Приказки

1.Наша сила - сім’я єдина.

2.Без труда нема плода.

3.Зробив діло - гуляй сміло.

4.Після бою кулаками не махають.

5.Хто більше читає, той більше знає.

Записано від Стахнюк Валентини Григорівни,

1933 року народження, котра закінчила 4 класи середньої школи, пенсіонерки в селі Бистричі Березнівського району Рівненської області.

Записала Мельник Н.

Загадки

1.Куди гляне – трава в’яне.

(коса)

2.Хто мовчить, а всіх людей навчить?

(книжка)

3.Без рук, без ніг, а стукає?

(гріш)

4.Що в людини не росте?

(ім’я)

5.Бігли два пси, позадирали носи?

(санчата)

Записано від Стахнюк Валентини Григорівни,

1933 року народження, котра закінчила 4 класи середньої школи, пенсіонерки в селі Бистричі Березнівського району Рівненської області.

Записала Мельник Н.

НАРОДНА ЛІРИКА

Соціально-побутові пісні

Ой сів козак їсти, ідуть к йому вісті

Ой сів козак їсти, ідуть к йому вісті

Кидай, козак, вечеряти, час на коня сісти!

Козак покидає, на коня сідає,

Мати його рідненькая з жалю умліває.

„Не дай, Боже, смерті, в чужім краю вмерти:

Нема кому жалкувати, головки зв’язати!

Ворон прилітає, в вічі заглядає,

Біле тіло об’їдає, кістки покидає!”

Записано від Стахнюк Валентини Григорівни,

1933 року народження, котра закінчила 4 класи середньої школи, пенсіонерки в селі Бистричі Березнівського району Рівненської області.

Записала Мельник Н.

Нещаслива годинонька була

Нещаслива годинонька була,

Як матуся свого сина била.

„Ой як будеш мене, мати , бити,

То я не буду із тобою жити.

Ой піду я з туги на Вкраїну -

І там же я, молод, не загину!”

„Ой вернися, мій сину, вернися,

Внеси жупан, дак ти й приберися,

Подивлюся, мій сину, на тебе,

Чи є такий козак на Вкраїні,

Як ти в мене, мій сину вродливий?

Ой не жалкуй, мій сину, на мене:

Не дай Боже пригоди на тебе;

Як ти будеш пострелен, порубан,

Ой хто ж тобі раноньки промиє?”

„В полі, мати, дрібен дощик іде,

Ой той мені раноньки промиє!”

Записано від Стахнюк Валентини Григорівни,

1933 року народження, котра закінчила 4 класи середньої школи, пенсіонерки в селі Бистричі Березнівського району Рівненської області.

Записала Мельник Н.

Родинно-побутові

Чом ти не прийшов

Чом ти не прийшов,

Як місяць зійшов,

Я тебе чекала,

Чи коня не мав,

Чи стежки не знав,

Мати не пускала?

І коня я мав,

І стежку я знав,

І мати пускала.

А менша сестра

Бодай не зросла

Сідельце сховала.

А старша сестра

Сідельце знайшла,

Коня осідлала.

Поїдь, братику, до дівчиноньки,

Що тебе чекала.

Записано від Стахнюк Валентини Григорівни,

1933 року народження, котра закінчила 4 класи середньої школи, пенсіонерки в селі Бистричі Березнівського району Рівненської області.

Записала Мельник Н.

Грицю, Грицю, до роботи!

Грицю, Грицю, до роботи!

В Гриця порвані чоботи...

Грицю, Грицю, до телят!

В Гриця ніженьки болять...

Грицю, Грицю, молотити!

Гриць нездужає робити...

Грицю, Грицю, врубай дров!

Кахи-кахи! Нездоров...

Грицю, Грицю, роби хліб!

Кахи-кахи! Щось захрип...

Грицю, Грицю, до Марусі!

«Зараз, зараз, уберуся!»

Грицю, Грицю, хоч женитись?

«Не могу одговоритись!»

Грицю, Грицю, кого взяти?

«Краще Галі не зіскати!

Галю, серденько моє,

Чи підеш ти за мене?»

«Стидкий, бридкий, не люблю

І за тебе не піду!»

Записано від Стахнюк Валентини Григорівни,

1933 року народження, котра закінчила 4 класи середньої школи, пенсіонерки в селі Бистричі Березнівського району Рівненської області.

Записала Мельник Н.

Пісні-балади

Ой у полі могила

У полі могила з вітром говорила:

— Повій, вітре буйнесенький, щоб я не чорніла.

Щоб я не чорніла, щоб не марніла,

Щоб по мені трава росла, та ще й зеленіла.

I вiтер не вiє, і сонце не грiє,

Тiльки в полі край дороги трава зеленiє.

Ой у полi рiчка, через рiчку кладка,

Не покидай, козаченьку,рiдненького батька!

Бо як батька покинеш — сам марно загинеш,

Річенькою бистренькою у Дунай заплинеш.

Бодай тая річка риби не плодила:

Вона мого товариша навіки втопила.

Бодай тая річка куширьом заросла:

Вона ж мого товариша за Дунай не знесла.

Летить крячок понад морем та й летячи кряче,

Сидить козак біля моря, та й сидячи плаче.

Летить крячок понад морем, ніжки червоненькі,

Помирає на чужині козак молоденький.

Ой у полі орел літаючи кряче,

Ходить мати в чистім полі, питаючи плаче:

— Сизий орле, сизий орле, ти скрізь же літаєш,

Чи не бачив мого сина, — де він пробуває?

— В полі, мати, в полі, мати, твій син пробуває,

На зеленій травиченьці коня попасає.

Записано від Стахнюк Валентини Григорівни,

1933 року народження, котра закінчила 4 класи середньої школи, пенсіонерки в селі Бистричі Березнівського району Рівненської області.

Записала Мельник Н.

ОПОВІДАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ

Казки

Курчатко

Було на світі курчатко. Воно було маленьке. Ось таке. Але курчатко думало, що воно дуже велике, і гордовито задирало голову. Ось так.

І була в нього мама. Мама його дуже любила. Мама була ось така. Мама годувала його черв’ячками. І були ці черв’ячки ось такі.

Одного разу наскочив на маму чорний кіт і погнав її геть із двору. І був чорний кіт ось такий.

Курчатко залишилось коло паркана саме. Коли бачить: злетів на паркан чорний півень, витягнув шию, ось так, і щосили загорлав: „Кукуріку!”. Ще й поглянув на всі боки гордовито : ”Чи я не молодець? Чи я не співець?”

Курчаткові це дуже сподобалось. Воно теж витянуло шию ось так. І щосили запищало: ”Пі-пі-пі! Я теж співець! Я теж молодець!” Але спіткнулося й гепнулося в калюжу. Ось так.

У калюжі сиділа жаба. Вона побачила його й засміялася: ”Ха-ха-ха! Квак-квак! Ну й співак! Ну й співак!”. А жаба була ось така.

Тут прибігла до курчатка мама. Вона пожаліла й приголубила його. Ось так.

Записано від Мельник Єви Микитівни,

1930 року народження, котра закінчила 7 класів середньої школи, пенсіонерки в селі Бистричі Березнівського району Рівненської області.

Записала Мельник Н.

Легенди

„Любич”

На правому березі річки Случ лежать землі колгоспу. Багато з цих земель мають свою назву, на цей рахунок багато легенд та переказів.

Назву „Любич” пов’язують з словом, яке походить від польської мови. В перекладі на українську означає „щавель”(по-польськи) „Любич”. Був колись величезний гарний сінокіс польського пана Любинського. Сінокоси завжди мали дуже багато щавлю, навіть і до цих пір вона тут не зникла. Навіть і зараз за нею люди ідуть в Любич.

Записано від Мельник Єви Микитівни,

1930 року народження, котра закінчила 7 класів середньої школи, пенсіонерки в селі Бистричі Березнівського району Рівненської області.

Записала Мельник Н.

„Тоня”

Жила в давнину в селі Бистричі гарна дівчина. І поко­хала вона такого ж простого бідного парубка. А що вже то за кохання, було, то і важко описати. Бувало посідають на березі Случа під вербою, як голубки, та так і провор­кують до рання. Тільки не до вподоби було це батькам дівчини. Не хотіли вони віддавати свою дочку за бідного, коли до неї залицявся старий, але багатий, вдівець-панич. Спочатку вмовляли дочку, а коли, вмовляння не помогли, вирішили дочку видати силоміць заміж за багатого. Дуже вже їм були до вподоби панські коні та свині, та й жир­ний шмат панської землі.

І от одного вечора прислав панич сватів...

Іпоки мати з батьком приймали дорогих гостей, дівчина через вікно вискочила з хати і кинулась понад річкою до лісу. Коли батьки і панич виявили пропажу дівчини, ки­нулись за нею в погоню. Бідолашна, побачивши, що їй не втекти від погоні, вирішила краще померти, ніж вийти за­між за нелюба. Перехрестилася і кинулась в стрімкі води Случа...

Так трагічно закінчилось кохання бідної дівчини і ли­ше назва «Тоня» збереглася в людських серцях.

Записано від Мельник Єви Микитівни,

1930 року народження, котра закінчила 7 класів середньої школи, пенсіонерки в селі Бистричі Березнівського району Рівненської області.

Записала Мельник Н.

Перекази

„Трубка”

Північну частину села називають „Трубка”. Чому саме так? Говорять, що коли будувалося село, то будинки милувались тут у вигляді труби. Інші пов’язують цю назву з одним із жителів Бистрич. Жив тут колись осадник Трубинський. Мав він великий маєток, гарне обійстя, а також, звичайно, декілька соток землі. Через те і звуть ще й досі цю частину села „Трубкою”.

Записано від Мельник Єви Микитівни,

1930 року народження, котра закінчила 7 класів середньої школи, пенсіонерки в селі Бистричі Березнівського району Рівненської області.

Записала Мельник Н.

Багато колись вітряків було в селі. Ще, здається, недавно ми бігали коло них. Любили дивитися, коло Лексія Хамули нагорі ще донедавна стояв вітряк. Він погнувся, поламався, бо ж то глядіть комусь треба, та й ринув. А хай би був хоча б один в селі.

Записано від Мельник Єви Микитівни,

1930 року народження, котра закінчила 7 класів середньої школи, пенсіонерки в селі Бистричі Березнівського району Рівненської області.

Записала Мельник Н.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 37

Бесплатная работа

Закрыть

Материалы фольклорной практики 3

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.