Чтение произведения и его виды

Персонажі вимальовуються перед учнями не відразу. У п’єсі вони пока­зуються в розвитку, в дії, а це й вимагає певних коментарів з боку вчителя. Знайомлячи учнів з дійовими особами драматичного твору, учитель іноді дасть цим особам стислу характеристику, щоб учні краще змогли осмислити окремі епізоди п’єси. “Ліхтаренко, — зазначить учитель-словесник, — такий же економ, як і Феноген, хитрий, спритний хижак, хоч і має багато відміннос­тей у поведінці, характері. Уважно простежте, як він діє”.

Прочитавши дев’яту яву комедії “Хазяїн”, учитель прокоментує, чому Феноген стає на коліна перед Пузирем і цілує його руки, чого хоче досягти, бо багато учнів не зрозуміє цієї сцени. Коментоване читання — це перший етап аналізу художнього твору, проникнення учнів у психологію героїв п’єси.

Вивчаючи байки, драматичні твори, вчителі широко практикують чи­тання в особах. Такий вид роботи сприяє розвитку творчого мислення дітей: він вимагає дії в запропонованих обставинах, вмотивування логіки поведінки героїв п’єси. Читання в особах дає належний ефект, коли учні вже збагнули характери персонажів, ідею твору’ оскільки потребує проникнення в образ, своєрідного перевтілення.

Щоб прочитати в особах шосту яву першої дії п’єси “Хазяїн”, необхідно з’ясувати, хто такий Маюфес і з якою метою від прибув до Пузиря, що являє собою Пузир, як він ставиться до людей, в чому бачить смисл свого життя, які його інтереси, уподобання, особливості характеру і як усе це може вияв­лятися в його інтонаціях, мові. А ці знання учні набудуть лише в процесі ана­лізу п’єси. Отже, читання в особах недоцільно практикувати на першому етапі вивчення драматичного твору. На жаль, на уроках учні ще часто читають в особах драматичний твір, не усвідомивши логіки поведінки його героїв.

Читання в особах досвідчені вчителі починають після копіткої роботи над драматичним твором. Бажано спочатку послухати фрагменти театральної вистави в грамзаписі, потім можна дати учням завдання підготуватися вдома до читання в особах окремих картин, провести на уроці конкурс на кращого читця тієї чи іншої ролі й лише після цього інсценізувати фрагменти твору.

У середніх класах діти особливо люблять колективні декламації. Залежно від змісту твору клас ділимо на групи учнів (високі, низькі, середні голоси або чоловічі, жіночі). Ось приміром так проводиться колективна декламація вірша П.Тичини “Хор лісових дзвіночків”:

Ми дзвіночки, лісові дзвіночки

славим день, низькі

Ми співаєм, голоси

дзвоном зустрічаєм: день!

День!

Любим сонце, небосхил і сонце,

світлу тінь, середні

сни розкішні, голоси

все гаї затишні: тінь!

Тінь.

Линьте, хмари, ой прилиньте, хмари,—

ясний день. високі

Окропіте, голоси

нас нашелестіте: день!

День.

Хай по полю, золотому полю, ляже тінь.

Хай схитнеться— всі

жито усміхнеться: тінь!

Тінь.

У процесі вивчення літератури практикується і читання віршів на уроці музики. Скажімо, вивчаючи твір М.Рильського “Шопен” учитель може так організувати його виконання: під акомпанемент притишеної музики звучать перші рядки вірша:

Шопена вальс... ну хто не грав його І хто не слухав?

Далі звучання вальсу посилюється. Потім знову затихає і на тлі чарівних музичних мелодій геніального композитора продовжується декламація. Подібне читання збуджує інтерес до особи композитора, його всесвітньо визнаного таланту.

Крім читання творів за підручником, має місце на уроках літератури читання напам’ять. Це важливий засіб розвитку у дітей інтересу до творчості письменника.

Проведене дослідження під керівництвом академіка Академії медичних наук Н.Бехтеревої засвідчує, що апарат пам’яті людини постійно вимагає певних тренувань. “Зубріння” віршів напам’ять не таке вже тупе заняття, як думають деякі педагоги, що захоплюються методами логічного запам’ятову­вання. Таке “зазубрювання” вимагає готовність апарату зчитування пам’яті, сприяє швидкому розв’язанню задач, швидкій відповіді. Не випадково в доре­волюційній школі йому приділяли особливу увагу. Гімназисти заучували напам’ять велику кількість текстів. Скажімо, коли вивчався ними роман “Єв­геній Онєгін” О.Пушкіна, третину цього твору потрібно було вивчити напа­м’ять. Тепер у школі спостерігається інша крайність. Кількість текстів, які учні повинні завчити, зведена до мінімуму. Кажуть не варто перевантажу­вати дітей. Але не задумуються над тим, що цим самим відбувається сер­йозне розумове “пограбування” підростаючого покоління.

Список літератури

Глухова Г.К. Позакласна робота як засіб підвищення ефективності уроку. - К.: Рад. школа, 1983. -119 с.

І вічна таїна слова: Вивчення великого епічного твору (Марко В.П., Клочек ГД. та ін.) - К.: Рад. школа, 1990. - 203 с.

Кулінська Л.П. Екранні та звукові посібники на уроках літератури. - К: Рад школа, 1979. - 103 с.

Львова Ю.Л. Творческая лаборатория учителя. - М.: Просвещение, 1980. - 192 с.