2. Голос учителя. Гігієнічні вимоги до нього.

Голос – головний інструмент вчителя. Проте не будь-який голос може відповідати вимогам. Навіть красивий від природи глос деколи не здатний без подолання певних труднощів впоратися з тими завданнями, що їх ставить перед собою мистецтво живого слова. «Але гарні розмовні голоси, - як зауважує К. Станіславський, - трапляються рідко. А коли вони й трапляються, то бувають недостатні своєю силою й діапазоном». Цей факт свідчить про те, що над розвитком голосу треба працювати. Серед учителів часто зустрічаємо голоси, яким властиві певні вади: слабкість, млявість, сиплість, хриплість, гугнявість, верескливість тощо. З такими голосами важко працювати і, головне, неможливого досягти відповідного впливу на слухачів у процесі мовлення: голос неприємно сприймається на слух, нерідко й стомлює і навіть дратує слухачів. Зрозуміло, що вчитель повинен, по-перше, добре розумітися на всіх особливостях голосу і, по-друге, уміти над ним працювати, щоб удосконалити, розвинути його природні задатки, тобто, як це прийнято називати, поставити його.

Процес творення голосу нерозривно пов'язаний з диханням, що є неодмінною умовою звучання мови. Повітря, яке ми видихаємо з легень, проходить через бронхи (дихальне горло), а звідти в гортань. В останній розміщенні голосові зв'язки, які мають властивість змикатися і розмикатися, утворюючи щілину. Під тиском повітря вони коливаються і створюють голос.

Розмовному голосу будь-якої людини властиві такі якості, як сила, тобто певний ступінь гучності звучання; висота, тобто тональні можливості або діапазон (гр. dia – через і poson – все); звуковий обсяг; тембр (фр. timbre - гучний) – певне забарвлення, яке залежить від складу обертонів.

Природних даних цих якостей голосу для вчителя замало. Якщо сила голосу від природи й забезпечує добру гучність, то не в змозі забезпечити довготривалої словесної дії. Без відповідних вправ голосові зв'язки при тривалій і напруженій роботі мовного апарату скоро втомлюються, хрипнуть. Поставити голос – це значить розвинути, удосконалити його природні якості в такій мірі, щоб вони легко підкорялися творчій волі вчителя, відповідно до характеру мовлення.

Слід пам'ятати, що правильна постановка голосу не приходить сама собою в процесі мовлення, а може розвиватися лише до певної міри тоді, коли вчитель добре обізнаний з технікою мовлення і постійно дотримується в своїй роботі всіх правил гігієни голосу та дихання.

Якості розвиненого голосу.

Після проведення відповідних вправ з дотриманням гігієни голосу, а також надалі продовжуючи їх у процесі практичної діяльності вчителя, природні якості голосу набудуть нових відтінків. Висота голосу характеризуватиметься розширенням діапазону, дасть можливість вчителю вільно й легко користуватися тональними змінами в межах півтори октави і більше. Тембр голосу позбудеться властивих йому вад (гугнявості, хрипливості, верескливості тощо), набуде чистого дзвінкого, приємного звучання, тобто характеризуватиметься благозвучністю. Крім цього, поставлений голос відзначається також гнучкістю, рухливістю, тобто здатністю володіти змінами тону, легко сповільнювати чи прискорювати темп мовлення, змінювати силу, висоту, тембр (гучніше-тихіше) сильніше – слабше, нижче – вище, різкіше – м'якше, ніжніше.

Гігієна голосу.

До і після постановки голос учителя потребує постійного догляду, щоб не допустити псування і втрати його. Для цього слід дотримуватися певних правил роботи мовного апарату і загальної гігієни голосу, зокрема:

1. У процесі читання, розповіді не допускати висоти голосу поза межі виробленого, встановленого, можливого діапазону, а також надмірної гучності і тривалості мовлення. Це може призвести до зриву голосових зв'язок.

2. Не допускати простудних захворювань, гострих або хронічних катарів верхніх дихальних шляхів, нервових зрушень. Це може призвести до захворювання органів, які беруть участь у глосоутворенні (гострого, хронічного і професійно ларингіту – запалення слизової оболонки гортані, внутрішніх вузликів на голосових зв'язках).

3. Не перевищувати денних норм голосового навантаження (4-5 годин підряд). У процесі тривалого мовлення варто робити кілька хвилин і перепочити 5-8 повільних вдихів і видихів.

4. Дотримуватися профілактики носоглотки. У випадку навіть незначних неприємних відчуттів, сухості в горлі треба його прополоскати відваром ромашки чи листя евкаліпту.

Можна загартовувати носоглотку: кожного дня протягом певного часу полоскати холодною водою з поступовим зниженням температури від +20 до +12⁰ С.

Найкращий спосіб збереження звучання голосу на професійному рівні, як зауважує С.Т. Нікольська, це зарядка, до якої входить дихальна і артикуляційна гімнастика. Якщо кожного ранку після дихальних вправ (10-15 хвилин) ви прочитаєте протягом 10 хвилин гекзаметр, дотримуючись усіх правил дикції, дихання і голосу, то це сприятиме не тільки постійній підтримці мовного апарату, а й додасть бадьорості всьому організму.

Вправи на розвиток голосу.

Процес постановки голосу складний і копіткий. Щоб не допускати помилок, бажано враховувати такі зауваження. Насамперед вивчити власний голос, що дасть можливість з'ясувати, якій саме якості голосу приділити більше уваги, яку для цього вибрати вправу.

Приступати до вправи лише тоді, коли добре засвоєні основні положення мовного апарату і правильне дихання.

– Дотримуватися певної поступовості у часі: 3-4 хв. на початку і поступово збільшувати до 10-12 хв. Проводити їх бажано до сніданку і на свіжому повітрі, якщо ж у приміщенні, то добре провітреному.

– Перші вправи бажано робити перед дзеркалом з метою самоконтролю за положенням окремих органів мови.