Экологическое воспитание учащихся на уроках и во внеурочное время

Виявляється міждисциплінарний склад змісту екологічного виховання, яке можна згрупувати в чотири компоненти - науковий, ціннісний, нормативний і діяльнісний.

Науковий - ведучі ідеї, теорії і концепції, що характеризують здоров'я людини і природне середовище його незаселеного; походження, еволюцію і організацію природних систем як об'єктів використовування і охорони.

Ціннісний - екологічні орієнтації людини на різних етапах історії суспільства; цілі, ідеали, ідеї, що характеризують людину і природу як універсальні цінності; поняття економічної оцінки навколишнього середовища, збитку, що наноситься їй, витрат, необхідних на її відновлення і запобігання збитку.

Нормативний - система етичних і правових принципів, норм і правил, розпоряджень і заборон екологічного характеру.

Критерієм ефективності екологічного виховання і освіти можуть служити як система знань на глобальному, регіональному, локальному рівнях, так і реальне поліпшення навколишнього середовища своєї місцевості, досягнуте зусиллями школярів.

1.2. Форми і методи екологічного виховання

Формування морально-екологічних понять є однією з умов ефектив­ності екологічної освіти й виховання. Для цього необхідне залучення учнів до різних видів діяльності: навчально-пізнавальної, науково-дослідницької, туристично-краєзнавчої, пропагандистсько-просвітни­цької, природо-охоронної тощо. Слід зазначити, що тільки за органіч­ного поєднання різних видів діяльності можна забезпечити розв'язання всіх завдань екологічної освіти й виховання учнів.

Доцільність будь-якої з форм екологічної освіти й виховання визна­чається дидактичною метою, змістом, методами навчальної діяльності та обсягами конкретної природоохоронної роботи учнів у довкіллі.

За дидактичною метою виокремлюють такі форми позакласної та позашкільної роботи з екологічної освіти й ви­ховання учнів:

теоретичного навчання (предметні гуртки, факультативи, лекції, бе­сіди, конференції, семінари, конгреси, симпозіуми, кінолекторії);

комбінованого навчання (клуби, гуртки, факультативи, колоквіуми,олімпіади, школи юного еколога, учнівські наукові товариства, Ма­лі академії наук, домашні роботи);

навчально-практичні (спостереження, лабораторно-практичні ро­боти, експерименти, практикуми, дослідницька діяльність, рольовіігри, прес-конференції, екскурсії, походи, експедиції, екологічниймоніторинг);

масової роботи (конкурси, виставки, свята, ранки, презентації, ак­ції та рухи екологічного, суспільно корисного та природоохоронно­го спрямування — «Пролісок», «Конвалія», «Джерело», «Ялинка»,«Сад», «Лелека» та ін.);

конкретної природоохоронної роботи («зелені» й «голубі» патрулі,екологічні й лісові варти, сигнальні пости, трудові десанти «Живесрібло», «Зернятко», «Зелена аптека», «Бджілки» тощо, створенняекологічних стежин, шкільні лісництва, проекти чи програми з охо­рони як окремих об'єктів довкілля, так і біогеоценозів або екосистем у цілому);

активні (дають необмежені можливості для організації навчально-пізнавальної і дослідницької діяльності та конкретної природоохо­ронної роботи учнів саме в довкіллі — «Екологічний майданчик»«Ентомологічний мікрозаказник», «Програма охорони прісних во­дойм України», «Екологічний табір-експедиція» тощо).

Ефективність екологічної освіти й виховання школярів залежить не лише від обґрунтованого добору змісту навчального матеріалу, а й від особистісної орієнтації педагогічних технологій, яка досягається таки­ми шляхами:

зосередження уваги під час вивчення матеріалу екологічного змістуна корекції наявного в учнів екологічного досвіду, та відповіднихціннісних орієнтацій, оскільки вони досить часто мають споживаць­кий характер;

розгляд проблем довкілля не в загальному плані, а як таких, що сто­суються кожного й на які кожен впливає в повсякденному житті;

використання інформаційного й комунікативного «вибухів», котріспричиняють духовне потрясіння, емоційне переживання: зістав­лення кожним учнем свого «Я» з «Я» своїх ровесників. Для цьогодоцільно зменшити тривалість спілкування вчителя з вихованцямий надати їм можливість частіше спілкуватися між собою та обміню­ватись інформацією. Спілкування має бути відкритим, тобто таким,що гарантує кожному право на висловлювання власної думки й навільне обговорення міркувань інших;

створення ситуацій, за яких екологічна проблема обговорюєтьсявсебічно й якомога об'єктивніше, висувається кілька можливихспособів її розв'язання, і учень сам приймає якесь рішення. Такимчином, під час розгляду екологічних питань залучається емоційно-почуттєва сфера особистості, виявляються мотиви, ставлення, по­чуття учнів, завдяки чому посилюється пізнавальний інтерес.

Оскільки компонентами процесу виховання особистості є її свідо­мість, емоційно-почуттєва сфера, навички й звички, то заняття еколо­гічного змісту мають базуватися на реалізації таких психоемоційних властивостей людини, як співпереживання, співчуття, радість, любов, відчуття гармонії тощо. Тому необхідно шукати ефективніші форми екологічного виховання молоді.

У процесі екологічної освіти й виховання перевагу слід віддавати активним та інтерактивним методам, методам оцінкової діяльності, які базуються на психолого-педагогічних методах ідентифікації, емпатії та рефлексії.

Метод екологічної ідентифікації полягає в педагогічній актуаліза­ції особистої причетності людини до того чи іншого природного об'єк­та, ситуацій, обставин, в яких цей об'єкт перебуває. Цей метод стиму­лює процес психологічного моделювання стану природних об'єктів, дає змогу краще зрозуміти цей стан, що поглиблює уявлення школярів про даний об'єкт і сприяє формуванню ціннісного ставлення до об'єк­тів живої та неживої природи.

Метою методу екологічної емпатії є педагогічна актуалізація спів­переживання людини за стан природного об'єкта, а також співчуття йому. Це стимулює проекцію особистих станів на природні об'єкти че­рез ототожнення з ними, а також переживання особистих емоцій і по­чуттів із приводу стану природних об'єктів. Таким чином формується суб'єктивне сприйняття природних об'єктів.

Метод екологічної рефлексії полягає в стимулюванні самоаналізу людиною своїх дій і вчинків з погляду їхньої екологічної доцільності. Цей метод сприяє усвідомленню того, як поведінка людини «виглядає» з точки зору природних об'єктів, яких вона стосується.

Ефективність активних методівекологічної освіти й виховання зумовлена тим, що вони передбачають самостійну пізнавальну діяль­ність школярів із використанням різноманітних джерел інформації, орієнтовані на пошукову та дослідну роботу, яка сприяє прояву влас­ної ініціативи та зацікавленості.