Методика преподавания истории 9

4. Умови, що забезпечують ефективність навчального диспуту

Диспут (від лат.Disputare міркувати, сперечатися) — різновид дискусії, публічне обговорення тієї чи іншої важливої для присутніх проблеми, яке, як правило, завчасно готується і пов'язане з реальним життям, власним досвідом учасників.

Дискусія - це широке публічне обговорення якогось спірного питан­ня. Вона є важливим засобом пізнавальної діяльності, сприяє розвитку критичного мислення учнів, дає можливість визначити власну позицію, формує навички аргументації та відстоювання своєї думки, поглиблює знання з обговорюваної проблеми.

Пам'ятка для вчителя

1. Планування дискусії

а) Виберіть тему для дискусії. Вона має бути сформульована про­блемно, щоб підходи до її висвітлення були різновекторними.

б) Дуже важливим елементом дискусії є план. Він може пропонува­тись учасникам заздалегідь, напередодні дискусії. Учні, маючи такий план, можуть підготуватись до обговорення: попрацювати з літерату­рою, довідниками, підготувати собі нотатки тощо.

в) Можна практикувати складання плану дискусії за відомою за­ здалегідь темою безпосередньо на початку обговорення. У такому разі вчителеві доцільно залучити до складання плану самих учнів.

г) Підготуйте матеріал, який учні повинні будуть прочитати вдома. Намагайтесь, щоб там були представлені всі точки зору.

д) Складіть список запитань, які допоможуть вам спрямовувати обговорення та привертати увагу класу до проблеми.

є) Для того щоб дискусія була відвертою, необхідно створити в класі атмосферу довіри та взаємоповаги. Тому в класі бажано вироби­ти правила культури ведення дискусії.

2. Хід дискусії

а) Повторіть з учнями основні правила участі в дискусії.

б) Робіть помітки, які дозволять вам триматися в рамках обгово­рюваної проблеми.

в) Активно користуйтесь жестами та мімікою, які допомагають підтримувати хід дискусії, не перериваючи її.

г) Для того щоб повернутись до теми обговорення, скажіть, наприклад, так: «Схоже, ми відхилилися, давайте повернемося до поняття...»

д) Уважно слухайте учнів, стежте за ходом обговорення, настроєм, не давайте відхилитись від теми.

є) Не дозволяйте обговоренню перетворитись в гарячу суперечку, але й не гасіть всі прояви емоцій. Задавайте конкретні запитання, щоб пробудити обговорення, й абстрактні, щоб остудити запал.

є) Змініть формулювання проблем, що обговорюються, або засто­суйте інший прийом пожвавлення думок, якщо дискусія вщухає.

ж) Щоб завершити обговорення, запитайте, наприклад: «Ніхто не хоче ще щось добавити на завершення?»

з) Виділіть досить часу для заключної частини і попросіть самих учнів підсумувати за такою схемою:

-Які найбільш переконливі аргументи обох сторін? Перерахуйте їх.

-Якщо під час обговорення виникли додаткові запитання, де мож­на отримати інформацію?

5. Визначте завдання і охарактеризуйте прийоми і засоби організації творчої діяльності учнів на уроках історії

Звичайно, прагну будувати урок у нерозривній єдності навчання й виховання. Я готуючись до уроку, запитую себе: а що я дам за 45 хвилин для формування людини ?.. Крім того, прагну передбачити не тільки власну роль, а й роль своїх вихованців. Адже урок – це двосторонній процес, в якому беруть участь вчитель і діти. І нині учень – не лише об’єкт навчання, а й суб’єкт його, творець. Давно минули ті часи, коли вчитель тільки викладав, а учень повинен був чемно слухати і вдома заучувати матеріал по підручнику. Сучасний школяр є дійовим помічником учителя, причому не тільки на самому уроці, а й у процесі підготовки до нього. Написання й виголошення реферату або доповіді, складання і проведення у класі вікторини, кросвордів, різні повідомлення – далеко не повний перелік робіт, які виконують учні на моїх уроках історії. Урок продумую і будую так, щоб розум учнів працював протягом усіх 45 хвилин, щоб відкривався простір для діяльності дитячої думки і уяви. Творчість учня починається з того, що він сам пробує щось відкрити. Творчі, самостійні роботи, розраховані на сили і можливості окремих учнів, заочні уроки-екскурсії, уроки-подорожі, конкурсні завдання, дискути, конференції, бесіди з елементами розповіді, або розповідь з елементами бесіди, заслуховування заздалегідь підготовлених учнівських виступів, використання наочності та ТЗН, дидактичного матеріалу – ці та інші активні форми роботи, які застосовую, зовсім не як самоціль, а засіб виховання, шлях до душі і серця учнів. Завдання вчителя історії – підвищувати ефективність та якість навчальної і виховної роботи, прагнути, щоб кожний урок сприяв розвитку пізнавальних інтересів учнів і здобуття ними навичок самостійного поповнення знань, формував свідомого громадянина України. Вирішенню цього завдання, всесторонній активізації самостійного, творчого мислення школярів відводиться використанню історичних ігор. Історичні ігри не тільки помагають відтворити і зв’язати в єдине ціле уявлення про ту чи іншу епохи, вони надихають учнів, успіх в історичній грі приносить дітям почуття радості і задоволення. Організація ігрової діяльності сприяє вивченню матеріалу, його закріпленню і повторенню, розвитку пам’яті та уяви школярів. «Турнір ораторів». Конкурс розповідей за картинами. Конкурс знавців крилатих висловів.

6. Визначте завдання та охарактеризуйте етапи і прийоми організації практичної діяльності учнів на уроках історії

Введення практичної діяльності учнів у процес оволодіння знаннями різних його етапах допомагає кращому сприйманню і розумінню навчально матеріалу, навчанню розумово відсталих дітей оперувати знаннями, застосовувати їх у різних ситуаціях. Практичні методи навчання мають цілком конкретну корекційну мету – виправити названі недоліки, навчити розумово відсталих учнів діяти правильно і самостійно, перебороти відрив між засвоєнням теоретичних знань і вмінням їх практично застосовувати.До цієї групи методів, перш за все, варто віднести різноманітні усні та письмові вправи учнів. Запровадження на уроках усних вправ дає змогу вчителеві швидко перевірити, уточнити і поглибити розуміння школярами матеріалу, вимагає від них мобілізації уваги, активної розумової діяльності. До усних вправ відносяться всі ті види усних відповідей учнів на запитання або завдання вчителя, при яких використовуються наявні в учнів знання.

На історії – вправи на доведення, установлення зв'язків, складання характеристик (географічного об'єкта, я події). Усні та письмові вправи за характером розумової діяльності учнів та за ступенем самостійності поділяються на такі групи:

вправи на відтворення навчального матеріалу, або репродуктивні;

вправи, що вимагають застосування набутих знань в нових умовах;творчі вправи.