План

1. Методи формування поведінки та діяльності особистості.

2. Методи стимулювання поведінки та діяльності.

3. Методи самовиховання.

Самопізнання

Самоставлення

Саморегуляція

4. Умови оптимального вибору і ефективного застосування методів виховання.

5. Зміст морального виховання.

Удавана байдужість. Сутність її полягає в тому, що педагог завдяки своїй витримці вдає, що не помітив недостойного вчинку і продовжує свої дії, наче нічого не сталося. Учень, здивувавшись, що на його вчинок не зреаговано, почуває незручність і недоречність своєї по­ведінки.

Вибух. Використовують цей прийом для перевихо­вання учнів, на підставі глибокого знання їх індивіду­альних особливостей, володіння належною педагогічною технікою його застосування. Мета його полягає у не­сподіваному створенні таких педагогічних обставин, за яких швидко і докорінно перебудовується особистість. Він постав як миттєве руйнування негативних якостей, негативного стереотипу поведінки дитини у процесі бурх­ливих емоційних переживань.


2. Методи стимулювання поведінки та діяльності.

Стимулювання (від лат. stimulo - збуджую, заохочую) - означає спонукати до дії, давати поштовх, заохочувати.

Заохочення - метод вираження суспільного позитивного схвалення поведінки і діяльності вихованців. Він закріплює позитивні навички і звички. Дія заохочення основана на збудженні позитивних емоцій. Саме тому воно вселяє впевненість, створює добрий настрій, підвищує відповідальність. Види заохочення досить різноманітні: схвалення, похвала, подяка, премія, нагорода, важливе доручення.

Схвалення - найпростіший вид заохочення. Схвалення педагог може висловити жестом, мімікою, поглядом у вічі, фізичним дотиком, позитивною оцінкою поведінки чи роботи учня, колективу; використанням висловів, які передають щире захоплення вихованцями ("Мені подобається, як ти це зробив", "Дякую, що ти спробував", "Дякую!", "Дуже добре" і под.); висловів, що виражають співчуття й розуміння з боку педагога ("Я б теж пишався на твоєму місці!", "Я розумію, чому ти сумуєш", "Я міг би зробити таку ж помилку" тощо); висловів, які стверджують, що вихованець вчинив правильно ("Правильно", "Добре", "Саме так"); висловів, які заохочують цілу групу, не нехтуючи при цьому жодним учнем ("Ваша група робить успіхи!", "Мені приємно працювати з вами", "Я пишаюся тим, що Василь, один із ваших однокласників, виграв першу премію", "Я пишаюся тим, як ви всі його підтримували", "Ми всі так плідно працювали!"). Довір'я, повага вселяють впевненість у своїх силах, почуття власної гідності.

Заохоченням більш високого рівня є вдячність, нагородження тощо, які викликають і підгримують стійкі позитивні емоції, дають вихованцям чи колективу довгочасні стимули, бо вінчають тривалу і наполегливу працю.

Змагання - це метод спрямування природної потреби учнів у суперництві й пріоритеті на виховання потрібних їм і суспільству якостей. Змагаючись, школярі швидко засвоюють досвід суспільної поведінки, розвивають фізичні, моральні, естетичні якості.

Метод покарання є найбільш відомим. У сучасній педагогіці ставлення до цього методу досить суперечливе і неоднозначне. Існують полярні погляди - від суттєвого посилення покарань до повної їх відміни.

Покарання - це метод педагогічного впливу, який повинен попереджувати небажані вчинки, гальмувати їх, викликати почуття провини перед собою та іншими людьми. Відомі види покарань, пов'язані з накладанням додаткових обов'язків, позбавленням або обмеженням певних прав, вираженням морального осуду, звинувачення. У сучасній школі практикуються різноманітні форми покарань: несхвалення, зауваження, догана, попередження, стягнення, звільнення від занять, виключення зі школи та ін.


3. Методи самовиховання.

З народження дитина поступово залучається до складного процесу соціологізації — оволодіння певною сумою соціального досвіду, усвідомлення себе як особистості. Під впливом різноманітних потреб у неї виникає прагнення до самовдосконалення, яке задіює соціально-психологічний механізм самовиховання.

Самовиховання — систематична і цілеспрямована діяльність особистості, орієнтована на формування і вдосконалення її позитивних якостей та подолання негативних.

За словами В. Сухомлинського, «у вихованні особистості одна з провідних мелодій належить самовихованню». Воно «потребує дуже важливого, могутнього стимулу — почуття власної гідності, поваги до самого себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Самовиховання можливе тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто людських засобів впливу — доброго слова, поради, ласкавого чи докірливого погляду. Не може бути й мови про самовиховання, якщо людина звикла до грубості й реагує тільки на «сильне» слово, окрик, примус. За самою суттю своєю самовиховання передбачає віру людини в людину, звертання до честі й гідності особистості. Педагогічне керівництво самовихованням — це насамперед відносини між педагогом і вихованцем, пройняті глибокою взаємною вірою в добрі наміри».

Самовиховання починається з самоусвідомлення — усвідомлення людиною себе як особистості, свого місця в суспільній діяльності. Структурно воно постає як єдність пізнавальної (самопізнання), емоційно-оцінної (самоставлення) і дієво-вольової, регулятивної (саморегуляція) внутрішньої діяльності людини. Головною при цьому є вольова сфера, яка забезпечує саморегуляцію її внутрішнього світу, активізує діяльність залежно від мети, установок, мотивів поведінки, практичних завдань.

Самопізнання

Самопізнання — процес відкриття себе, пізнання свого внутрішнього світу, сильних і слабких сторін своєї особистості.

Девіз «пізнай самого себе» був викарбуваний на арці Дельфійського храму в V ст. до н. е. в Греції. Він означав: пізнай волю богів у своїй долі, підкорись їй. Давньогрецькі мислителі часів Платона трактували його як необхідність пізнати своє призначення, розкрити свої можливості, передбачити свою поведінку.

Важливим етапом у процесі самопізнання є самовизначення учнем своєї спрямованості, темпераменту, характеру, здібностей.

Самовизначення спрямованості (вибіркове ставлення людини до дійсності) передбачає з'ясування життєвих цілей, ідеалів, ціннісних орієнтацій («В якій галузі вважаю себе знавцем?», «Які блага хочу мати, яке становище посісти?», «Чого не вистачає для задоволення життям?»), провідних потреб («Чого найбільше прагну?», «Які в мене інтереси, звички?») і мотивів поведінки.

Характер — комплекс психічних особливостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, ставленні до суспільства, праці, колективу, до себе.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 15

Бесплатная работа

Закрыть

Основы педагогики 27

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.