План

1. Автономія та самоврядування у вищій освіті.

2. Аналіз досягнень і втрат у процесі модернізації освіти в Україні (1991 – 2015 рр.) з позицій освітньої політики.

3. Взаємодія у системі «освіта – наука – ринок праці».

4. Визначення сутності ефективності та якості в системі освіти.

5. Вітчизняна освітня політика у сфері дошкільної освіти: стан і перспективи.

6. Вплив глобалізації, інтернаціоналізації та європеїзації на освітні реформи в Україні.

З-поміж найважливіших досягнень такі:

розроблення нової методології розвитку української освіти (цілі та цінності демократичного суспільства, особистісного розвитку, спрямованість до європейських та світових освітніх і наукових просторів тощо);

створення каркаса нового законодавчого поля функціонування освіти;

визначення засад рівного доступу кожного громадянина до якісної освіти всіх рівнів як магістральний напрям її розвитку;

формування змісту освіти на основі державних стандартів як важеля збереження єдиного освітнього простору та управління якістю освіти в країні;

створення науково-методологічного і значною мірою програмно-методичного ресурсу для переходу на 12-річну загальну середню освіту;

перехід до варіативної освіти, створення варіативних програм, підручників і навчальних посібників як у центрі, так і в регіонах, а також у навчальних закладах;

використання нових форм і технологій контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів, студентів, запровадження зовнішнього незалежного оцінювання;

упровадження нової методики атестації педагогічних і науково-педагогічних кадрів і державної акредитації навчальних закладів;

поширення нових навчальних технологій (ІКТ, компетентнісна освіта, дистанційна освіта, інтерактивні методики тощо);

рух до багатоканального фінансування галузі;

створення національної педагогічної преси;

розвиток професійних об’єднань, товариств у центрі та регіонах, що сприяло становленню державно-громадського управління.

Основні втрати реформування української освіти такі:

відсутність системної науково обґрунтованої ідеології розвитку освіти, її ситуативна політизація, слабкий вплив на освітній і культурний рівень суспільства, що зумовило значне послаблення консолідуючої, культуротворчої місії освіти;

згортання мережі дошкільних навчальних закладів унаслідок відсторонення влади від розв’язання проблем дошкілля, відсутність прогнозу демографічної ситуації і потреб розвитку освіти в регіонах, нерозробленість правових засад щодо статусу землі та будівель, що зумовили неготовність цієї освітньої ланки забезпечити дошкільну освіту, передусім для дітей старшого дошкільного віку;

дотепер не визначено функцій професійно-технічних навчальних закладів і технікумів, училищ, коледжів у нових ринкових умовах, інноваційній економіці;

унаслідок слабкого контролю в центрі та на місцях кількісного зростання мережі вищих навчальних закладів виникли ризики здобуття молоддю неякісної освіти, погіршився імідж української вищої школи за кордоном. Задавненість і масштабність проблеми спричиняють велике соціально-педагогічне й економічне напруження щодо її розв’язання в сучасних умовах, уможливлюють корупцію і хабарництво;

перехід до наступних етапів модернізацій системи освіти без належного моніторингу якості попереднього стану зумовив безвідповідальність управлінців за результати, загальмував розвиток економіки освіти, інноваційний рух до її нової якості тощо;

педагогічна освіта стала аутсайдером вищої школи, її стратегія — наздогнати, а не випередити. Школа перестала бути реальним замовником змісту і результатів підготовки майбутнього вчителя. Навіть у педагогічних університетах професія вчителя перетворилася лише на одну з-поміж інших. Учитель недостатньо формується як суб’єкт сучасних цінностей;

старіння матеріально-технічної бази, особливо в секторі професійно-технічної освіти;

Загалом українська освіта фактично не стала загальнонаціональним пріоритетом.


3. Взаємодія у системі «освіта – наука – ринок праці».

Реформування української економіки виявило гостру проблему невідповідності структури та рівня підготовки кадрів новим вимогам сучасного виробництва, яке намагається рухатися за траєкторією новоствореної вартості, технологічної модернізації замість тиражування старих процесів і продукції. Освітня система, зберігаючи інституційну інерційність, реагує на сигнали та виклики зовнішнього середовища з явним запізненням. Взаємодія професійної підготовки кадрів та ринку праці, що посилюється в умовах глобальної фінансово-економічної кризи дисбалансом ринку праці пов’язано насамперед із зниженням соціально-економічної ефективності професійної підготовки кадрів, а також скороченням частки випускників, які працюють за отриманою спеціальністю та збільшенням частки молодих фахівців, що займають не відповідні їх професійно-кваліфікаційному рівню посади.Головна увага концентрується навколо питань організації професійної освіти, напрямів удосконалення підготовки кваліфікованих кадрів. При безперечній цінності виконаних досліджень для концептуальної розробки проблем взаємодії ринку праці і системи професійної підготовки кадрів в них міститься немало суперечливих результатів, що ускладнює розкриття економічного змісту категорій та понять соціально-трудової сфери і спричиняє за собою нечіткі уявлення про реальні зв'язки у вказаних системах. Тим часом такі чинники, як соціально-професійна орієнтація, посилення диспропорцій в тандемі «попит – пропозиція» на ринку праці, актуалізація проблем дефіциту кваліфікованої робочої сили і зниження її якості, надають негативну дію на конкурентоспроможність вітчизняного ринку праці.

Загальновідомо, що визначальним чинником темпів соціально-економічного розвитку України, як і будь-якої іншої держави, є якість послуг із загальноосвітньої та професійної освіти. В системі освіти формується трудовий потенціал особистості, реалізація якого є рушійною силою розвитку суспільства, зростання рівня життя населення. Сьогодні Україна, нажаль, за цими показниками посідає у світі досить низькі місця. Так, за питомою вагою високотехнологічної продукції у загальному обсязі експорту Україна посідає 22-е місце серед 29 можливих місць; малих і середніх інноваційних підприємств – відповідно 26 із наявних 27; робочої сили з вищою освітою – п’яте із 37; видатків на дослідження та розвиток, що фінансуються бізнесом, від загального обсягу фінансування – 27 із 33; видатків на дослідження та розвиток ВВП – 20 із 42; заявок на видачу патентів до Європейського патентного відомства на 1 млн. населення – 35 із 35 можливих тощо [1].

Відмітимо, що ринок праці і ринок освітніх послуг в Україні останнім часом мають яскраво виражений регіональний характер, на розвиток яких впливає багато чинників. Щоправда, у кожному регіоні вони різні, а тому і механізм взаємодії цих двох ринків буде різний. Скажімо, ринок праці вказує на недостатні рівень підготовки кадрів робітничих спеціальностей. З відродженням регіональної економіки ця потреба зростатиме. і найбільший обсяг послуг на відповідному ринку представлений вищою школою. На його частку припадає майже 70% обсягу реалізованих освітніх послуг. Це означає, що ринок праці все більше поповнюють фахівці з вищою освітою, хоча попит на них не зажди адекватний. Подолання диспропорцій, виявлених на ринку праці, можливе наразі лише на інноваційних принципах.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 15

Бесплатная работа

Закрыть

Образовательная политика

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.