Гражданско-правовой договор - понятие, виды и условия
План
Вступ
1) Поняття та функції договору.
2) Загальна та спеціальна класифікація цивільно – правових договорів.
3) Зміст (умови) договору.
4) Укладення, зміна та розірвання договору.
Висновки
Література
Вступ
Уцивілістичній науці пануючим є положення про багатозначність терміна«договір».Вінохоплює такі правові явища: як юридичний факт, що є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків; саме договірне зобов'язання(правовідношення), породжуване укладеним договором; а також документ, у якому закріплюється (фіксується) факт встановлення міжсторонами зобов'язального правовідношення. Надалі договір будемо розглядати як юридичний факт, що є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК).
В умовах ринкової економіки, значно підвищується роль договоруяк головного правового засобу регулювання зв'язків між товаровиробниками, що виступають в майновому обороті як власники. Шляхом укладення та виконання договорів товаровиробники самостійно на власний розсуд здійснюють виробництво продукції (товарів, робіт, послуг) та її відчуження (реалізацію).[1]
За допомогою договору задовольняють свої потреби у товарах та послугах і споживачі (фізичні та юридичні особи), що, у свою чергу, забезпечує розвиток виробничої сфери.
Договір вумовах ринкової економіки та наявності конкурентного середовища спроможнийзабезпечувати необхідний баланс між попитом та пропозицією, стимулювати виробництво нової конкурентноздатної продукції й товарів і у такий спосіб впливати на динаміку ринкових відносин.
Безпосереднєформування умов договору його сторонами забезпечує не тількиможливістьурахування їх взаємних приватних інтересів, а й стимулює сторонидо належного виконання укладених договорів. Ось чому, якслушно зазначає М. Д. Єгоров, саме договір, заснований на взаємнійзаінтересованості сторін, здатний забезпечити таку організованість,порядок та стабільність у економічному, та інших оборотах, якихнеможливо досягти за допомогою найжорсткіших адміністративно-правових засобів.
Визнання новим ЦК України договору як регулятора суспільних відносин має принциповий характер. По-перше, це змінює його роль в механізмі правовогорегулювання договірних відносин, адже саме вінзабезпечує можливість їх саморегуляції. По-друге, договір здатний до усунення прогалин у цивільному законодавстві. Саме тому регулювання цивільних відносин за аналогією закону може мати місце, якщо вони неврегульовані не тільки ЦК, іншими актами цивільного законодавства, а й договором (ст. 8 ЦК).
Поняттята функції договору
Незважаючи на те значення, яке має цивільно-правовий договір в економічній сфері, ні ЦК УСРР 1922 р., ні ЦК 1963 р., ні навіть ЦК 2003 р. не дають його визначення та достатньо детальної характеристики. Законодавець обмежився лише вказівкою на деякі характерні ознаки договору. Так, ст.626 ЦК 2003 р. визначає договір як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Проте слід враховувати, що договір може розглядатися як багатозначне явище: як підстава виникнення правовідношення; як саме правовідношення, що виникло з цієї підстави; як форма, в якій відповідне правовідношення втілюється.
При цьому найважливішим значенням терміна "договір" є якраз розуміння його як підстави виникнення правовідношення (цивільних прав і обов'язків). Саме такий підхід дозволяє визначити сутність, значення і характерні ознаки договору. Тому найбільш вдалим видається визначення договору як домовленості двох або кількох суб'єктів, спрямованої на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних правовідносин.[2]
Звідси випливає, що характерними ознаками договору як юридичного факту є те, що в ньому виражається взаємна воля сторін, а також те, що він є узгодженими діями суб'єктів, спрямованими на досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну, припинення цивільних правовідносин.
За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином. Категорії "правочин" і "договір" співвідносяться між собою як загальне і окреме: кожний договір є правочином, але не кожний правочин є договором. Договорами є лише дво- чи багатосторонні правочини, тоді як правочином можуть бути також дії однієї особи, спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (односторонні правочини). Отже, на договори поширюються загальні положення щодо правочинів, встановлені гл.16 ЦК.
Слід зазначити, що поняття "договір" використовується також в інших галузях законодавства (наприклад, трудовий договір, адміністративний договір тощо). Проте там договір виступає як категорія відповідної галузі права з відповідними особливостями визначення та правового регулювання. До деяких з таких договірних відносин цивільно-правові норми можуть застосовуватися за умови, що це прямо передбачено законодавством.
Сутність,а також значення цивільно-правового договору найбільш яскраво виявляються в функціях, що ним виконуються. До функцій цивільно-правового договору належать: регулятивна, ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна, захисна.
Регулятивна функціядоговору зумовлена зростанням його значення як джерела (форми) регулюванняцивільних відносин. Вона означає, що договір розцінюється як форма цивільного законодавства. Він може встановлювати права й обов'язки не тільки для учасниківконкретних відносин, а й для інших осіб, які вступають у відносини з учасникамицього договору.
Ініціативна функція договору полягає в тому, що він є актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності сторін.
Програмно-координаційна функція означає, що договір є своєрідною програмою поведінки його учасників і засобом координації цієї поведінки.
Інформаційна функція виявляється в тому, що договір містить певну інформацію про права і обов'язки сторін.
Гарантійна функція зводиться до залучення з метою стимулювання належного виконання договору системи забезпечувальних засобів, які також отримують договірну форму.
Захисна функція полягає в застосуванні механізму захисту порушених прав шляхом примусудо виконання зобов'язання в натурі, відшкодування збитків тощо.
Називають також інші функції договору. Наприклад, відзначається роль договору як засобу, що дисциплінуєцивільний обіг. При цьому підкреслюється, що договірна дисципліна, тобто найсуворіше виконання договірних зобов'язань, є найважливішим елементом правового механізму,що покликаний забезпечити стабільність ринковоїекономіки, захист законних прав і інтересів учасників торгового обігу та інших цивільно-правових відносин.
Однією із засад договірних зобов'язань, як і засад приватного права взагалі, є свобода договору, яка є неодмінною ознакою, передумовою і умовою існування ринкової економіки.
Стаття 627 ЦК визначає свободу договору таким чином: "Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості".[3]
Звідси випливає, що свобода договору означає:
1) неприпустимість примусу вступу в договірні відносини. Учасники цивільного обігу мають право вільно, виходячи з власних інтересів, вирішувати, вступати їм у договірні відносини чи не вступати. Як виняток з загального правила, обов'язок вступу в договірні відносини може бути прямо встановлений актом цивільного законодавства (публічний договір — ст.633 ЦК) або передбачений угодою сторін (ст.635 ЦК);
2)можливість вільного вибору майбутнього контрагента. Винятки з цього правила можуть встановлюватися лише законом. Наприклад, підприємець за публічним договором бере на себе обов'язок продати майно, надати послуги тощо кожному, хто до нього звернеться (ст.633 ЦК);
3)можливість сторін вільно визначати характер (вид, тип) договору, який вони укладають. Це означає, що сторони за своїм вибором вправі укладати як договори, передбачені цивільним законодавством, так і договори, що не передбачені цивільним законодавством, але не суперечать його загальним засадам (так звані "безіменні" або ж "непойменовані" договори);
4)можливість учасників договору вільно визначати його зміст.
Водночас принцип свободи договору логічно доповнюється вимогою обов'язковості його виконання сторонами (ст.629 ЦК). Такий принцип має тисячолітню історію, спираючись у його сучасному вигляді на сентенцію римського приватного права "Расtа suntservanda". Такий підхід пояснюється тим, що сторони договору, вільно взявши на себе певні права та обов'язки, стають учасниками зобов'язання, а відтак перебувають у становищі "юридичної пов'язаності" своїм же рішенням про укладення договору на певних умовах.
Відмова від виконання договору можлива лише у випадках і з підстав, передбачених самим договором або законом (ст.651 ЦК). Невиконання або неналежне виконання сторонами договору спричиняє наслідки, встановлені гл.51 ЦК.
[1] Силенко Л. М. Цивільне право України. Ч.1.; Навч. посібник. – К.: Алерта, 2004. – 328с.
[2] Харитонов Є. О., Саніахметова Н. О. Цивільне право України: Підручник. – К.: Істина, 2003. – 776с.
[3] Цивільний кодекс України: Офіц. видання. – К.: Атіка, 2004. – 416с.