Зміст

1. Календарно-обрядові жанри

- колядки і щедрівки

- веснянки

- жнивні пісні

- русальські та купальські пісні

2. Родинно-обрядові жанри

- весільний обряд

3.Вербальна магія

- замовляння

4. Малі фольклорні жанри

- прислів’я і приказки

- загадки

5. Народна лірика

- соціально-побутові пісні

- родинно-побутові пісні

- пісні-балади

6. Оповідальна творчість

- легенди та перекази

- анекдоти

- казки

7. Лірико-епічні жанри

- історичні пісні

- стрілецькі, повстанські

- антирежимні

8. Дитячі фольклорні жанри

- колискові пісні

- лічилки

- забавлянки

9. Жанри новітнього фольклору

- прислів’я, приказки, афоризми

Оповідальна творчість

Легенди та перекази

Почаївське озеро

Біля с. Річиці (нині Вербівка), яке належало до Висоцького ключа, розташовані 2 великих озера. Ці водоймища об’єднані наколом. У глибині озер можна натрапити на 3 дерева, що є слідом старовинних прибережних поселень.

За місцевими легендами тут існувала в давнину оселя Почаїв, яка за гріхи і злочинство жителів провалилась під землю разом із церквою, а безодню покрили води озер. Кожного року на Великдень, як каже легенда, з глибини озера долинають церковні дзвони і жалібні стогони. Тут можна знайти намисто з червоного сланцю. Це були амулети, в магічну дію яких вірили місцеві жителі.

Записано від Опанович Анастасії Петрівни, 1930 року народження, яка закінчила 8 кл. школи, пенсіонерки в с. Висоцьк Дубровицького району Рівненської області

Записала Рожко Юлія

Кущ калини

В одному селі була молода пара. Хлопця звали Микола, а дівчину Галя. В них було щире і сильне кохання. Та зазнати щастя їм не судилось через заздрість подруг Галі.

Дівчата вирішили відібрати у Галі Миколу. Ввечері, коли всі були біля річки, подруги скоїли злочин. Вони відвели Галю подалі від усіх, вбили, а потім закопали на березі річки.

Ввесь тиждень розшукували Галю її рідні та друзі, але все було марно. Микола дуже довго сумував за своєю коханою та не міг нічого вдіяти. Так і не знайшов ніхто Галі.

Якось Микола пас череду біля того місця, де вбили Галю, і побачив дуже красивий кущ калини. Це був кущ надзвичайної краси. Хлопець з гілочки зробив сопілку. Але тільки він почав грати з сопілки полилися слова молодої дівчини. Тоді Микола зрозумів, де поділася його кохана. Він почав копати під кущем, але крім червоних намистинок нічого не знайшов.

Записано від Опанович Анастасії Петрівни, 1930 року народження, яка закінчила 8 кл. школи, пенсіонерки в с. Висоцьк Дубровицького району Рівненської області

Записала Рожко Юлія

Помукове озеро

Ще за часів татарської навали було у Висоцьку озеро і називали його Помуковим. Така назва пішла від цієї легенди.

Приходили на землі висоцькі татари і нищили все на своїй дорозі. Із чоловіків були самі діди, які вже невправно ходили. Татари цим користувалися, вони знущалися із жінок, які не мали хоч якогось захисту. Татари робили з ними все, що їм хотілось. Вони ґвалтували їх до смерті, знущалися із вагітних нелюдським способом. Вони ходили по вагітним, щоб убити дітей, які знаходяться в утробі матері. І щоб татари не знущалися з них, то жінки, дівчата ховалися в озеро. Але воно було неймовірно топке і дехто вмирав у ньому, але більшість виживали і назвали його Помуковим. Тобто по муках виживали в той час.

Записано від Опанович Анастасії Петрівни, 1930 року народження, яка закінчила 8 кл. школи, пенсіонерки в с. Висоцьк Дубровицького району Рівненської області

Записала Рожко Юлія

Буськи

Давним-давно це було, коли на нашу землю набігали орди кочівників. Налетять, підпалять хати, заберуть худобу, захоплять у полон дітей та жінок, а новонароджених залишать на пожарищі. Це побачили буськи і стали стукотом дзьобів кликати козаків на допомогу. Але козаки були далеко і не почули птахів. Тоді буськи схопили на крила дітей, що плакали, і піднялися високо в небо. Почули козаки плач своїх дітей і кинулись на ворога. А птахи кружляли над ними, вказуючи дорогу. Козаки розбили ворога і визволили рідну землю.

З того часу буськам завжди раді на Вкраїні.

Записано від Савончук Єлизавети Корніївни, 1918 року народження, яка закінчила 4 кл. школи, пенсіонерки в с. Висоцьк Дубровицького району Рівненської області

Записала Рожко Юлія

Люди колишні і майбутні

Колись були такі великі люди, що бувало по лісі ходили, як по траві, а то вже як наші люди поставали, їден велетень і надумав десь нашого плугатаря з волами, з плугом і погоничем; та як надибав їх, так і забрав усіх на долоню. Приносить до тата й каже:

– А подивись, тату, які надибав мишенята!

А тато глянув та й каже:

– Не мишенята то, синку, а то такі люди, що після нас будуть.

Ото і настало наше покоління, а за велетнів і помину нема, тільки десь у церкві у Києві чи у Львові стоїть там нога із їдного велетня, і така, кажуть, прездорова, що аж до бані сягає. Отакі-то були люди! А то ще кажуть, що після нас такії будуть люди, що в наших печах їх 12 будуть молотити.

Записано від Савончук Єлизавети Корніївни, 1918 року народження, яка закінчила 4 кл. школи, пенсіонерки в с. Висоцьк Дубровицького району Рівненської області

Записала Рожко Юлія

Анекдоти

Здибав мірошник орендаря в пеклі, питає його:

– За що ту сидиш?

Відповідає орендар:

– Бо я не доливав!

А мірошник каже:

– Ей, говориш, ти не доливав, та сидиш, але я через верх брав та сиджу!

* * *

Марусиньє, Марусеньє, приступи до священіє!

Так то зрозумів дяк на хорах та й заспівав:

– Священіє, священіє не роби баламученіє, бо ти ходиш до молодиченіє!

А ксьондз відзиває сі:

– Дяченіє, дяченіє був мовченіє, дістанеш полотна на сороченіє.

А дяк знову відзиває сі:

– Добре, єгомосцуню, коби ще на нагавиці, то підемо оба до молодиці.

* * *

– Жінко, а жінко?

– Чого, чортів сину?

– Чи ти корову доїла?

– Доїла!

– А молоко де діла?

– Поїла.

– Чом же ти мені не зоставила?

– Трясця тобі, болячка тобі, вражому синові! Бач, його ще молоком годуй!

– Гм! Та брешеш, жінко, три дні вже, як я корову продав.

– Е, муженьку, тож вона тим і не ревла, що її дома не було вже.

Записано від Яцимірської Євгенії Андріївни, 1915 року народження, яка закінчила 4 кл. школи, пенсіонерки в с. Висоцьк Дубровицького району Рівненської області

Записала Рожко Юлія

Казки

Хто дурніший

Були собі чоловік і жінка, і була у них дочка. Чоловік ходив у поле орати, жінка носила йому їсти. Одного дня жінка з обідом випровадила дочку. Несе дочка обід, а мисливець стрілив на зайця, та попала куля в горщик. Горщик і розбився. Вернулася дівчина додому і плаче. Мати – до неї:

– Коли була б у тебе дитина, то забило і її.

І стали голосити обидві на ціле подвір’я. Позбігалися сусіди. А чоловік оре, вже й вечоріє, а обіду й нема. Вернувся він додому й бачить: жінка його з дочкою бігають по подвір’ї і голосять. Пустив чоловік коні, йде до них і питає:

– Що таке?

– Якби була дитина в нашої дочки, то було б забило, – каже жінка.

І розказала, як мисливець стріляв на зайця та куля попала в горщик, що несла дочка. Каже чоловік:

– Йду у світ... Якщо знайду дурніших од вас, то вернуся, а як ні, то отак і лишуся.

Сказав і пішов у світ. Іде і бачить: тягнуть люди сіно на гору. Він питає їх:

– Що робите, люди?

– Ми хочем накормити корову.

– Люди добрі, я вам допоможу, – каже чоловік.

– Дорогесенький чоловіченьку, ми вам добре заплатимо, тільки поможіть.

Зробив чоловік драбину, виніс на гору сіно, накормив корову. Люди заплатили йому, ще й подякували. Іде чоловік далі. Вже й ніч наступила. Зайшов він в одну хату, а там – дід і баба, проситься він ночувати. Дід і баба прийняли його. Наварила баба картоплі, поставила огірків, посідали вечеряти. Дід був без одного вуха. От чоловік його і питає:

– Що вам сталося, що ви без вуха?

– Ой, дорогий чоловіченьку, є що розказати. Як ми з своєю старою поженилися, то пасли панські телята. Пішли телята в конюшину, баба не хотіла йти завертати їх і я не хотів іти. Ми посперечалися, хто перший заговорить, той і піде завертати худобу. Мовчимо. Телята зайшли на півконюшини. Їхали жовніри, попросили показати дорогу, а баба мовчить і я мовчу. Питали жовніри та й упали у злість і кажуть: “Дурні чи німі. Хоч би їдне було інакше...”. Взяли і відсікли мені шаблею вухо. Я мовчав, а баба закричала: “Ай, ай, ай!”. “Отак, дурна бабо, – кажу, – йди навертай телята”.

Переночував чоловік у діда й баби та й вернувся назад до жінки і дочки, бо знайшов ще дурніших за них.

Записано від Опанович Анастасії Петрівни, 1930 року народження, яка закінчила 8 кл. школи, пенсіонерки в с. Висоцьк Дубровицького району Рівненської області

Записала Рожко Юлія

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 54

Бесплатная работа

Закрыть

Материалы фольклорной практики 5

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.