План

1. Схема планування освітньої політики.

2. Умови забезпечення наступності між рівнями освіти.

3. Університетська освіта: нормативно-правове забезпечення, умови й перспективи розвитку.

4. Функції освітньої політики, їх характеристика.

5. Характеристика етапів розвитку державної освітньої політики в Україні за період становлення і розвитку державного суверенітету.     

Підвищення ефективності університетської освіти в умовах відсутності інвестицій у розвиток пов’язано із пошуком нових внутрішніх ресурсів. Головним із внутрішніх ресурсів є організаційна культура як явище, що слід діагностувати та впроваджувати її зміни в обраному напрямку.

Методика інструментальної оцінки організаційної культури дозволяє провести діагностику найважливіших аспектів організації, що визначають її культуру. Виявлено закономірність типологізації культур та моделей розвитку університетської освіти. Так, консервативній моделі розвитку відповідає ієрархічна культура, експансивній – ринкова культура, гнучкій – кланова організаційна культура, синергетичній – адхократична, чи інноваційна, організаційна культура[1, c. 95-97].

Розвиток університетської освіти означає приведення її у відповідність до нових суспільних вимог та норм, закономірностей та тенденцій розвитку ХХІ століття. Для сталого розвитку потрібна поява нових моделей сталого розвитку та інноваційної університетської системи неперервної випереджаючої освіти. Моделей, які спираються на національні та регіональні відмінності та здобувають свою визначеність енергією вільного творчого колективу особистостей.

Проведений аналіз дозволяє окреслити лише окремі риси інноваційної університетської системи освіти ХХІ століття: освіта повинна бути вільною, надавати свободу всім своїм членам, позбавлена обмежень вияву спонтанної людської творчості, тобто відповідати адхократичному типу організаційної культури; внутрішні, глибинні цінності тих, хто навчається, мають збігатися з цінностями інноваційної університетської системи освіти; наукова діяльність характеризується єдністю у різноманітті, а розподіл дисциплін за факультетами замінюється гнучкою системою формування багатьох тимчасових взаємозв’язаних робочих груп; дискурсний вибір та проблемні ситуації є надто важливими для професійної практики з дослідження та викладання; всі підрозділи академічного персоналу підпорядковані безобмежному формуванню робочих груп; університет є суспільною рамкою для багатьох проблемних галузей; університет має розширювати можливості для практик нерегульованої соціальної діяльності, що надає можливість студентам застосовувати засвоєне на заняттях та активніше підготуватися до адаптації в навколишньому середовищі


4. Функції освітньої політики, їх характеристика.

Основними функціями освітньої політики є: 1. Прогнозування (Найголовніше - ОП має бути форсальною: підготовка фахівців, які будуть затребувані на ринку праці через 5 років. Прогностичні дослідження в освітянській сфері охоплюють й інше коло питань: прогнозування успішності педагогічної діяльності; проблема розвитку здатності прогнозування; експериментальне дослідження ролі прогнозування в діяльності сучасного вчителя/викладача; прогнозування розвитку самостійної роботи студента (учня); прогнозування класним керівником розвитку оцінки і самооцінки у підлітків; вплив різної мотивації на прогнозування учнями результатів навчальної діяльності; прогнозування швидкості запам'ятовування учнями навчального матеріалу тощо. 2. Планування (стратегія і тактика) Стратегічне планування ОП - це процес розробки стратегічного плану шляхом формулювання цілей ОП (освітньої організації) аналізу проблем розвитку, вибору базових стратегій і прогнозування соціально - економічного розвитку з метою забезпечення ефективної роботи освітньої організації в майбутньому.

Тактичне планування нерозривно пов'язане зі стратегічним плануванням. Тактичне планування означає уточнення, корекцію, доповнення, одним словом, конкретизацію стратегії. Під тактичним плануванням розуміють планування дій, які мають представляти найбільш ефективні способи досягнення стратегічних цілей. Тактичне планування - це детальне планування, визначення та розробка питань у рамках технічних ліній. Тактичні цілі розраховані на більш близьке майбутнє, а рішення задач - на даний час.

Стартегічні і тактичні плани обов’язково повинні враховуватипріоритети розвитку освіти: рівність, доступність, гуманізація. 3. Координація роботи всіх суб’єктів ОП. Управління системою освіти (створення системи, яка спрямована на реалізацію завдань державної ОП оптимальними шляхами). Управління - діяльність, спрямована на прийняття рішень, організацію контролю об'єкта управління згідно з метою, аналіз і підведення підсумків на основі достовірної інформації. Управління освітою в нашій країні здійснюється на основі законів, постанов Верховної Ради, наказів, розпоряджень Президента, Кабінету Міністрів України, органів місцевого самоврядування, досягнень психолого-педагогічної науки і передового педагогічного досвіду тощо4. Організація роботи всієї системи (сприяння фінансування, теплопостачання, забезпечення підручниками тощо);5. Фінансове забезпечення бюджетними коштами; Головними джерелами фінансування витрат на освіту є: - кошти державного та місцевого бюджетів; - кошти юридичних і фізичних осіб, громадських організацій, фондів; - спонсорські та доброчинні внески і пожертвування; - кошти галузей народного господарства, плата за додаткові освітні послуги та інші послуги, що надаються закладами освіти.

Регулювання діяльності шляхом створення нормативно-правової бази. Стосовно функцій соціального інституту освіти існує чимало різних класифікацій, але найчастіше виокремлюються такі функції: культурна (трансляція знань і культурних зразків), соціальна (участь у процесах соціалізації особистості), економічна або професійна (підготовка і перепідготовка кадрів, формування соціально-професійної структури суспільства), ідеологічна (виховання громадянина, лояльності до наявних інститутів, підтримка моральних норм), соціально-селективна (освіта є каналом соціальної мобільності й інструментом від творення соціальної нерівності).


5. Характеристика етапів розвитку державної освітньої політики в Україні за період становлення і розвитку державного суверенітету.

Зі становленням і розвитком незалежної Української держави постало завдання розробки власної державної освітньої політики. За двадцять років окреслено її засади і основні механізми, визначено суб’єкти, які формують і здійснюють державну політику в галузі освіти тощо.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України «засади регулювання виховання та освіти визначаються виключно законами України», які приймає єдиний орган законодавчої влади в Україні – Верховна Рада України. Закон України «Про освіту» передбачає, що «державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування». Таким чином, ще задовго до прийняття Основного закону держави і законів України, які регламентують відносини в системі освіти було обрано шляхи щодо формування державної політики в галузі освіти, насамперед, шляхом закріплення такої політики на законодавчому рівні.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 20

Бесплатная работа

Закрыть

Образовательная политика 8

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.