються ієрархії статусів їхніх членів, що визначаються різними соціально-психологічними чинниками. Найпопулярніші з них належать до підгрупи лідерів.

Лідер – це особистість, яка користується визнанням та авторитетом у групі й за якою група визнає право приймати рішення у значущих для неї ситуаціях, бути організатором діяльності групи й регулювати взаємини в ній.

Лідер групи може бути офіційним, коли він призначається відповідно до регламенту штатного розпису й виконує покладені на нього функції керівника, і неофіційними, що визначається групою стихійно за його високі якості та значущість тих ролей, які він реалізує в колективі та в інтересах колективу. Для колективу оптимальним вважається варіант, коли формальний лідер – керівник водночас є неформальним лідером. За цих умов його діяльність здійснюється максимально ефективно і найповніше виявляє психологічний потенціал групи.

У колективі за певних обставин часто виникають неофіційні групи, що так само висувають своїх лідерів, як це часто трапляється у шкільних класах. Якщо між особистісні стосунки у групі підпорядковані загальній меті, то колектив, по суті, перетворюється на конгеометрат окремих груп, в яких не лише лідери, а й усі члени можуть вступати в антагоністичні між особистісні стосунки. Педагогу важливо вчасно помітити ці процеси в колективі, щоб запобігати його руйнуванню та розпаду.