Читання твору і його види

Читання твору — це перший етан його вивчення. Якщо учень не ознайо­мився з текстом художнього твору, ніякий його аналіз не може бути ефек­тивним, у школярів так і не виникнуть глибокі за своєю силою емоції — почуття радості, презирства, гніву або відрази.

Розрізняють такі види читання: вголос (з книжки, напам’ять) і про себе, читання учня, вчителя, актора, індивідуальне і колективне, читання в особах, коментоване читання, озвучене музикою.

Спостереження свідчать про те, що більшість учнів читають погано, а це згубно позначається на вивченні літератури в школі. Якщо учень погано читає, ознайомлення з художніми творами стає для нього своєрідним тягарем.

У школі вивчаються різні за обсягом художні твори. Деякі з них можна повністю прочитати в класі, інші — в позаурочний час. Учитель повинен завчасно порекомендувати учням, які твори їм необхідно прочитати, і разом зі шкільним бібліотекарем організувати читання, систематично контролюва­ти виконання поставлених завдань. Навіть доступний дитячому сприйманню твір вимагає активізації попередніх вражень. Колективне співпереживання — важлива умова повноцінного вивчення літератури. Таке співпереживання багато важить для виховання культури почуттів, глибокого проникнення в ідейний зміст тексту. Учні повинні зацікавитися твором, відчути красу і силу слова, захопитися художніми образами, картинами. Саме тому вчителі- словесники відводять час для озвучення найважливіших уривків самостійно прочитаних учнями творів, що несуть вагоме смислове навантаження.

Перше враження учнів про твір часто має надто загальний характер. Не можна не погодитися з думкою В.Асмуса, що “справжнім першим прочи­танням твору, справжнім першим прослуховуванням симфонії може бути тільки вторинне її прослуховування. Якраз вторинне прочитання може бути тим прочитанням, в ході якого сприймання кожного окремого кадру впевнено відноситься читачем і слухачем з цілим. Тільки в цьому випадку співціле вже відоме з попереднього — першого — читання або слухання. З тієї ж причини найбільш творчий читач завжди схильний перечитувати видатний художній твір. Йому здається, що він ще не прочитав його жодного разу”.

Відзначимо, що не варто рекомендувати учням принагідно з читанням вдома великих за обсягом творів виконувати багато завдань. Наприклад, виписати цитати з роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла пов­ні?», які характеризують Чіпку, Грицька, жіночі образи, зробити в тексті закладки, де є пейзажі, ліричні відступи, елементи фольклору та ін. Це послаб­люватиме емоційне сприймання твору.

Проте не кожен художній твір можна рекомендувати для самостійного читання без відповідної підготовки. Чи може розраховувати вчитель на те, що прочитавши «Intermezzo» М.Коцюбинського, учні належно зрозуміють його, якщо спеціально не підготувати їх? Важко, скажімо, дев’ятикласнику відразу ж зрозуміти логіку характерів героїв твору І.Карпенка-Карого «Ха­зяїн» — Пузиря, Калиновича, Соні. Тільки добре підготовлений учень, що вміє проникати в підтекст п’єси, може самостійно збагнути ідейний пафос «Лісової пісні», «В катакомбах» Лесі Українки. Читання драматичного твору вимагає від учнів великої зосередженості, глибоких роздумів, і не слід пов­ністю покладатися на те, що вони прочитають його вдома. Перше знайом­ство з цими творами, як правило, треба розпочинати в класі. Така підготовка допоможе учням вникнути у них, зрозуміти їх явища мистецтва.

Важливим засобом, що забезпечує глибину емоційного сприймання і ціль­ність враження від твору, є його виразне читання на уроці. “Виразне читання, — писала М.Рибникова, — це та перша і основна форма конкретного наоч­ного навчання, яка для нас важливіша за будь-яку наочність зорового поряд­ку”.* 2 Саме тому вона називає читання творів музикою живого слова. Адже завдяки виразному читанню в учня складається перше враження про худож­ній твір, його ідейно-тематичну і жанрову своєрідність, особливості мови. Слово живе в звуках голосу, в цьому його природа, і тому читання і декламу­вання мають усі законні права на увагу словесників.

Здебільшого перше враження є визначальним в оцінці твору читачем. Чим частіше звучатиме на уроці художнє слово, тим активніше прилуча­тимуться учні до великих цінностей духовної культури. І навпаки, де перша зустріч з художнім твором в основному підмінюється розмовою про нього, де аналіз не опромінений тими почуттями, які охоплюють учнів від зустрічі з мистецтвом, там ніколи не може бути стійкого інтересу навіть до найвиз­начніших шедеврів літератури.

Проблема виразного читання в школі привертала увагу багатьох мето­дистів минулого. Важливе місце вона займала у педагогічній системі В.Острогорського. Він розглядав виразне читання як необхідну умову повноцінного вивчення літератури. Відомий методист Ц.Балталон ще на початку нашого століття намагався психологічно і експериментально обґрунтувати ті науково-методичні закономірності, розуміння яких робить виразне читання неоціненним фактором розвитку дітей.

Психологічні експерименти підтверджують, що залежно від того, як учні знайомляться з твором, — слухають виразне його читання чи самостійно читають (мовчазне читання), помітно змінюється вплив художнього слова на них. У першому випадку завдяки виразному читанню учні живуть у полоні тих почуттів, які викликані читцем. Читець не тільки знайомить слухачів з текстом, а й “нав’язує” їм свою оцінку мистецького твору, своє розуміння дійсності, відображеної у ньому. В другому випадку оцінка літературних творів учнями визначається більшою суб’єктивністю і самостійністю суд­жень. Емоційний фактор тут відіграє значно меншу роль. Читач ніби підніма­ється над твором, оцінюючи його з висоти своїх розумових позицій. Кожен із цих шляхів не виключає один одного. Уміло поєднуючи їх, учитель добива­ється успіхів у повнішому сприйманні учнями літератури.

На уроках може звучати виразне читання вчителя, учнів, а також худож­нє читання майстрів сцени. Особливо важлива роль відводиться грамзаписам при первісному ознайомленні учнів з драматичними творами. Наприклад, перед аналізом п’єси І.Котляревського «Наталка Полтавка» учні прослуха­ють фрагменти: пісню “Віють вітри...”; монолог Наталки; зустріч Наталки з возним; розмову Наталки з матір’ю; зустріч з Петром; фінал п’єси.

Цілеспрямоване прослухування учнями фрагментів з радіоспектаклів дуже корисне тим, що допомагає їм глибше і повніше усвідомити суть творчої концепції автора. Драматична поезія не повна без сценічного мистецтва. Справжній майстер сцени здатний викликати в уяві слухача, ті картини жит­тя, які зображені у художньому творі. У радіоспектаклях інтонаційна вираз­ність гри є однією з найголовніших умов створення життєво правдивих ха­рактерів. Відмітимо, що у театрі мову актора доповнюють вбрання, міміка, жести, рухи, зовнішність, а також декорації — все це в комплексі створює повнокровні сценічні образи і може навіть до деякої міри компенсувати інтонаційну невиразність вимови.

Характеристики работы

Реферат

Количество страниц: 11

Бесплатная работа

Закрыть

Чтение произведения и его виды

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.