Вступ

За визначенням, яке дають педагогічний словник та енциклопедія, мислення – це опосередковане та узагальнене пізнання людиною предметів і явищ об”єктивної дійсності в їх суттєвих зв”язках і відносинах. Беручи свій початок в чуттєвому пізнанні мислення виходить за його межі, дозволяючи людині пізнавати те, що не може бути безпосередньо сприйнято органами почуттів і представлено. Мислення активізується в тих випадках, коли у людини виникають питання, на які не можна отримати відповідь шляхом сприйняття тих чи інших об”єктів, відтворення того, що вже відомо про них. Мислення виникає в процесі взаємодії людини з навколишнім світом. Думаючи, суб”єкт оперує наявними у нього знаннями, відкриває невідоме в відомому і таким шляхом приходить до нових знань. Об”єкт мислення, існуючи реально поза людиною, виступає для нього як продукт його мислення. Генетично найранішою формою мислення є наочно-дійове мислення, перші прояви якого у дитини можна спостерігати в кінці 1-го на поч. 2-го року життя. За наочно-дійовим мисленням слідує наочно-образне мислення. В молодшому шкільному віці розвивається конкретно-понятійне мислення. У дитини розумові операції ще пов”язані з конкретним матеріалом, недостатньо узагальнені, утворені поняття носять конкретний характер. Для дітей середнього і старшого шкільного віку характерне абстрактно-понятійне мислення. Розумові операції узагальнююються, формалізуються, завдяки чому розширюється діапазон їх перенесення і застосування в різних нових ситуаціях. Формуються такі якості мислення як критичність, самостійність, доказовість.

З загальним поняттям мислення нерозривно пов”язано поняття творчого мислення. Творчість – це найвища форма активності і самостійної діяльності людини. Виділяється ряд сторін творчого процесу: постановка питання, що потребує творчої відповіді, мобілізація необхідних знань для постановки попередньої гіпотези, оформлення сформованих думок у вигляді логічних, образних, математичних, графічних, предметних структур. Найвирішальну роль в творчому процесі займає мислення суб”єкта, що поєднує як логічне мислення, так і уяву. Проблема формування у дітей творчого мислення посідає велике місце в педагогічній діяльності. Передовий вчитель, розвиваючи творчі можливості учня, в пошуках найбільш адекватних методів навчання і виховання сам стає творцем і новатором.

Одним з таких вчителів є вчитель літератури 516-ї школи Санкт-Пітербурга Є.Н.Ільін. Прийшовши в школу ще студентом, він і досі продовжує свою кропітку працю, вміло використовуючи методи навчання, як способи спільної діяльності учня і вчителя по досягненню спільної мети, не тільки навчаючи при цьому дітей, а допомагаючи їм формувати власну особистість..

Не учневі має служити вчитель, але вони обидва - духові.

А дух - це все вцілому, смисл, взаємозв’язок.

(Герман Гессе)

Зрозуміло, що методики, застосовані в педагогічній науці - це зрозумілі і виправдані на практиці шляхи до отримання певного результату, досягнення поставленої мети. А мета вже, власне, визначається особливостями розвитку суспільства - тими новими якостями, яких суспільство потребує від нових своїх членів. А оскільки педагогіка саме й покликана формувати підростаюче покоління, то розвинути в ньому нові якості - завдання для педагогів.

Нині через намічений перехід від індустріального суспільства до інформаційного, до кожної людини висуваються все вищі запити і тому, природно, в педагогіці виникають принципово нові підходи і розробляються нові методи.

В своєму короткому описі я хотів би повести мову про способи розвитку творчого мислення у дитини, запропоновані педагогом-новатором Борисом Павловичем Нікітіним.

Як уже велося в передмові, за останні кілька десятиліть значно зросли обсяги інформації, якими має оперувати кожен член суспільства, через це, очевидно, найважливіше тепер не просто ознайомити людину з певними фактами, знанням, продуктами людського духу, а навчити її мислити, структурувати інформацію і обирати її не хаотично, а цілеспрямовано. Ще дуже важливо розвивати в людини гнучкість розуму і дисципліну розумових процесів. Бо тільки тоді людина може відкрити щось нове, дотого незнане, якщо вона буде правдиво і критично підходити до кожної з ланок в своїх ланцюжках міркування.

За Нікітіним, в педагогічному процесі пропонується спиратися на кілька загальних направляючих засад, котрі відповідають тому, що написане вище і котрі я зараз спробую змалювати.