Технологии социально-педагогической деятельности
План
1. Особливості роботи соціального педагога у громадських організаціях (соціальних центрах)
2. Організація дозвілля соціального педагога з дітьми із проблемних сімей
1. Особливості роботи соціального педагога у громадських організаціях (соціальних центрах)
Об'єктивні суспільно-політичні обставини призводять до збільшення кількості дітей, які перебувають на утриманні держави. Причиною тому є нестабільність сімейних стосунків, що призводить до розлучень; народжуваність позашлюбних дітей; смертність осіб середнього віку, які мали дітей; надзвичайні ситуації; відмова від дітей.
Останнім часом сталися кризові зміни в структурі сімейних стосунків, оскільки батьки не в змозі забезпечити не лише соціальне прийнятний, але й фізіологічний рівень життя. Кинуті діти - це результат розпаду сімейних стосунків. Соціальне сирітство набирає все більших масштабів. Цьому значною мірою сприяє відсутність в країні соціально-психологічно-еко-номічної підтримки дезадаптованих матерів, які приймають рішення про відмову від дітей.
Перебування дітей у закладах інтернатного типу покликане розв'язати одну із болючих соціальних проблем суспільства.
Наприкінці 60-х — на початку 70-х років минулого століття розпочався процес профілювання шкіл-інтернатів відповідно до потреб різних категорій хворих дітей і підлітків. У цей період склалась цілісна мережа лікувально-педагогічної, соціальної підтримки і відновлення здоров'я дітей з психосоматичними захворюваннями в санаторних загальноосвітніх школах-інтернатах тощо. Ці профільні заклади забезпечували можливість для оволодіння учнями соціальне необхідним освітнім мінімумом у процесі лікування, формували здоровий спосіб життя дітей, основи особистої гігієни, давали знання про психічну сферу та особливості власного організму дітей і підлітків, сприяли вияву їх інтересів, нахилів, захоплень, здібностей і таланту як основ соціальної адаптації та самовизначення особистості.
Масове відселення людей із зони, що постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, зумовило необхідність створення на базі санаторіїв, окремих шкіл повного дня і шкіл-інтернатів реабілітаційних центрів для дітей і підлітків, в яких у режимі дня здійснюється контроль за станом здоров'я, перебігом оздоровлення вихованців, провадяться необхідні охоронно-відновлювальні, лікувальні і педагогічні заходи.
Усього в Україні нині діє 699 шкіл-інтернатів, зокрема 341 загальноосвітня, 489 — для дітей з фізичними вадами, 69 санаторних шкіл-інтернатів. Усього 26 типів шкіл-інтернатів.
З метою захисту інтересів дітей-сиріт і дітей, які не мають належного батьківського піклування, відкрито 69 будинків сімейного типу, умови в яких максимально наближені до домашніх. Диференціація типів інтернатних закладів відповідно до тих соціально-педагогічних функцій, які вони виконують, створила реальні передумови для виникнення і діяльності державної соціальної служби (служби соціального патронажу). Найголовнішою з цих функцій є опіка, захист прав і забезпечення належних умов життя, навчання і виховання дітей-сиріт. Так, аналіз нинішнього складу вихованців шкіл-інтернатів свідчить: 57,7% - це діти-сироти або діти, які мають тільки одного з батьків (напівсироти, діти одиноких матерів). В окремих регіонах і областях України цей відсоток ще вищий.
Процес диференціації інтернатних закладів, зокрема виникнення і зростання кількості дитячих будинків сімейного типу, розкриває діалектику розвитку установ суспільного виховання.
Найголовніші соціально-педагогічні функції цих закладів становлять діаду - формування інтелектуального потенціалу для оновлення суспільства з метою просування його на вищий щабель розвитку та збереження і збагачення його гуманістичних засад, що визначають здатність цивілізації до власного відтворення, розвитку і життя.
В умовах шкіл-інтернатів важливе місце належить адаптації дітей до умов цих закладів. Визначальним в адаптації новачка є багате за змістом і різноманітне за формами спілкування з ровесниками в позаурочний час, причому в діяльності воно є найбільш активним. Орієнтовно формами спілкування учнів є три: інтимно-особистісне, стихійно-групове та соціально-орієнтоване. Як свідчать дослідження, найбільш поширеною формою спілкування дітей є стихійно-групове, вона склалась у 56% учнів. На другому місці — інтимно-особистісне спілкування, що склалось у 31% учнів, а соціально-орієнтоване - лише у 13% (3,68).
Діти, які перебувають у таких закладах, переживають психологічні та емоційні депривації, вони відірвані від реального життя, перебуваючи в певній соціальній ізоляції. По суті, всі вихованці дитячих будинків та шкіл-інтернатів перенесли психологічну травму, яка може мати первинні і вторинні наслідки для розвитку особистості. Почасти вони перебувають у стані глибокої соціально-педагогічної занедбаності, мають сформований комплекс покинутої, а отже, нікому не потрібної дитини. Це стає підґрунтям для виникнення почуття меншовартості. Умови суспільного виховання, імітація сімейного життя, відсутність природних зразків статеворольової поведінки, недостатні емоційно-особистісні зв'язки породжують соціальний інфантилізм, комунікативні проблеми у дітей.
За таких умов школи-інтернати мають виконувати не лише освітньо-виховні функції, а й сприяти нормальній соціалізації особистості, її повноцінному розвитку, забезпечувати правову і психологічну захищеність вихованців та випускників. Значну роль у цьому відіграє соціальний педагог, професійна діяльність якого набуває цілеспрямованого характеру.
В умовах інтернатних і напівінтернатних закладів важливе місце належить функції учнівського самоврядування як чинника формування соціальної відповідальності.
У попередні десятиліття, особливо впродовж 30-40-х, 50-80-х років минулого століття, учнівське самоуправління зводилось до способу підсилення командних функцій адміністрації школи-інтернату, для чого використовувалася незначна група учнів, придатна за своїми моральними і організаційно-вольовими рисами до здійснення цієї роботи. Повна залежність цих учнів від суб'єктивних настанов адміністрації і вчителів школи-інтернату призвела до появи істотних неточностей у визначенні самого поняття "учнівське самоуправління" і, як наслідок, дискредитації ідеї, позначеної цим терміном.
Першій половині 90-хроків минулого століття властивий розвиток процесів демократизації суспільного життя, бурхливого народного самоуправління. Суспільно-політичні зміни значною мірою знайшли своє втілення в організації діяльності шкіл-інтернатів. Це, зокрема, впровадження виборності керівників інтернатних установ, значне розширення прав і сфери відповідальності шкільних та педагогічних рад. Шкільне управління стало повніше поєднувати в собі демократичність із централізацією владних функцій, виборність і єдиноначальність, колективну підготовку і прийняття рішень з особистою відповідальністю за їх реалізацію, добровільність і обов'язковість, переконання і спонукання, права і обов'язки, свободу і відповідальність.
Основні функціональні обов'язки соціального педагога в закладах інтернатного типу:
1. Формування гуманного ставлення до вихованців, охорона їх прав, інтересів і здоров'я.
2. Створення обстановки психологічного комфорту і безпеки дитини в побуті і під час дозвілля.
3. Вивчення особливостей вихованців, соціальної ситуації розвитку, умов життєдіяльності.
4. Виявлення інтересів і потреб, проблем і утруднень, відхилень в соціальній поведінці і соціальній адаптації.
5. Соціально-педагогічна підтримка вихованця в процесі соціалізації.
6. Організація та координація різних видів соціальне прийнятної діяльності.
7. Соціально-педагогічна реабілітація дезадаптованих та педагогічне занедбаних вихованців.
8. Посередництво між вихованцем і закладом, сім'єю та іншими соціальними інститутами.
9. Взаємодія з педагогами, психологами, опікунами, батьками в наданні допомоги вихованцю.
10. Спільна робота з працівниками соціальних служб з метою працевлаштування, забезпечення житлом, пенсіями та пільгами (2, 162).
Діяльність соціального педагога в закладах інтернатного типу досить різноманітна. Натомість її можна згрупувати в такі основні види: соціально-педагогічна діагностика і консультування; соціально-профілактична робота; соціальне виховання та корекційно-розвивальна робота.
Соціально-педагогічна діагностика і консультування мають наметі виявляти динаміку соціогенезу особистості, визначати причини його порушення. Для цього здійснюється вивчення особливостей соціальної адаптації вихованців, виявляються групи соціального ризику. Ґрунтуючись на дослідженні інтересів, здібностей і нахилів дітей, складається індивідуальна карта соціального розвитку. Важливою складовою у цьому напрямку є діагностика спілкування вихованця з дорослими та однолітками, а також виявлення причин неуспішності в оволодінні соціально-побутовими уміннями і навичками.
Соціально-профілактична робота передбачає запобігання.можливих порушень в соціальному розвитку дітей, створення умов для повноцінного особистісного становлення. З цією метою розробляються та реалізуються програми профілактики психічного напруження та нервових зривів у дітей; створюється сприятливий соціально-психологічний клімат. Чимало уваги приділяється налагодженню доброзичливих стосунків з членами сім'ї та попередженню конфліктних ситуацій. Окремо планується робота щодо адаптації вихованців у широкому соціальному оточенні. За потребою проводяться психолого-педагогічні консиліуми з аналізом соціальної ситуації розвитку та виробленням комплексу заходів з метою надання допомоги дитині спеціалістами. Профілактики потребують такі шкідливі звички, як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, проституція, паразитичний спосіб життя.
Реалізація соціального виховання та корекційно-розвивальної роботи передбачає активний вплив на процес соціалізації особистості, позитивні зміни в ній на основі реалізації про грам соціального виховання та соціально-педагогічної реабілітації.
Соціальний педагог розробляє такі програми:
- розвитку життєвих умінь і навичок;
- профорієнтації;
- сексуального виховання і підготовки до шлюбного життя;
- розвитку комунікативних умінь і культури-спілкування;
- корекції різноманітних відхилень у поведінці (агресія, сором'язливість тощо);
- психотерапії акцентуації характеру;
- корекції "Я-образу";
- запобігання кризовим ситуаціям.
Таким чином, модель соціально-практичної діяльності в дитячому будинку і школі-інтернаті має відбивати не лише специфіку закладу, а й особливості соціальної ситуації розвитку та її сприйняття вихованцями. Тому вельми важливими в роботі соціального педагога є соціально-педагогічна діагностика, профілактична та корекційно-розвивальна робота.
Проблеми дітей, що перебувають у дитячих будинках і школах-інтернатах, розглянуті в працях М.І.Лисіної, В.С.Мухіної, A.M.Прихожан та ін.
Для дітей дошкільного віку, як наголошують дослідники, домінуючою і почасти не задоволеною є потреба доброзичливого ставлення і уваги з боку дорослих. Прагнення до співробітництва і спільної діяльності у них недостатньо розвинене. Ініціюють спілкування самі дорослі, діти відгукуються тому, що прагнуть завоювати прихильність.
Особливо великі відмінності між вихованцями дитячих будинків і тими дітьми, що проживають вдома, в особистісному спілкуванні, підґрунтям якого є взаєморозуміння і співпереживання. Це пояснюється тим, що діти в дитячих будинках значно менше часу спілкуються з дорослими, ніж дома. Крім того, дорослі більше зорієнтовані на спілкування з усіма, ніж з окремою дитиною. За час перебування в закладі дитина знайомиться і контактує з великою кількістю дорослих. У кожного з них свій тип поведінки. Дитині складно звикати кожен раз до нової манери звертання, вимог, розпоряджень, вказівок. Емоційність спілкування нижча порівняно з домашніми дітьми, та й, власне спілкування більш регламентоване.
Для вихованців молодшого шкільного віку характерними є яскраво виражені мотиви, що безпосередньо пов'язані з їх щоденним проживанням в дитячому будинку. Це — виконання режиму, правил поведінки. У сімейних дітей цієї вікової категорії мотиви їх діяльності та поведінки набагато різноманітніші. Досить концентровано ці проблеми проявляються в конфліктних ситуаціях. У дітей у цьому випадку проявляються захисні механізми, що визначають не завжди конструктивні форми поведінки. Такими можуть бути ситуації заборон. Це, зокрема зіткнення інтересів дорослого і дитини, дитини і колективу, звинувачення з боку однолітків, нерозуміння справжніх мотивів вчинку тощо. В діях молодших школярів проявляється агресивність та нездатність визнати власну провину.
Ці тенденції в підлітковому віці спричиняють деформування «Я – образу», неадекватність самооцінки, вироблення комплексу неповноцінності. Запобігти їм та сприяти повноцінному становленню особистості в закладах інтернатного типу є найважливішим завданням соціального педагога.