2. Психологічні особливості та передумови конфліктності особистості.

Потрібно звернути увагу на поняття “конфліктна особистість”. Такі особистості організовують конфлікти, які мають емоційний і деструктивний характер. Вони активно включаються в будь-які інші конфлікти.

Практика показує, що конфліктних особистостей не так вже й багато, близько 1-3% від загального числа працівників в організації, але їх конфліктна поведінка може паралізувати всю роботу колективу. При цьому вони ведуть себе по-різному. Це погіршує взаємодію з ними і управління самим конфліктом. Деякі особистості живуть цим конфліктом. З нього вони черпають позитивні емоції для себе від негативних емоцій інших людей.

Психологічних причин конфліктного протистояння багато, але всі вони основані на специфічній системі внутрішніх умовах конфліктної особистості.

Завдяки цьому будь-які протиріччя вона сприймає виключно як загрозу для себе. В психології конфліктів виникло уявлення, що збереженням таких внутрішніх умов, характеризуючи загальну конфліктність особистості являється те, що приводить до різних усвідомлених і неусвідомлених внутрішніх психологічних протиріч. Тобто, ці внутрішні умови самі по собі протирічні і це відбивається на поведінці і міжособистісних відносинах.

Роз'яснення психологічних механізмів дії таких внутрішніх умов можливе з опорою на принцип психологічного детермінізму (С. Л. Рубійштейн, А. В. Брушлинський, К. А. Абульханова). Психологічний детермінізм – це закономірна та необхідна залежність психічних явищ від породжуючих їх факторів. Згідно цьому принципу всі зовнішні прояви виходять через внутрішні умови особистості, що являється регулятором поведінки та взаємовідносин.

Внутрішні умови також формуються через зовнішні умови і фактори. Вони виникають через природні фактори, тобто реально існуюча потреба в конфліктній поведінці або це біологічна схильність до конфліктів.

1.Проведені теоретичні та конкретно-прикладні дослідження стали основою для вирішення важливої науково-практичної задачі – системного опису характеристик конфліктної особистості. Системний опис – це форма надання інформації, в якій відбивається зміст, структура, функції, зв'язки та інші властивості “важкого” об'єкта. В психології такий опис дозволяє на основі принципу комплексності систематизувати та інтегрувати набуті знання, подолати їх достаток, знаходити психологічні інваріанти, зберігати недостатність локальних досліджень.

Важливо те, що системний опис дозволяє найбільш ефективно вирішувати практичні задачі, в цьому випадку – це компенсація чи переборювання конфліктності як соціально негативного явища особистості. Саме вони сприяють визначенню головних детермінант конфліктності і дозволяють знаходити та втілювати цілеспрямовані дії, направленні на зниження рівня конфліктності.

Такий опис базується на системному підході, або принципі системності – важливому методологічному принципі, коли психічне (людина, особистість, процеси або явища) розглядається як ціле число підсистем з різносторонніми зв'язками між ними.

В. Ф. Ломовим біли сформульовані основні принципи системного підходу в психології:

−розгляд системи як частини більш важкої макросистеми в плані внутрішніх взаємодій;

−розгляд явища як ієрархічного організованого зв'язаного багатозначимістю відносин.

Різновидами системного підходу являється комплексний, структурний, цілісний (В. А. Ганзен).

Важливими методами системного підходу являються: генетичний, лонгітюдний, аналітичний, індуктивний, дедуктивний ат композиційний. Вони використовуються для надання результатів дослідження.

Використання даних методів в психологічних дослідженнях дозволяє втілювати системні описи.

Є чотири рівні опису конфліктної особистості:

1)Біологічний рівень опису конфліктної особистості. Конфліктні особистості в більшості володіють холеричним типом темпераменту, значно менше серед них сангвініків, флегматиків. Меланхоліки, як правило, не конфліктні особистості. Конфліктність особистості на даному рівні визначається в основному силою, та неврівноваженістю нервових процесів.

Конфліктну особистість на даному рівні необхідно вивчати з використанням психофізіологічних і нейропсихологічних методів.

2)Рівень психічних якостей в описі конфліктної особистості. Конфліктні особистості володіють різними вольовими якостями та впертістю, що дозволяє їм вести довготривале протиборство в умовах сильної психологічної напруги, негативних емоцій, і високої психофізіологічної “ціни” діяльності.

Сприйняття та увага направлені на опонента, об'єкт і предмет конфлікту. При цьому вони зорієнтовані на деякі когнітивні напрями: пізнання і розуміння опонента; пізнання і розуміння сутності утворених відносин; самопізнання.

Опоненти являються для них як вороги, а не особистості, відстоюючи свою точку зору або дотримуючись своїх цілей не пов'язаних з нанесенням шкоди іншим.

3)Рівень досвіду конфліктної особистості. Психологічне дослідження конфліктних особистостей, розмови з ними, спостереження за їхнім спілкуванням, поведінкою і діяльністю свідчить, що вони володіють значним досвідом конфліктного протистояння.

У відкритому протиборстві конфліктні особистості застосовують різноманітні тактики та прийоми: зниження статусу опонента, дезінформацію, ризик, негативну напругу, погрози.

Конфліктна особистість відрізняється вмінням захвачувати психологічну ініціативу і зберігати.

4)Рівень направленості конфліктної особистості. Переконання конфліктної особистості можуть бути різноманітними, але їх характеризує егоцентрична направленість. У цій особистості яскраво виражені мотиви самоутвердження, самовираження через протиборство.

У конфліктах особистостей, як правило, невисокий рівень морального розвитку і рефлексії. Ідеали або відсутні, або не чітко виражені. По відношенню до інших проявляють суперництво.

2.В конфліктологічних та психологічних дослідженнях, коли мова йде про учасників конфлікту, зазвичай описують їхній статус, професійну приналежність, ресурсні можливості та інше.

При аналізі окремих видів конфліктів аналізуються вікові аспекти поведінки. Проте, дуже рідко можна зустріти результати дослідження конфліктної поведінки чоловіка та жінки, гендерних відмінностей їх характеристик як конфліктних особистостей. В багатьох дослідженнях опоненти – це істоти розумні, але без статі. Це являється безсумнівним недоліком даних досліджень, знижуючи їхню практичну і наукову значимість.

Відомо, що конфлікти в чоловічих колективах по емоційних проявах, відношенню, способами протиріччя багато в чому відрізняються від конфліктів в жіночих колективах. У чоловічих колективах виникають конфлікти, які мають ділову основу, а в жіночих – емоційну. Чоловіки в конфліктах схильні орієнтуватися на вирішення актуальних задач, а жінки – на нормативність поведінки, слідування прийнятим стандартам і ролям.

Спеціалісти вважають, що конфлікти між жінками вирішити важко тому, що приховані мотиви, особливі емоційні реакції і нестандартні дії при протиборстві. У конфліктуючих жінок знижується нормативність поведінки, проте збільшується її емоційність або прагматична направленість.

В дослідженнях було показано, що поведінка чоловіка в конфліктах багато в чому залежить від статті опонента, в конфліктах з чоловіками вони проявляють високу впевненість і цілеспрямованість. Жінки в конфліктах ведуть себе по іншому. Для них стать опонента не являється значним фактором поведінки. В конфліктах для них характерне прагнення посилити свої ресурси різними способами.

В гендерних конфліктних діадах, жінка, яку правило, веде себе активніше ніж чоловік. Відносна пасивність чоловіків в більшості пояснюється існуючими стабільними еталонами – стереотипами поведінки по відношенню до жінок, як до слабшої статті. Проте у випадку невдачі в конфлікті з жінкою опонент – чоловік завжди програє набагато більше, ніж жінка в аналогічній ситуації. Така ситуація часто призводить до того, що біля третини чоловіків в конфлікті з жінками ведуть себе вкрай афективно, навіть агресивно.

Представлені психологічні результати безперечно не описують багатогранної поведінки в гомогенних і гетерогенних конфліктах. Їх психологічне направлення являється перспективним направленням конфліктології і психології конфліктів.

3.Дослідження конфліктів в організаціях займає особливе місце в конфліктології і психології конфліктів. Це пов'язано в першу чергу з їхньою розповсюдженістю і в більшості випадків збиткові для організації. В літературних джерелах такі конфлікти іноді називають по-різному: виробничі, управлінські, організаційні. Проте, найчастіше їх називають організаційними тому, що поняття “організація” являється всеохоплюючим.

За винятком соціальних взаємодій будь-яку діяльність, що пов'язана усвідомленою взаємодією двох і більше людей, називають організаційною діяльністю. Також організацією називають об'єднання людей, спільно працюючих для досягнення поставлених цілей. Ознаками організації являються наявність структури, ієрархія зв'язків та відношень, ресурси, параметри стану, цілі та задачі, правила втілення діяльності. В цьому розумінні поняття “організація” відноситься до поняття “система”. Різка управлінська чи виробнича діяльність формується у відповідності з організаційними принципами.

Конфлікт в організації – це перш за все конфлікти між суб'єктами взаємодії всередині організації.

Оскільки будь-яка організація являється ієрархічною, конфлікти в ній бувають вертикальними та горизонтальними. В свою чергу по формі вони бувають міжособистісними, міжгруповими і типу “особистість – група”. Іноді їх пробують класифікувати по змісту: інноваційні, ресурсні, ціннісні, управлінські.

Причина виникнення конфліктів в організаціях є різноманітними. Це пов'язано із складністю організації як системи, так і зі складністю втілення в ній взаємодій. Тому чим складніша організація, тим більша вірогідність виникнення в ній різних протиріч, котрі важко вирішити тільки згодою. Багато з них носять об'єктивний характер і зв'язані з макроекономічними, правовими та організаційними явищами, що являються об'єктами організаційного конфлікту. Але в той же час значуща частина торкається взаємодії між людьми. Тому, багато істинних причин організаційних конфліктів слід шукати у сфері міжособистісних взаємодій.

5.В конфліктологічних дослідженнях відношення до освітніх закладів особливе тому, що вони відмічаються значним різноманіттям і більше скритим характером, важкопрогнозуючими наслідками. Більшість педагогів і керівників освітніх закладів вважають, що на сьогоднішній час виникнення конфліктних ситуацій в педагогічних колективах неминуче. Причини вони вбачають у складних економічних умовах.

Загальні характеристики конфліктів в освітніх закладах. Їх головною відрізняючою особливістю є надзвичайно висока емоційність, орієнтація скоріше на предмет, ніж на об'єкт, великі складності взаємодії в постконфліктній ситуації, яка часто являється живлячим середовищем розгортання нових конфліктів.

Частіше саме сильні та важкокеровані емоції є головним регулятором поведінки і відносин опонентів, знижують рівень їх об'єктивності в оцінках. Учасників таких конфліктів характеризує тверде відстоювання своєї позиції, небажання іти на компроміс, зайва дидактичність, прагнення неодмінно заставити опонента визнати свою неправоту і поразку, причому привселюдно. Все це обумовлює гостроту їх протікання, негативні моралі і психологічні наслідки їх учасників. Конфлікти в освітніх закладах відрізняються також широким спектром тимчасових і просторових характеристик: вони бувають горизонтальними та вертикальними, парціальними та консолідарними. Функції їх різноманітні, але в основному в силу високої емоційності переважають деструктивні.

Відрізняючі особливості конфліктів в освітніх закладах багато в чому залежать від їх виду. Найбільш поширеними є педагогічний конфлікт, який виникає в процесі навчання і виховання.

Значно менше конфліктів досліджують в освітніх закладах як в організаційних системах. Деякі конфлікти виникають в процесі роботи педагогічних колективів і при керуванні ними. В них особливо точно проявляється роль особистого фактору. Деякі конфлікти в більшості мають “вертикальний” напрямок.

Протиріччя таких конфліктів:

−низька оплата праці педагога і викладача, і висока напруга та соціальна відповідальність;

−професійна стомленість викладачів із-за великого об'єму роботи;

−стресовий характер діяльності, незадовільні умови праці;

−низький соціальний престиж педагога і висока вимогливість.

Дії даних протиріч стали основою для формування конфліктності педагогічного середовища, яке призводить до стресогенності і конфліктогенності всіх учасників взаємодій в освітніх закладах.

В той же час існують і інші, суто психологічні причини середовища в освітніх закладах. Вони пов'язані з деякими індивідуальними особливостями і психологічними проблемами викладачів і керівників.

Література

1. БандуркаAM., Друзь В. А Конфликтология. — Харьков, 1997.

2.Водолазский Б. Ф., Гутерман M. П. Конфликты и стрессы. — Омск, 1986.

3. Ішмуратов К. І. Конфлікт і згода. — К., 1996.

4. Лупьян Я. А Барьеры обвинения, конфликты, стрес. — Минск, 1986.

5.Скотт Д. Г. Конфликты: пути их преодоления. — К, 1991.

6.Юридическая конфликтология. — M., 1995.

11 9-562