План

1. Методи дослідження самооцінки

2. Особливості розладів мислення у хворих на психози

3. Типи перебігу психічних захворювань

Література

1. Методи дослідження самооцінки

Самооцінка – це оцінка особистості самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Належачи до ядра особистості, самооцінка є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і дальший розвиток її особистості.

Самооцінка – це своєрідні когнітивні схеми, котрі узагальнюють минулий досвід особистості і організують нову інформацію відносно даного аспекту „Я". Разом з тим самооцінка, особливо якщо мова йде про здібності і потенційні можливості особистості, виражає певний рівень домагань. А він залежить від багатьох умов. Хлопчик, хвальковитий з товаришами, може набагато скромніше оцінювати себе в розмові з учителем. Самооцінка є засобом самовираження, створення в оточуючих більш приємного враження про себе.

Особистість оцінює себе двома шляхами:

- шляхом співставлення рівня своїх домагань, з об’єктивними результатами своєї діяльності;

- шляхом порівняння себе з іншими людьми.

Чим вищий рівень домагань, тим важче їх задовільнити. Успіхи таневдачі в будь-якій діяльності суттєво впливають на оцінку індивідом своїх здібностей в цьому виді роботи: невдачі зазвичай понижують рівень домагань, а успіхи підвищують їх. Не менш важливим є і момент порівняня: оцінюючи себе, індивід свідомо чи несвідомо порівнює себе з іншими, враховуючи не лише власні досягнення, але і всю соціальну ситуацію в цілому. На загальну самооцінку особистості впливають також її індивідуальні особливості, і те, наскільки важлива для неї оцінювана якість чи діяльність. Часткових самооцінок є нескінчена кількість. Судити по них про людину, не знаючи системи її особистих цінностей, того, які саме якості чи сфери діяльності є для неї основними-неможливо. Самооцінка не є постійною, вона змінюється в залежності від обставин. Засвоєння нових оцінок може змінювати значення засвоєних раніше засвоєних цінностей. Наприклад, школяр, який успішно здав екзамени, рахує себе успішним учнем. Він задоволений собою, оскільки це визнається іншими: його успіхи викликають позитивні емоції у вчителів, зустрічають підтримку в сім'ї. Однак ця позитивна оцінка може бути зміненою внаслідок провалу на екзаменах чи у випадку, якщо в колі ровесників цінність успішності буде витіснена на другий план іншим ціннісним орієнтиром. Крім того по мірі свого дорослішання здібний школяр може винайти, що успіхи у навчанні самі по собі ще не приносять щастя і не є гарантією успіху в інших життєвих ситуаціях. В цьому випадку загальна самооцінка може понизитись, але в цілому залишатись позитивною. Отже, певне досягнення у діяльності, успіх позитивно впливатимуть на самооцінку лише в тій мірі, в якій вони є важливими у системі загальних цінностей.

Виміри і характеристики „Я" от у формуванні загальної самооцінки визначаються на кожному віковому етапі по різному і змінюються зі зміною індивідуального cтатусу розвитку особистості. Хартер встановив, наприклад, що самоставлення у підлітковому віці формується зі сприймання власної зовнішності та рівня схвалення у колі ровесників, як двох найвпливовіших на загальну самооцінку характеристик.

У сучасній психолого-педагогічній науці розрізняють кілька видів самооцінки. Вони відображають особливості об’єктів оцінювання, їхню складність, а також деякі якісні й кількісні характеристики самої оцінки. Залежно від того, що підлягає оцінюванню – окремі сторони особистості, конкретні властивості, що проявляються лише в деяких особливих видах діяльності, або особистість у цілому – розрізняють два види самооцінки: глобальну, під якою розуміють загальну самооцінку особистості, й часткову, яка належить до різних рівнів пізнання властивостей особистості.

Ще однією підставою для виокремлення видів самооцінки є така її характеристика, як адекватність. Відповідно до ступеня адекватності розрізняють два види самооцінки: адекватну й неадекватну. В свою чургу неадекватна самооцінка згідно до еталона, з яким вона порівнюється, може бути завишеною або заниженою.

Знати самооцінку дуже важливо. Це відіграє важливу роль у процесі взаємовідносин, морального спілкування, в які люди як соціальні істоти, безперечно, включаються. Знаючи тип самооцінки можна певною мірою нею регулювати. У визначенні власної самооцінки слід знати орієнтовні характеристики людей із заниженою і завищеною самооцінкою.

Людина з низькою самооцінкою відчуває себе невдахою. Вона не хоче братися ні за що нове, оскільки боїться, що в неї нічого не вийде. Вона терпіти не може ризику, тому що не вірить, що її зусилля до чого-небудь приведуть. Вона не намагається що-небудь змінити у своєму житті, оскільки вважає, що майбутнім керувати неможливо, і все визначиться само собою. Характерні якості таких людей: упевнені в глибині душі, що небагато варті (принижена гідність); бояться здійснити помилки; постійно мріють про фізичну досконалість; обмежуються інтересами і вчинками, які добре відомі і безпечні; не вміють сприймати компліменти; в спілкуванні з іншими передусім турбуються про враження, яке справляють на них; несміливі; схильні до самозгубної поведінки (наприклад, вживання наркотиків); або не сприймають критики, або впадають від неї в розпач.

Людина з високою самооцінкою бачить себе господарем становища. Вона розуміє, що являє собою неповторну особистість і може багато дати іншим людям. Вона ризикує, хоча і не завжди успішно, тому що хоче жити насиченим життям і засвоїти досвід, який допоможе їй вирости. Така людина не вважає, що нею керують зовнішні обставини: навпаки, вона вважає, що сама спрямовує хід свого життя. Вона відчуває себе впененою і добре знає, чого хоче. Для неї в житті існує менше розчарувань. Якщо хто-небудь ображає її чи не любить, вона вважає, що це швидше їхні труднощі, і не сприймає цього всерйоз. Така людина знає себе, свої слабкі і сильні сторони досить добре, щоб відчувати себе упевненою навіть у світлі чийогось несхвалення. Характерні риси таких людей: впевнені в глибині душі, що вони володіють достатньою цінністю; роблять помилки і вчаться на них; сприймають свій фізичний вигляд таким, як він е, навіть якщо він недосконалий; досліджують нові можливості та інтереси, використовують їх як можливість для дальшого зростання; спокійно сприймають компліменти; безпосередні в спілкуванні з іншими; турбуються про своє фізичне й емоційне здоров'я; сприймають критику як можливий шлях зростання.

Навчитися об’єктивно судити про себе, давати справедливу самооцінку – важливе завдання у реальній підготовці до роботи над собою. Перш за все потрібно врахувати, що вирішальними умовами об’єктивної самооцінки є:

- наявність життєвого досвіду;

- спостережливість;

- постійне самопізнання;

- здорова суспільна думка в колективі.

Правила формування об’єктивної самооцінки:

1. Перш за все необхідно шукати в собі все позитивне і розвивати його. Негативне не тим небезпечне, що є, а тим, що його людина бачить, терпить, а воно постійно завойовує її внутрішній світ, штовхає до негативних дій і вчинків; руйнує позитивні якості. Негативне можна перемогти, якщо знаєш про нього і розвиваєш у собі позитивні якості.

2. Слід починати із самооцінки однієї діяльності, а потім перенести на інші сфери життєдіяльності (спорт, працю, навчання).

3. Порівняти свою самооцінку з оцінкою інших людей. Якщо необхідно – встановити причини розбіжностей.

4. Необхідність наявності еталону, ідеалу зразка, згідно якого людина ефективніше оцінює себе, вимогливіше ставиться до себе і постійно прагне до самовдосконалення.

5. Постійний пошук особистості самої себе (пізнання, аналіз, оцінка) – шлях до зрілого самовиховання.

І.С.Кон вважає, що у самооцінці свого “Я” важливу роль відіграють такі компоненти:

Когнітивний, що містить уявлення суб’єкта про себе і навколишнє середовище, в якому він перебуває (рівень пізнавальних здібностей, сила інтелекту, вміння аналізувати свої внутрішні психічні процеси, задоволеність чи незадоволеність своїм соціальним становищем порівняно з іншими (статус у групі, колективі, суспільстві).

Емоційно-оцінний: авторитет серед ровесників, ставлення інших до власного “Я”, міра впливу себе на інших.

Суспільно-поведінковий: бажання завжди бути на передньому плані, прагнення самоутвердитися з – поміж інших, зайняти пріоритетне місце, спираючись при цьому на свої сильні якості інтелектуальних здібностей, фізичні та моральні переваги або, навпаки, бути непомітними у групі (колектив), триматися осторонь відповідальних колективних справ, знаючи слабкі місця свого “Я”.

Методи виявлення самооцінки різноманітні. Вони поділяються на прямі і опосередковані.

Наприклад, виявлення самооцінки можна здійснити за допомогою рангування. Наприклад, школярам пропонується прорангувати учнів свого класу (розставити кожного на відповідне місце) на основі їхньої значущості (успішність, особистісні якості...) і визначити власне місце серед них. Правильність самооцінки школяра визначається в процесі зіставлення результатів проведеного ним рангування з оцінкою вчителя (вчителів).

Оцінити рівень сформованості тих чи інших якостей особистосгі можна за допомогою методу незалежних оцінок.

Вчитель чи однокласники за п'ятибальною системою оцінюють учня. Після цього йому пропонують зробити самооцінку, а одержані результати порівняти.

Для зручності можна використати протилежні якості

Справедливий Несправедливий

Добрий Злий

Працьовитий Лінивий

Совісний Безсовісний

Відповідальний Безвідповідальний

Акуратний Неакуратний

Скромний Нескромний

Правдивий Брехливий

Сміливий Боягузливий

Дисциплінований Недисциплінований

Серйозний Легковажний

Під час оцінювання слід мати на увазі, що бал 5 означає — ця властивість виявляється в людини завжди, бал 4 — властивість виявляється у більшості випадків (переважає), 3 — однаковою мірою можуть виявлятися властивості, вказані зліва і справа, 2 — в більшості випадків виявляються протилежні властивості, 1 — протилежні властивості виявляються завжди.

З метою виявлення самооцінки учням можна запропонувати навчальне завдання і перед тим, як віддати на перегляд вчителю, самому оцінити свій продукт і виставити собі відповідний бал. Після цього оцінки дітей зіставляють з оцінками вчителя і визначають рівень об'єктивності перших.

Наступну методику можна використати з метою виявлення в учнів рівнів домагань.

Розкладають дев'ять карток, на яких написано завдання, різні за ступенем трудності. Учневі кажуть, що завдання під № 1-З найлегші, 4-6 — середні, № 7-9 — найскладніші. Потім дітям пропонують вибрати будь-яке із завдань. Для розв'язання відводиться певний час, після чого незалежно від того, розв'язав учень завдання чи ні, йому пропонують вибрати наступне. За тим, якої трудності завдання вибере школяр після успішного чи неуспішного розв'язання попереднього, складається уявлення про рівень його домагань і самооцінку.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 19

Бесплатная работа

Закрыть

Патопсихология 10

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.