План

1. Психологія лікувальної взаємодії

2. Особливості темпераменту

3. Психічні особливості і психосоматичні розлади у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку   

1. Психологія лікувальної взаємодії

Традиційно ефективність лікування в медицині оцінюють на підставі симптоматичного критерію: одужання, покращення, без змін, погіршення стану пацієнта. Нині розробляються й додаткові критерії оцінки ефективності різних методів і прийомів комплексної терапії. Найбільш адекватним для комплексної оцінки ефективності лікування вважається підхід, що враховує усі три площини розгляду терапевтичної динаміки: соматичну, психологічну та соціальну.

Сучасне лікування хворого має бути комплексним і поєднувати три основні види терапевтичної діяльності: біологічну, психологічну та соціальну, адже кожна хвороба дезорганізує психічну рівновагу та соціальне функціонування людини. Особливо важливим є такий підхід при хронічних соматичних та психічних захворюваннях, психосоматичних розладах.

Зважаючи на те, що об’єктом діяльності і предметом дослідження в медицині є людина, вирішення більшості проблем, пов’язаних з використанням даних цілісного комплексу наук про людину, належить медичній психології, в якій медичні та психологічні науки детермінують закономірну сферу взаємодії. Основне положення медицини, яке зазначає, що лікар повинен лікувати не хворобу, а хворого, вимагає знання не тільки анатомо-фізіологічних і біохімічних особливостей організму людини, але й визначення її психологічного статусу. До такої єдності медичного і психологічного підходів у своїй діяльності прагнули такі відомі медики, як В. Бєхтєрєв, Зігмунд Фрейд.

На нашу думку, сутність медичної психології слід розглядати з позицій особистості, що дозволяє проникнути у розуміння психічних процесів, які призводять до виникнення психосоматичних захворювань, супроводжують і впливають на перебіг соматичних захворювань, пояснюють хворобливі стани людей, які належать до певних груп населення, зумовлюють патопсихологічні, психопатологічні, психогенні і соціогенні розлади особистості.

Крім того, з позицій управління біо- та психодинамікою особистості можна визначити провідні аспекти лікування, загальні принципи психофармакотерапії, з’ясувати дію фармакологічних препаратів на людину залежно від її психічного стану.

Враховуючи зростання впливу психологічних набутків на роботу лікарів загального профілю слід пам’ятати про важливість урахування:

основних психологічних закономірностей, необхідних для лікувальної взаємодії у практичній діяльності лікаря;

соціально-психологічного континууму взаємин лікаря та пацієнта та їхнього впливу на ефективність лікувального процесу;

особливостей професійно-психологічної взаємодії у лікарському колективі.

Загальна теорія медицини нерозривно пов’язана з загальними психологічними концепціями. Медицині і психології притаманні спільні методологічні принципи. Спільними є й проблеми, що виходять за межі суто медичної проблематики — це співвідношення біологічного і соціального у діяльності людини, зв’язок між психікою і діяльністю мозку, психосоматичні і соматопсихічні кореляції, проблеми норми і патології, співвідношення між свідомістю і неусвідомлюваними формами психічної діяльності.

Спеціальна медична психологія розкриває основні аспекти лікарської етики при спілкуванні з конкретним пацієнтом і за певних форм захворювань. При цьому основну увагу приділяють:

психологічним особливостям пацієнта з суміжними формами нервово-психічних розладів (найбільш вразливі і чутливі пацієнти), які фактично є об’єктом діяльності лікаря кожної спеціальності;

психічним станам пацієнтів на етапах підготовки, проведення хірургічних втручань і протягом післяопераційного періоду;

психологічним особливостям пацієнтів з серцево-судинними, інфекційними, онкологічними, гінекологічними, нервовими, шкірними, психічними формами патології.

Велике значення має також психогігієна, зокрема:

психогігієна вагітних, породіль, психогігієна дітей молодшого віку (3–5 років);

психогігієна хронічно хворих, пацієнтів з різними ступенями інвалідності, з різними формами тривалих захворювань у похилому і старечому віці, хворих у період їх медико-соціальної реабілітації;

психологія хворих з дефектами органів і систем (сліпота, глухота, глуxонімота);

медично-психологічний аспект трудової, військової і судової експертиз.

Комплекс проблем, що постають перед медичною психологією, охоплює багато проявів і відхилень у поведінці людини. Найважливіше місце серед них посідає проблема впливу хвороби на психіку людини та її поведінку. Численні спостереження і дослідження свідчать, що порушення психіки у людини виникають не лише при психічних, а й при соматичних захворюваннях. Відомі прояви ейфорії у поєднанні з підвищеною працездатністю у хворих на туберкульоз на пізніх стадіях його розвитку. Певні психічні зміни супроводжують різні хронічні захворювання.

На сучасному етапі розвитку науки необхідними є фундаментальні теоретико-експериментальні дослідження, спрямовані на пошук закономірностей, що визначають якісні зміни психіки при різних соматичних захворюваннях. Будь-яка тривала тяжка хвороба, ослаблюючи організм, призводить до порушень фізіологічних систем, що забезпечують психічні процеси, створюючи фон, на якому значно частіше виникають невротичні реакції. Тим самим хвороба відбивається в переживаннях хворого, формуючи внутрішню картину хвороби, структура якої залежить від індивідуальних особливостей особистості, інтелектуального та культурного рівня пацієнта. Усталена система взаємин “лікар–пацієнт” теж відіграє значну роль. Крім того, істотний вплив на структуру внутрішньої картини хвороби справляє соціальне оточення пацієнта. Наприклад, гіперопіка, надмірна увага до хвороби та її симптомів з боку родичів у тривожного пацієнта можуть підсилювати його фіксацію на переживаннях, сприяти “втечі в хворобу”, погіршуючи його стан, або ж викликати негативне ставлення до лікування в агресивних осіб. Це підтверджує думку про необхідність певної психологічної корекції взаємин родичів з пацієнтом.

Важливим принципом медико-психологічних досліджень виступає системний аналіз складного опосередкування психіки людини її діяльністю, спілкуванням з іншими людьми, способом життя взагалі. Зміни в психіці людини та її поведінці, спровоковані хворобою, в першу чергу, опосередковуються особистісними якостями, системою взаємин, їх цілісністю, рівнем розвитку, темпераментом і структурою її мотиваційної сфери. Важливо зазначити, що хвороба, впливаючи на психіку, виразніше виявляє ті її характеристики, які при здоровому функціонуванні психіки досліджувати особливо важко.

Взаємна зумовленість психологічних особливостей хворого і характеристик його захворювання виявляється на прикладі формування характерологічних рис хворих на епілепсію. Для більшості з них притаманні надмірна педантичність, лицемірство у поєднанні з жорстокістю і байдужістю. Один із напрямів медико-психологічних досліджень полягає саме у порівнянні таких груп людей, оскільки з’ясування комплексу факторів, що протистоять патогенному впливу захворювання на поведінку і психіку людини, визначення особистісних параметрів стійкості до хвороби можуть відігравати провідну роль у розвитку комплексу профілактичних заходів.

Надзвичайно важливими є дослідження впливу психіки на виникнення, перебіг і лікування заxворювання. Значення психічного фактора в етіології захворювання виявляється при дослідженні психогенних розладів, серед яких особливе місце посідають неврози. Вивченням цієї патології займаються різні фахівці: лікарі, психологи, фізіологи, біохіміки. Запропонована патогенетична концепція неврозів, що ґрунтується на теорії взаємин особистості, дає змогу показати, що клінічні форми неврозів є результатом порушення особливо значущих взаємин людини, які призводять до виникнення внутрішньоособистісного конфлікту, тип якого відповідає основним формам неврозів. Неврози розглядаються як одна з моделей хронічного емоційного стресу, що дозволяє усвідомити характер їх зумовленості, для яких провідним етіологічним фактором є психологічний.

Значно меншою мірою досліджено значення психічного фактора у виникненні інших психічних розладів. Більшість дослідників вважають, що у виникненні тяжких психічних захворювань (шизофренія, маніакально-депресивний псиxоз) психотравмуючі обставини виступають пусковим механізмом, а соціально-психологічне оточення, умови життя та виховання істотно впливають на перебіг захворювання і його прогноз.

Вивчення психічних змін за різних соматичних захворювань і дослідження ролі психічного фактора у виникненні психічних розладів відображені у психосоматичному напрямі медицини. Дослідження “особистих профілів” допомагає виявити схильність до виникнення певного соматичного захворювання. Так, уже створені профілі особистості хворих з бронхіальною астмою, виразковою хворобою, гіпертонією.

Комплексне дослідження складних психосоматичних проблем є одним із найактуальніших завдань медичної психології, яке вимагає виявлення власне психологічних аспектів зв’язку психічного і соматичного. Велике значення у дослідженні цих взаємозв’язків мають дослідження психологічного стресу.

Особливе місце серед медично-психологічних проблем посідає проблема алкогольної, наркотичної, медикаментозної залежності, значну роль у розвитку якої відіграють соціально-психологічні фактори. Психіка людини — це фактор, який не тільки сприяє виникненню захворювання, а й забезпечує стійкість до нього, підвищує опірність і посилює боротьбу з хворобою. Такі якості особистості, як критичність, емоційно-вольова стійкість, фрустраційна толерантність запобігають руйнівному впливу багатьох хворобливих станів, допомагають людині знайти конструктивний вихід з психотравмуючих життєвих обставин.

Провідну роль досліджень особистості, системи її взаємин, вивчення механізмів психологічного захисту хворої людини визнають практично усі психологи, які працюють у цій галузі. Однак медична практика сьогодні ще не завжди готова прийняти і використати дані психологічних досліджень у постановці клінічного діагнозу. Іноді психологічні показники дають змогу оцінити стан людини раніше, ніж за допомогою фізіологічних проб.

Слід зазначити, що зміни у перебігу психічних процесів часто передують появі клінічних симптомів захворювання. Дуже важливо навчитися їх виявляти та ідентифікувати. Вивчення ролі психологічних факторів у виникненні хвороби, її перебігу та лікуванні, оволодіння спеціальними методами аналізу особистості хворої людини допомагають глибше зрозуміти джерела і причини захворювання, точніше поставити діагноз і допомогти у виборі методів лікування.

Особлива складність і водночас важливість проблеми розмежування норми і патології психіки виявляється у ранній діагностиці психічних захворювань, в її суміжних станах. Значення середніх психологічних величин, аналогічно з тими, які у соматичній медицині характеризують норму показниками температури, частоти пульсу та дихання, висоти кров’яного тиску, дозволяють відстежувати показники психомоторних реакцій, кількісні та якісні характеристики розумового розвитку. Ці динамічні величини змінюються залежно від обставин у різні моменти життя людини, а їх коливання дозволяють своєчасно виявити патологію розвитку.

Питання про норми розумового розвитку мають істотне значення для оцінки здоров’я і хвороби. Водночас це важливо і щодо динаміки психічного розвитку. В межах кількісних показників норми існують типові варіанти, що тяжіють до певних крайнощів. Скажімо, у психомоторних актах виявляються швидші або повільніші реакції. Ці показники прийнятні для здорових людей, однак у патології різке сповільнення притаманне меланхолійному пригніченню або гіпотиреоїдній млявості. Прискорення реакцій само по собі не характеризує патологію, але в поєднанні зі зниженням їх якості, тобто при збільшенні числа помилок, характеризує виникнення патологічних станів. Наприклад, у гіпоманіакальному стані час реакції вирізнення або вибору може перевищувати звичайну швидкість, але при цьому значно зменшується точність виконання проб. Основним у визначенні патологічного стану особистості є порушення інтегральної здатності адекватно розв’язувати життєві завдання.

Одним з найважливіших завдань медичної психології є виявлення особливостей і співвідношення перебігу психічних процесів мислення і почуттів. Чим складніше завдання, поставлене перед особою, тим вищими є вимоги до її інтелектуальної діяльності. Однак розв’язання життєвих завдань вимагає не лише достатньо розвиненого інтелекту, а й певних вольових та емоційних якостей: здатності до вольового зусилля, стійкості, самовладання, самоконтролю, врівноваженості, цілеспрямованості. Узгодженість різних виявів нервово-психічної діяльності забезпечує адекватність реакцій життєвим умовам. Іноді цю здатність визначають як пристосованість до вимог життя. Однак вона дає людині змогу не лише пристосовуватися до середовища, а й впливати на нього. Життєва адекватність виявляється як у певних рисах особистості (наприклад, у достатніх інтелектуальних і вольових якостях), так і у взаємовідношеннях характеристик інтелекту, волі, уяви, пам’яті, почуттів. Непропорційність або суперечливість цих якостей найчастіше є ознакою психологічних особистостей психопатів.

Наука і практика виробили уявлення про нормальний стан як окремих систем організму і психіки, так і організму, психіки й особистості взагалі. Слід зазначити, що поняття норми психічного здоров’я є поняттям не лише біологічним, але й соціальним. Тому характеристика психічного здоров’я включає оцінку не лише сили, рухливості та врівноваженості нервових процесів, а й здатності до вольового зусилля і вольової стійкості, динаміки інтересів, особливостей спілкування і взаємин з людьми.

Вчення про хворобливі зміни психіки та особистості взагалі — одна з найважливіших галузей медичної психології, що входить до складу загальної частини психіатрії і психопатології і поєднує психіатрію з медичною психологією. Умовно можна розмежувати два дуже близькі поняття, що належать до медицини: психопатологію, яка є переважно розділом психіатрії, і патопсихологію — як розділ медичної психології. Психопатологія — це загальне вчення про патологію психіки, її хворобливі зміни, в першу чергу виявлені у клініці психозів.

Медична психологія переважно вивчає зміни тих процесів і станів, що притаманні й здоровій псиxіці. Патопсихологія як частина медичної психології — це психологія особистості у її зв’язку з хворобою, вивчення психіки хворої людини не лише у її хворобливих змінах, а й у збережених проявах. Патопсихологічне дослідження спирається як на психологічну теорію, так і на психологічні методи.

Певні зміни психіки відбуваються не лише при психічних захворюваннях, неврозах і психопатіях, а й у неврологічній клініці та при багатьох соматичних захворюваннях. Провідне місце у медичній психології належить вивченню особливостей особистості, що мають істотне значення для виникнення і перебігу захворювання та лікування хворого, адже бадьорість, оптимізм, самовладання, цілеспрямованість можуть сприяти запобіганню недузі, полегшувати її перебіг та прискорювати одужання. І навпаки — психічні травми, психічне напруження погіршують стан хворого і негативно впливають на перебіг захворювання, що не може залишатися за межами предмету медичної псиxології.

Лікар повинен уміти всебічно обстежувати не лише організм, а й особистість пацієнта. Це уміння ґрунтується на медично-психологічному досвіді клініцистів і на знанні психологічних теорій, а не лише на знанні соматичних проявів захворювань пацієнтів, особливостей психіки дітей, людей похилого віку, людей зі специфічними потребами, вагітних жінок, ендокринологічних хворих, адиктивних особистостей тощо.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 25

Бесплатная работа

Закрыть

Клиническая психология 2

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.