Образовательная политика 3

1. Освітня політика як навчальна дисципліна: мета, завдання, предмет вивчення.

Освітня політика – це низка дій спрямована на досягнення цілей освітньої організації та системи освіти.

Щодо освітньої політики як навчальної дисципліни то можна сказати що – це одна із сучасних політологічних наук, що займаються теоретичним обґрунтуванням політичної діяльності в галузі освіти, плануванням і прогнозуванням едукації. Вона тісно пов’язана з такими науками як

Соц. філософія;

Політологія;

Політекономія;

Політична соціологія;

Держ. управління;

Педагогіка і історія.

Мета освітньої політики безпосередньо сам розвиток освіти.

Завдання ОП:

- зробити освіту адекватною глобальному інноваційному процесу, який визначає основні тренди економічного зростання у сучасному світі

- зростання якості освіти – в контексті глобальних ринків праці і вимог економіки, що базується на знаннях

- оптимізація зусиль країн для вирішення проблеми доступу до якісної початкової освіти у найбідніших країнах світу

- використання ОП для соціально-культурної та професійної адаптації мігрантів до складу суспільств, щоприймають.

2.Освітня політика як соціально-політичний феномен. Взаємозв’язок освітньої політики з іншими науками.

Освітня політика - це сфера діяльності, пов'язана відносинами між соціальними групами щодо передачі новим поколінням накопиченого соціального досвіду і культури.

Предметом освітньої політики є відносини або система відносин, що виникають в процесі діяльності.

Пов’язана з науками:

Соц. філософія;

Політологія;

Політекономія;

Політична соціологія;

Держ. управління;

Педагогіка і історія.

3. Основні характеристики освітньої політики: вітчизняні та міжнародні дослідження.

Політика - це більше ніж текст. Багато аспектів освітньої політики не відображаються в офіційних політичних документах. Політичний документ - це, як правило, продукт довгих і часто складних обговорень і компромісів збоку різних зацікавлених груп. Щоб отримати всеосяжне уявлення про політичні проблеми, необхідно знати як читати між строками документу. Іншими словами, потрібно брати до уваги контекст і передісторію прийняття політичних рішень в освіті.

Політика має багато вимірів. Політика розробляється рядом зацікавлених груп, які різняться за наявністю влади і впливовістю. Тому освітня політика нагадує пиріг з багатьма різними інгредієнтами, де інтереси різних груп не однаково представлені.

Політика ґрунтується на певних цінностях. Політика неминуче представляє певні цінності. Політичні рішення можуть представляти цінності, які поділяються більшістю суспільства; вони можуть представляти цінності основних зацікавлених груп або тих, хто безпосередньо приймає рішення. В будь якому випадку складно уявити політичне рішення, яке не ґрунтується на цінностях.

Політика існує в контексті. Політика не може бути створена на чистому листі, не приймаючи до уваги обставини, в яких вона буде впроваджуватися. Треба приймати до уваги загальний контекст творення політики: історичний, соціальний, економічний, етнічний, релігійний та ін.

Політичні рішення – державна справа. Ми вже згадали про те, що освітня політика належить до сфери суспільної політики. Держава повинна представляти інтереси суспільства. Однак, це не завжди так. Стосунки між державою і приватним сектором є досить складними. Не дивлячись на це, держава в усіх країнах несе відповідальність за розробку і впровадження національної освітньої політики.

Освітня політика взаємодіє з політикою в інших галузях. Соціальні політики тісно переплетені. Освітня політика зазвичай залежить від державної політики в таких сферах як економіка, фінанси, міжнародні відносини і навіть оборона. В країнах Центральної та Східної Європи освіта часто відзначається як пріоритетна сфера. Хоча насправді економічні, фінансові, адміністративні та інші мотиви домінують над освітніми цілями. Тому для тих, хто робить освітню політику, необхідно слідкувати за подіями у пов’язаних політичних сферах.

Впровадження політики ніколи не буває прямим. Всупереч поширеній думці, добрий політичний документ - це тільки початок, а не кінець довгого шляху.

Впровадження політики – це найважливіша стадія всього політичного процесу.

Політика не може бути впроваджена прямо, шляхом віддання наказів і розпоряджень.

Потрібна напружена і часто болюча робота зі всіма гравцями на освітній арені.

Політика тягне за собою навмисні та ненавмисні наслідки. Більш складний – політичний процес, складніше передбачити всі можливі насідки. Ті, хто приймають політичні рішення, повинні бути готовими до протистояння неочікуваним труднощам і зустрічі з непередбаченими проблемами.

Політика може бути символічною або матеріальною. Символічна політика, як правило, декларує певні принципи і цінності. Принципи гуманізму, демократії, національної ідентичності та відновлення, задекларовані в Загальній концепції освіти Литовської республіки, можуть слугувати прикладом символічної політики.

Матеріальна політика містить обов’язок щодо імплементації через забезпечення ресурсами. Наприклад, політика комп’ютеризації шкіл або їх ремонт.

Можна розрізняти раціональні та прибуткові типи політики. Прихильники раціональної політики окреслюють обов’язкові стадії розвитку політики. Прибуткова політика нарощує вже існуючі практики. Наприклад, реформування екзаменаційної системи в Литві – це, без сумніву, раціональна реформа з чітким початком і визначеним кінцем. Навпроти, перетворення шкіл на культурні центри для місцевої громади – це прибуткова політика, яка продовжує вже існуючу довготривалу практику.