Педагогика высшей школы 3

1. Мета і завдання практичної підготовки студентів.

Першим етапом на шляху до самостій­ної, творчої діяльності майбутніх керівників та спеціалістів є ви­робнича практика.

Виробнича практика (грец. «praktikos» — дієвий, активний) — це процес застосування та закріплення теоретичних знань на ви­робництві з метою набуття науково-виробничого досвіду, при­дбання практичних навичок, а також відпрацювання основних питань дипломного проектування. Студентам видаються індивідуальні завдання з відпрацювання навичок творчого наукового характеру в умовах виробництва. Вони впроваджують нові методи досліджень, розробляють раціо­налізаторські пропозиції, використовують методичні розробки окремих процесів за фахом, удосконалюють організацію і методи управління підприємством та його структурними підрозділами тощо. Виконані індивідуальні завдання оформляються у вигляді звітів з виробничої практики і захищаються перед комісією або на звітній конференції. Повне виконання програмних завдань до­поможе студентам заглибитися у зміст дисципліни, що вивчаєть­ся; сприятиме їх успішній підготовці до професійної управлінсь­кої діяльності на виробництві.

Практична підготовка проводиться в умовах професійної дія­льності під організаційно-методичним керівництвом викладача вищого навчального закладу і фахівця з виробництва. Програма практики та її терміни визначаються навчальним планом. Органі­зація практики регламентується «Положенням про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України», затвер­дженим постановою Міністерства освіти і науки України. Прак­тика студентів передбачає безперервність і послідовність її про­ведення при одержанні достатнього обсягу практичних знань і умінь відповідно до освітньо-кваліфікаційного рівня. Залежно від спеціальності і спеціалізації студентів практика може бути: виро­бничою, навчальною, технологічною, економічною, науково- дослідною та ін. На молодших курсах одним з можливих завдань практики може бути оволодіння студентами робочою професією, що відповідає спеціальності навчання.

Заключною ланкою практичної підготовки є преддипломна практика студентів, що проводиться перед завершенням дипло­много проекту. Під час цієї практики поглиблюються і закріп­люються теоретичні знання з всіма дисциплінами навчального плану, підбирається фактичний матеріал для виконання диплом­ного проекту (роботи).

Практика студентів вищих навчальних закладів проводиться на відповідних базах практики, що повинні відповідати необхід­ним вимогам програми.

За наявності у вищих навчальних закладах державних (регіо­нальних) замовлень на підготовку фахівців, перелік баз практики надають галузеві органи, які готували замовлення на спеціалістів.

Стажування магістрантів — це комплексний процес актив­ного, дієвого засвоєння виробничого досвіду шляхом виконання відповідних функцій і прийняття управлінських рішень на поса­дах, передбачених освітньо-кваліфікаційним рівнем «Магістр». У процесі стажування магістранти виконують види діяльності, які визначаються освітньо-професійною програмою підготовки і освітньо-кваліфікаційною характеристикою відповідної спеціа­льності

Мета стажування — в системі виробничого середовища на­бути вміння і навички самостійно приймати науково обґрунтова­ні рішення на основі пізнання об'єктивних законів і закономірно­стей виробництва, застосування наукових принципів менеджмен­ту, опрацювати методологію процесу управління виробничою і обслуговуючою сферами з активною роллю магістранта.

Стажування надає можливість слухачам магістратури мати ре­альну практичну взаємодію у системі управління господарських формувань на основі активного самостійного набуття умінь і на­вичок управлінської діяльності, засвоєння виробничого досвіду і втілення у життя сучасних принципів суспільного життя.

2. Мета і завдання самостійної роботи студентів.

Методологія організації самостійної та індивідуальної роботи за кредитно-модульною технологією передбачає переоріє­нтацію із лекційно-інформативної на індивідуально-диференці­йовану, особистісно-орієнтовану форму та на організацію самоос­віти студента. За таких умов викладач має стати каталізатором на­вчання, генератором ідей, забезпечити професійну самореалізацію особистості і формування її кваліфікаційного рівня.

За Болонською угодою навчальний час самостійної і індивіду­альної роботи регламентується і повинен становити не менше ніж 50 % загального обсягу трудомісткості навчання.

Самостійна робота студентів

Основне завдання навчального процесу у вищому навчально­му закладі — навчити студентів працювати і поповнювати свої знання самостійно. Самостійна та індивідуальна робота студе­нтів — це форми навчального процесу у ВНЗ, що є основним за­собом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов'язкових навчальних занять.

Студенти повинні не тільки засвоїти відповідну навчальну програму, а й набути навички самостійної роботи. Студенти ма­ють можливість планувати і проводити самостійну роботу в ши­роких межах. Її частка підвищується від перших до старших кур­сів. Щодня потрібно витрачати на самостійну роботу 3—4 го­дини.

3. Форми активізації навчального процесу.

Багатьма дослідженнями в галузі педагогіки доведено, що тільки активний навчений процес є базовою основою форму­вання висококваліфікованих спеціалістів. Дидактичними форма­ми, що найбільше сприяють активізації навчального процесу, є ігрові форми — ігрове проектування, навчальна гра. Крім того, досить висока активність студентів може бути реалізована (при вмілій організації) за індивідуально-самостійною навчально- творчою діяльністю. Кожну з форм навчання можна зробити до­сить активною, якщо викладач розглядає організацію навчально­го процесу з точки зору принципів стимулювання активності студентів і бінарності (участі в процесі навчання двох сторін — викладача і студента). Вважається, якщо 50 % часу на заняттях студент проводить активну навчально-творчу діяльність, тобто виконує індивідуальну роботу, то таку форму навчання можна вважати активною.

Методи навчання — це система способів, прийомів, засобів, послідовних дій викладача і студентів на заняттях, спрямована на досягнення навчальних, дидактичних і виховних цілей і завдань, тобто оволодіння знаннями, уміннями, навичками і досвідом ви­ховання.

У дидактиці розрізняють загальні і спеціальні методи навчан­ня. Загальні методи (розповідь, лекція, ілюстрація, бесіда) засто­совують при вивченні різних дисциплін. Спеціальні методи за­лежать від специфіки вивчення дисципліни. Це методи різнома­нітних досліджень пошукового змісту.

Залежно від джерел одержання знань методи навчання поді­ляються на словесні (інформаційні), наочні і практичні. Словесні методи розділяють на монологічні (пояснення, лекція, інструк­таж) та діалогові (бесіда, семінар, диспут, дискусія). Наочні ме­тоди включають ілюстрацію (плакат, діапозитив); демонстрацію (відеофільм, мультимедійний файл); спостереження (технологія, операція). До практичних методів відноситься самостійна робота, моделювання, виконання розрахункових завдань.

Проблемно-пошуковими методами є: дійові (рішення задач, побудова графіків); евристичні (бесіда, обговорення, дискусія); пошуковий (курсове проектування); дослідницькі (наукова праця, дипломне проектування); методи проблемного викладу навчаль­ного матеріалу.

Логічні методи включають індуктивний (від часткового до за­гального); дедуктивний (від загального до часткового); аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування.

4. Дистанційне навчання.

ДН- сукупність сучасних технологій, що забезпечують доставку інф. В інтерактивному режимі за допомогою ІКТ, від викладачів до студентів. Використовіється під час підготовки яу у ВУЗ так і в бізнес-школах. Основний принцип дистанційного навчання є інтерактивна взаємодія у процесі роботи, надання студентам самостійного освоєння досліджуваного матеріалу, а також консультаційний супровід у процесі дослідницької діяльності.

Перше дистанційне навчання здійснилося у формі письмового спілкування, завдання надсилалися поштою.