Учитель в произведениях Ивана Франко
План
Вступ. 2
Розділ І. Вчитель у творах Івана Франка. 4
1.1. Життєвий та творчий шлях І. Франка. 4
Розділ ІІ. Становлення поглядів Івана Франка. 5
2.1. Велике діяння пана Бобжинського. 5
2.2. Соціально-психологічна п’єса „Учитель”. 7
2.3. Оповідання про дітей та школу. 21
Висновки. 31
Список використаної літератури 33
Вступ
Художня література має величезне значення для виховання шкільної молоді в дусі комунізму.
М. Горький говорив, що виховне значения художньої літератури величезне тому, що вона діє одночасно й однаково сильно на думку і почуття людини, що художня література є могутнім засобом впливу на розум і волю людини.
Вчителеві випадає благородна місія — на кращих реалістичних і високохудожніх творах виховувати в молоді високу ідейність, гуманність, моральну чистоту і духовне багатство.
Із надбань минулого важливе значення має літературна творчість І. Франка. Вся його багатогранна спадщина — це відображення процесів суспільного життя, виховання почуття патріотизму.
Великий письменник і вчений Іван Якович Франко жив і працював у політично і культурно відсталій Галичині — колонії Австро-Угорської імперії.
Кілька віків Галичина перебувала під владою польської шляхти, а в 1772 р. після поділу Польщі її поневолила Австрія.
Уярмлений австрійською монархією та польськими і українськими поміщиками народ Галичини жив у страшних злиднях, був темним, затурканим, зазнавав жорстокого соціального та національного гніту і свої віковічні сподівання та надії на визволення пов'язував з російським революційним рухом. Галичина була провінцією Австро-Угорщини з відсталими сільським господарством і промисловістю. Селянство становило 90% загальної кількості населення Галичини, а володіло лише половиною землі. Друга половина землі належала польським та українським поміщикам.
Реформа 1848 р. хоч і ліквідувала панщину в Західній Україні, але не розв'язала насущних питань селянства, бо вона була проведена в інтересах поміщиків та капіталістів. Класові суперечності після реформи ще більше загострились. Вони ускладнювались національними суперечностями. Австрійська монархія, виходячи із своїх загарбницьких цілей, створювала всілякі привілеї верхівці польської шляхти, яка, вислужуючись перед господарем, жорстоко експлуатувала трудящі маси Галичини, нещадно боролась проти прогресивної думки.
Селяни Галичини після скасування кріпосного права повинні були заплатити поміщикам за «подаровану» землю понад сто мільйонів ринських. Не маючи змоги сплатити величезні податки, дрібні сільські господарі розорювались і потрапляли в лабета капіталу; поміщицькі ж землі невпинно розширювались. Одночасно збільшувалась кількість малоземельних і безземельних селян, відбувався процес розшарування селянства. Зубожілі селяни, приречені на голод і вимирання, змушені були продавати свої мізерні шматки землі. Села щороку викидали понад мільйон селян, створювалась велика армія безробітних. Приречені на голодну смерть, трудящі маси Галичини змушені були йти на заробітки до поміщиків, на «Бориславку», а частина — емігрувала до Америки, Німеччини та інших країн.