Специфика изучения драматических произведений
Можна по-іншому сформулювати завдання:
“Уявіть собі, що вам потрібно зіграти роль Мартина Борулі з однойменного твору І.Карпенка-Карого. Яким, на ваш погляд, постав би цей герой в останньому, п’ятому акті комедії? Схарактеризуйте його внутрішній і зовнішній стани. Який у нього вираз обличчя, очей? Який голос, хода? Що повинна викликати у глядача сцена прощання Борулі із збанкрутілими «бамагами» — сміх чи, може, злість?
Ви в ролі Феногена (драма «Хазяїн» І. Тобілевича). Герой твору, залишившись на самоті, міркує про смисл життя. Яка у вас поза, які жести, інтонація, коли ви розмірковуєте: «Розумні слова: або хазяйство, або смерть! Велика правда. Земля, скот, вівці, бариші — оце життя! А для чого ж тоді, справді, і жить на світі, коли нема цього нічого? Та краще хробаком нечуственним родиться, аніж такою людиною, що про хазяйство не дбає. Нехай Бог боронить — коли б у мене пропали ті гроші, що маю, зараз би повісився»?
Розкрийте психологію поведінки Мартина Борулі в першій сцені комедії, коли він слухає читання документа, що встановлює його шляхетське походження.
Варто пропонувати учням завдання усно описати певні мізансцени чи декорації до окремих дій п’єси, наприклад: “Які б підібрали ви декорації до першої дії п’єси І.Карпенка-Карого «Хазяїн»?” Ось окремі міркування дев’ятикласників. На мій погляд, перша дія п’єси І.Карпенка-Карого «Хазяїн» відбувається у розкішному кабінеті Терентія Гавриловича Пузиря. Посеред кімнати стоїть стіл. Вікна кімнати виходять у сад. В саду цвітуть яблуні. У кімнаті багато дверей. На стіні висить картина, на якій намальована річка з крутими берегами. Підлога заслана килимами; кімнатаприбрана, скрізь чисто, біля вікон стоять стільці. У вікна можна побачити подвір’я, по якому ходять кури. Видно, як скликають їх їсти. Кімната світла, простора.
Другий учень висловлює інше міркування:
В моєму уявленні кабінет постає таким: меблі, які тут були, не свідчили про те, що це дім багатія,тому що Пузир був дуже скупим. Посередині важкий, великий, збитий з грубо обтесаних дощок, потемнілий від часу стіл. Біля стіни ослін, кілька таких же старих і незграбних табуреток, що доживають свій вік. На столі лежить рахівниця. Книг немає, бо Терентій Гаврилович ставиться до мистецтва і науки, як до чогось зайвого. На стіні жодної картини. Хоч кабінет не по-панському обставлений, але у ньому чисто і просторо, тому що тут наводять щоденно порядок дружина Пузиря Марія Іванівна та його дочка Соня. У вікно видно дорогу і безмежний степ.
Як бачимо, перший учень недостатньо усвідомив ідею твору, життєву логіку характеру Пузиря. А тому й декорації до першої дії п’єси запропоновані ним невдало. На основі таких робіт учитель-словесник може певного мірою коригувати читацькі образи учнів.
Аналізуючи драматичний твір, особливу увагу приділяємо мові дійових осіб як засобу їх індивідуалізації. У драматичному творі мова героя є дзеркалом його характеру, поглядів на життя, звичок і намірів. Учням корисно дати завдання проаналізувати з погдяду мови окремі яви, картини.
Вивчаючи драматичні твори, учні знайомляться з фрагментами театральних вистав, з окремими фільмами, які поставлені на основі спектаклів («На- талка-Полтавка» І.Котляревського, «Сто тисяч» І.Карпенка-Карого, «Украдене щастя» І.Франка та ін.) П’єса живе тільки на сцені. Саме завдяки спектаклю образ набуває яскравого вираження.
Іноді перед тим, як учні читатимуть п’єсу, вчителі-словесники організовують перегляд спектаклю. Такий перегляд забезпечує емоційне сприймання п’єси, глибше її розуміння, але разом з тим негативно впливає на здатність учнів самостійно оцінювати твір, розв’язувати завдання, спрямовані на інтерпретацію його образів: зорові враження від спектаклю гальмуватимуть думку учня, витіснятимуть ті читацькі образи, які могли скластися в результаті безпосереднього ознайомлення з твором. Після перегляду спектаклю учні читають твори більше з примусу, ніж за власного ініціативою, до того ж дуже неуважно.
Гра талановитого артиста завжди переконливо діє на глядача, нав’язує йому певне розуміння твору. Театр найвищою мірою наочний, образи- персонажі драматичного твору набувають тут конкретного виразу, отже, уже асоціюються в уяві учнів з певними особами.
П’єсу, поставлену на сцені, слід розглядати певного мірою як нову естетичну цінність, у якій зливається воєдино літературний твір з особливостями акторського виконання. Театр є колективним мистецтвом, що поєднує в собі творчу працю драматурга, актора, режисера, музикантів, костюмерів, декораторів тощо. А отже, ставити знак рівності між постановкою твору і першоджерелом не можна. З цього погляду доцільніше знайомити учнів з спектаклем або з фрагментами театральних вистав після того, як у них уже склалися на літературній основі образи драматичного твору. Це стосується також художніх ілюстрацій до п’єс і фотографій окремих сцен вистави чи артистів у ролях.
Слід відзначити також, що звичайне демонстрування ілюстрацій (як і перегляд фрагментів кінофільмів) без певних коментарів, роз’яснень з боку вчителя не може бути ефективним. Скажімо, під час вивчення п’єси І.Франка «Украдене щастя» вчитель показує фото А.Бучми в ролі Миколи Задорожного, але зовсім не звертає увагу на деталі сценічного образу.
Щоб яскравіше уявити манеру гри артиста, зрозуміти суть його творчої інтерпретації, варто знайомити учнів з літературою про роботу актора над створенням сценічного образу, про постановку п’єси на сцені. Це допоможе з’ясувати, яку мету ставив актор, створюючи образ, якими засобами намагався здійснити свій задум, як оцінили його гру глядачі.
Так, використовуючи як ілюстрацію фото Бучми в ролі Миколи Задорожного, учитель пояснить, що актор прагнув створити правдивий образ українського селянина-трудівника, в якому втілювалися б риси багатьох злидарів Гуцульщини.