Особенности социализации студентов высшего учебного заведения

Особливості соціалізації студентів вищого навчального закладу

Входження України в нову історичну епоху та пов’язані з цим фундамен­тальні зміни економіки, суспільного життя та духовної сфери, відродження національних традицій висувають на перший план проблему соціалізації мо­лоді. Значне місце в соціалізаційному процесі відводиться вибору особи­стістю системи соціальних цінностей, формуванню власних мотивів, інтересів та ідеалів, які забезпечували б участь молоді у розбудові української держа­ви. Соціалізація особистості в сучасних умовах, на наш погляд, повинна спри­яти її самовдосконаленню та самореалізації, що, у свою чергу, позитивно впли­ває на оздоровлення суспільства.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства проблема соціа­лізації є однією з найбільш актуальних і значущих. її науковою розробкою зай­маються дослідники різних спеціальностей - філософи, історики, соціологи, психологи, соціальні педагоги, які з різноманітних позицій характеризують соціалізаційний процес.

Проблеми соціалізації студентської молоді хвилюють учених і практиків упродовж багатьох десятиліть. Найбільш активно їх розробка проводиться з 60-х років ХХ століття. Першими помітними в загальній масі робіт стали ком­плексні колективні дослідження. У період з кінця 60-х до кінця 70-х років з’яв­ляються роботи А. Власенко, М. Дмитрієвої, В. Житенєва, Т Іщенко, Ю. Ко­лесникова, Б. Рубіна, у яких було предметно розглянуто питання студентства. Свіжий струмінь у розробку молодіжної й студентської проблематики внесли в 70-х - 80-х роках А. Вєтошкін, А. Дмитрієв і В. Лісовський. У 80-90-х роках ХХ ст. активно працюють над молодіжною студентською проблематикою Е. Васильєва, Л. Гегель, Є. Головаха, Г Горченко, А. Дяков, Н. Крилова, Н. Москвичова, А. Стеценко, А. Топчій та ін.

В Україні проблема студентської молоді традиційно була об’єктом пиль­ної уваги представників різноманітних суспільних дисциплін, перш за все, пе­дагогів і соціологів. Найбільш важливими є роботи Л. Ази, Н. Бегеки, В. Гіргінова, В. Казачкова, П. Кравчук, Н. Ніколаєвського, І. Тарапова, Є. Якуби та ін. На межі тисячоліть активізувалася розробка тематики, орієнтованої на вищу школу України (А. Алексюк, В. Андрущенко, І. Зязюн, Б. Коротяєв, В. Курило, Н. Ничкало, С. Савченко, С. Харченко та ін.).

У психолого-педагогічній літературі загальноприйнятим є поширення со­ціалізації на різні вікові періоди й визначення особливостей соціалізаційного процесу в дитинстві, отроцтві та юності. Як уже зазначалося, на сучасному етапі найбільшої актуальності набуває проблема соціалізації студентської молоді.

Тривалий час у колишньому СРСР та в Україні, особливо в 60-ті роки ХХ століття, молодь розглядали в основному як продукт відтворення соціаль­но-класової структури певного суспільства. Пізніше, у 70-80-ті роки, радянська українська соціологія виявила свою обмеженість саме в тому, що недооці­нила самостійність молоді, її автономність у суспільстві, здатність до само­діяльного розвитку відтворення, а тим більше - до продуктивної соціальної діяльності [1, с. 11]. Як специфічна соціально-демографічна група молодь характеризується, однак, не тільки віковими межами, але й певним місцем, яке вона займає в соціальній структурі суспільства, особливостями соціаль­ного становлення й розвитку

Не вдаючись у полеміку з цієї проблеми, відзначимо, що в цьому випадку заслуговує на увагу точка зору В. Бовкуна, який виділяє п’ять груп молоді: підліткову - 14-15 років; перед’юнацьку - 16-17 років; ранньоюнацьку - 18-20 років; середньоюнацьку - 21-25 років; старшоюнацьку - 26-30 років [2, с. 27]. Деякі спеціалісти з молодіжної проблематики розглядають три основних періоди в житті молодої людини (В. Асатіані, Т. Іщенко, А. Лан­тух та ін.). До першого вони відносять так званий період пошуку коли молода людина сама для себе визначає й приймає рішення - ким бути, яким (якою) бути, яку професію, спеціальність обрати, яким чином і в якій галузі діяль­ності реалізувати свої знання, здатності, талант. До другого періоду відно­ситься той час, упродовж якого молода людина інтегрується в суспільство. У цьому випадку йдеться про кілька перших років роботи юнаків і дівчат на виробництві, у науці, культурі та інших галузях. Третій період пов’язаний з інтен­сивною, часто творчою продуктивною діяльністю молодого громадянина, коли вже є освіта, професія, часто - сім’я, певні житлово-побутові умови. Такий розподіл на життєві періоди в цілому цілком прийнятний.

Принципово важливим при розгляді молодіжних проблем є питання про молодь як суб’єкт і об’єкт суспільних перетворень. Роль молоді як суб’єкта й об’єкта в історичному процесі розвитку суспільства досить специфічна. Спо­чатку молода людина, вступаючи в життя, є об’єктом впливу соціальних умов, сім’ї, друзів, інститутів навчання й освіти, а потім у процесі дорослішання й переходу від дитинства до юності вчиться й починає сама творити світ, тоб­то стає суб’єктом усіх соціально-економічних, політичних і суспільних пере­творень.

Таким чином, розглядаючи поняття «молодь», слід ураховувати не тільки вікові, але й соціально-психологічні, соціально-демографічні, професійні та інші особливості. Саме тому найбільш прийнятною, на наш погляд, є таке трак­тування цього поняття: «Молодь - це відносно велика соціально-демогра­фічна група, що виділяється на підставі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального становища, соціально-психологічних якостей, які визначаються суспільним устроєм, культурою, закономірностями соціалізації й виховання в конкретному суспільстві» [1, с.20].

При визначенні поняття «студентська молодь» слід ураховувати вікові, соціально-психологічні, соціально-демографічні, професійні та інші ознаки. Перш за все, зауважимо, що слід розрізняти поняття «студентство», яке більш широке за змістом, та «студентська молодь». Студентство може охоплюва­ти людей, які навчаються у вищих навчальних закладах, але за віком уже не належать до молоді як соціально-демографічної групи. Поняття «студен­тська молодь» ураховує як соціальні, так і вікові параметри. Приналежність до студентської молоді за віком визначається рамками, нижня межа яких на практиці розмита й визначається наявністю атестата про середню освіту а верхня традиційно не виходить за 30-річну межу.

На сутнісні характеристики студентської молоді вказує С. Савченко. Узагальнивши точки зору різних авторів, він дійшов висновку, що, по-перше, за статевими, соціальними, віковими показниками студентство є найбільш мобільною групою, склад якої кожні п’ять років змінюється; по-друге, студен­тство - це відносно автономна соціальна група з підвищеною адаптивністю до різноманітних соціально-економічних і політичних змін у суспільстві, інсти- туціональних і ціннісно-нормативних актів; по-третє, зі студентством у суспільстві традиційно пов’язують конкретні напрямки й темпи соціальних змін, у яких воно бере найактивнішу участь; по-четверте, студентство має значний інтелектуальний потенціал і відрізняється почуттям соціального альтруїзму; по-п’яте, у суспільстві студентство відіграє суперечливу роль, оскільки, з одного боку, виступає суб’єктом нової соціальної діяльності, з іншого - є чинником суспільної стабільності, маючи своєрідний привілей на майбутнє [3, с. 79].