План

1. Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин

2. Поняття про треті особи

3. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору

4. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору

Список використаної літератури

1. Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необхідні певні передумови. До них, як правило, відно­сять:

1) норми цивільного процесуального права; 2) про­цесуальну правоздатність; 3) юридичні процесуальні факти.

Норми цивільного процесуального права — це за­гальні правила поведінки, сформульовані як владні ве­ління, спрямовані на регулювання відносин, що склада­лися в зв'язку із здійсненням правосуддя в цивільних справах. Норми цивільного процесуального права носять загальний характер, у них знаходить вираження загаль­ний варіант взаємної поведінки суду чи інших учасників процесу, який найбільш повно відповідає інтересам вті­лення правосуддя.

Цивільно-процесуальна норма як загальне правило поведінки звернена до суду й учасників процесу. Вона дозволяє окреслити межі поведінки не одного конкрет­ного суб'єкта, а всіх, хто звертається в суд і стає учас­ником процесу.

Таким чином, в нормі цивільного процесуального права проявляється нетипове, що характерне для кон­кретних процесуальних ситуацій. За допомогою проце­суальних норм забезпечується цілеспрямований правовий вплив на поведінку суду й учасників процесу в одному, загальному для всіх напрямку.

Положення про те, що норми цивільного процесуаль­ного права є передумовою виникнення, цивільних про­цесуальних правовідносин, має глибокий практичний зміст. Для виникнення будь-якої цивільної процесуаль­ної правовідносини необхідна наявність норми права, що передбачає дану правовідносину. Воно впливає із закріпленого цивільним процесуальним законодавством дозвільного способу правового регулювання цивільних процесуальних відносин, передбачених ст. 1 ЦПК, і для законності судової діяльності має принципове значення.

Норми цивільного процесуального права, які є необ­хідними передумовами цивільних процесуальних правовідносин, характеризують цивільні процесуальні право­відносини і з точки зору формулювання суб'єктивних прав та обов'язків їх суб'єктів. Тому доречно звернути увагу на те, що досить-таки часто цивільні процесуальні правовідносини характеризуються як «владовідносини». Н. Б. Зейдер, наприклад, стверджував, що суд, займа­ючи головне становище, є ведучим, основним суб'єктом правовідносин, всі ж інші його суб'єкти мають стано­вище, підлегле суду.

Дані твердження перенесені майже в усі підручники з курсу цивільного процесу. Разом з тим їх правильність і практична корисність викликають серйозні заперечення. О. Т. Боннер цілком обгрунтовано вважає, що при харак­теристиці цивільних процесуальних правовідносин про­являється відома однобічність, надмірно підкреслю­ється владний характер стосунків суду з учасниками процесу. Влада суду в цивільному процесі зводиться в основному до двох моментів: 1) суд і від його імені головуючий керують судовим засіданням; 2) суд вер­шить правосуддя в цивільних справах, ім'ям держави вирішує справи по суті, а судові постанови, що вступили в законну силу, обов'язкові для всіх державних установ, підприємств, колгоспів та інших кооперативних і гро­мадських організацій, службових осіб, громадян і підля­гають виконанню на всій території держави.

Передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин прийнято вважати процесуальну право­здатність. Причому правоздатність трактується стосовно всіх суб'єктів цивільного процесуального права і, вреш­ті-решт, визначається як абстрактна передумова воло­діти всіма допустимими цивільним процесуальним пра­вом правами та обов'язками. Таке трактування цивіль­ної процесуальної правоздатності, рівно як і визнання її передумовою виникнення всіх без винятку цивільних процесуальних правовідносин, не відповідає законо­давству і носить цивілістичний характер. Так, ст. 100 ЦПК «Цивільна процесуальна правоздатність» дозво­ляє зробити висновок, що правоздатності, єдиної за змістом для всіх суб'єктів цивільного процесуального права, немає. Нею володіють тільки позивач, відповідач та треті особи, оскільки у відповідності з названою статтею здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки визнається за всіма громадянами незалежно від їх походження, соціального та майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду й характеру занять, місця проживання та інших умов, а також за держав­ними підприємствами, організаціями, їх об'єднаннями, іншими громадськими організаціями, що користуються правами юридичної особи. Намагання обгрунтувати наяв­ність єдиної правоздатності у всіх суб'єктів цивільного процесуального права лише підкреслюють неможливість цього.

Інше становище в цивільному праві, де правоздат­ність — загальна властивість усіх суб'єктів цієї галузі права. Кожний суб'єкт цивільного права може мати будь-які права й обов'язки та бути суб'єктом будь-яких цивільних правовідносин. На відміну від цього в цивіль­ному процесуальному праві немає правоздатності, яка була б єдиною для сторін, третіх осіб, судових пред­ставників, прокурора, органів державного управління, .свідків, експертів, перекладачів. Так, стороною, третьою особою може бути будь-який громадянин. Свідком же може бути не будь-яка особа, а та, якій відомі факти, що мають значення для справи. Експертиза призначається у випадках, коли необхідні спеціальні знання в галузі науки, мистецтва, техніки чи ремесла. Тому ці знання потрібні для того, щоб бути експертом, і т. д.

Чи можна при цьому вважати цивільну процесуаль­ну правоздатність передумовою всіх цивільних процесу­альних правовідносин? Мабуть, ні. її мають тільки гро­мадяни та юридичні особи, яким надаються рівні та од­накові можливості участі в цивільному процесі, тобто особи, які можуть бути можливими суб'єктами цивіль­них спорів, а це — сторони й треті особи. Щоб отримати судовий захист, треба вступити в процес і брати в ньому участь тільки як сторона чи третя особа.

Виходячи з названих причин, гадаємо, що як переду­мова виникнення цивільних, процесуальних правовідно­син виступає не процесуальна правоздатність, а право суб'єктність. Процесуальна правосуб'єктиість — це спе­цифічна властивість суб'єктів цивільного процесуального права, яка дозволяє їм бути носієм прав та обов'язків, вступати в цивільні процесуальні правовідносини.

Таким чином, поняття «суб'єкт цивільного процесу­ального права» і «процесуальна Правосуб'єктність» за своїм змістом співпадають, бо суб'єкт права — це особа,яка має правосуб'єктність, тобто особа, яка потенціально може бути учасником цивільних процесуальних правовідносин. Правосуб'єктність закріплює коло осіб, які можуть бути суб'єктами прав і обов'язків, конкрети­зує тим самим коло правовідносин, що виникають на основі правосуб'єктності. Процесуальна Правосуб'єкт­ність є ступінню реалізації норм цивільного процесу­ального права, реальною передумовою виникнення ци­вільних процесуальних правовідносин, однак єдиної для всіх абстрактної процесуальної правосуб'єктності не­має, а має місце Правосуб'єктність суду, сторін, третіх осіб, прокурора, свідків і т. д.

Процесуальна Правосуб'єктність має свій зміст. Він структурований і складається з двох елементів: 1) мож­ливості мати права і нести обов'язки (правоздатність); 2) можливості до самостійного здійснення прав і обов'яз­ків (дієздатність). Для всіх суб'єктів цивільного проце­суального права, крім сторін та третіх осіб, у складі правосуб'єктності процесуальна правоздатність невід­дільна від процесуальної дієздатності, носить спеціаль­ний характер. У правосуб'єктності ж сторін і третіх осіб міцного зв'язку між процесуальною правоздатністю та дієздатністю, як відомо, немає, а процесуальна право­здатність являє собою рівну можливість у цивільному процесі зайняти становище і мати процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи. Саме виходячи з цього процесуальна правоздатність та дієздатність сто­рін і третіх осіб зі своїм специфічним змістом формулю­ється в цивільному процесуальному законодавстві (ст. ст. 100, 101 ЦПК). Оскільки правоздатність та діє­здатність у складі правосуб'єктності інших учасників процесу носять спеціальний, а не загальний характер і не відображають загальних властивостей всіх суб'єктів цивільного процесуального права, то і формулювати їх зміст у спеціальних статтях закону було б зайвим з точки зору юридичної техніки.

Таким чином, цивільна процесуальна Правосуб'єкт­ність для кожного суб'єкта цивільного процесуального права специфічна.

Відповідно до закону цивільна процесуальна право­здатність сторін виникає з моменту народження (ст. 100 ЦПК); дієздатність, як правило, належить тим громадя­нам, що досягли повноліття.

Правосуб'єктність судових представників визнача­ється по-іншому. Відповідно до ст. 116 ЦПК особи, які не досягли повноліття чи над якими встановлено опіку чи піклування; адвокати, які прийняли доручення про подання юридичної допомоги з порушенням правил, встановлених законодавством України, а також особи, виключені з колегії адвокатів; судді, слідчі, крім випад­ків, коли вони виступають у ролі батьків, опікунів, піклувальників або як представники відповідного суду чи органу прокуратури, що є стороною в справі, не мо­жуть бути представниками в суді.

У змісті процесуальної правосуб'єктності свідків, експертів також є свої особливості. Відповідно до ст. 42 ЦПК не можуть бути свідками особи, нездатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати об­ставини, що мають значення для справи, або давати про них правильні показання, а також представники в ци­вільній справі або захисники в кримінальній справі по обставинах, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням обов'язків представника або захисника.

Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, судом призначається експертиза (ст. 57 ЦПК)- Тому цивільна процесуальна правосуб'єктність експерта визначається його спеціаль­ними знаннями. Якщо особа не володіє такими знаннями, то на підставі закону вона повинна відмовитися від дачі висновку (ст. 59 ЦПК), оскільки в такому випадку ця особа не має процесуальної правосуб'єктності і не може бути експертом.

Цивільна процесуальна правосуб'єктність перекла­дача визначається знанням мов і т. д.

Передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин, крім норм права і процесуальної право­суб'єктності, є юридичні факти. Юридичні факти — на­звані в гіпотезах процесуальних норм певні життєві об­ставини, з якими законодавець пов'язує виникнення, зміни чи припинення правовідносин, суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Як процесуальні юридичні факти, що породжують правові наслідки, виступають дії суду чи інших учасни­ків процесу, звершені у визначеній послідовності, перед­баченій цивільним процесуальним законодавством. Ці дії різноманітні і здійснюються в міру розвитку цивіль­ного процесу, утворюючи фактичний динамічний склад цивільних процесуальних правовідносин (подання зая­ви про порушення цивільної справи стороною, прийняття суддею заяви про порушення цивільної справи, вступ у справу третіх осіб, залучення до справи осіб, що беруть участь у справі, призначення експертизи, виклик в суд свідків, експертів, повідомлення зацікавлених осіб про день слухання справи, відмова від позову, укладення мирової угоди сторін і т. п.).

У деяких випадках до юридичних процесуальних фак­тів відноситься і бездія учасників цивільного процесу. Процесуальна бездія — це невиконання процесуальних обов'язків суб'єктами цивільного процесуального права. Результатом невиконання передбачених законом проце­суальних обов'язків виступають, як правило, засоби про­цесуального понукания, що носять у цивільному процесі обмежений характер,— привід свідка, штраф тощо (ст. 44, 172, 173 ЦПК).

Викликають заперечення визначення процесуальних бездій як невикористання свого процесуального права '. Ця думка не відповідає закону, дозвільному способу правового регулювання процесуальних відносин. Проце­суальною бездією — юридичним фактом — довелось би вважати неподачу позовної заяви, скарги, невступу у справу як зацікавленої особи та ін.

Юридичними фактами як передумовою виникнення, зміни і припинення процесуальних правовідносин є і по­дії, але їх особливість полягає в тому, що події самі по собі не викликають процесуальних наслідків, вони мо­жуть бути тільки приводом до звершення дій учасниками процесу. Так, факт смерті однієї із сторін не може викликати припинення провадження справи. Провад­ження в справах у такому випадку припиняється через дію суду — ухвалу про припинення провадження в ци­вільних справах.

В залежності від наявних умов, з якими законода­вець пов'язує ті чи інші юридичні наслідки, розрізняють прості та складні юридичні факти. Коли юридичним фактом служить одна умова, то це простий юридичний факт, наприклад залучення судом другого відповідача (ст. 105 ЦПК), виклик свідків та інших осіб (ст. 90 ЦПК) тощо. Але найчастіше в цивільному процесі зу­стрічаються складні юридичні факти. Для виникнення процесуальних правовідносин, наприклад між позивачем та судом першої інстанції, необхідно звершити дві дії: позивач повинен подати позовну заяву, а суддя прийняти її в провадження. Такий складний юридичний факт прийнято називати юридичним складом.

Врешті-решт для юридичних процесуальних фактів характерно і те, що закон у ряді випадків передбачає форму звершення тієї чи іншої дії, а також її докумен­тальне оформлення. У цьому випадку вимоги форми, документального оформлення мають конститутивне зна­чення. Якщо вказані вимоги не дотримуються, то перед­бачені законом процесуальні наслідки не наступають. Так, зацікавлена особа може порушити цивільну справу для захисту своїх прав чи інтересів, що охоронюються законом, тільки шляхом подачі в суд позовної заяви (ст. ст. 4, 5 ЦПК). Згідно ж зі ст. 137 ЦПК позовна за­ява подається в суд у письмовій формі. Вона повинна містити в собі; 1) назву суду, до якого подається заява; 2) точну назву позивача і відповідача, їх місцепроживання або знаходження; 3) зміст позовних вимог; 4) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; 5) значення доказів, що стверджують позов, та ряд ін­ших реквізитів.

Якщо заява не відповідає цим вимогам, суддя вирі­шує залишити заяву без руху, про що повідомляє пози­вача та надає йому строк для виправлення недоліків. Якщо позивач у встановлений строк не виконає перера­ховані в ст. 137 ЦПК вимоги, позовна заява вважається недійсною і повертається позивачу (ст. 139 ЦПК).

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 29

Бесплатная работа

Закрыть

Правоведение 3

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.