План

1. Особливості роботи соціального педагога у громадських організаціях (соціальних центрах)

2. Організація дозвілля соціального педагога з дітьми із проблемних сімей

1. Особливості роботи соціального педагога у громадських організаціях (соціальних центрах)

Об'єктивні суспільно-політичні обставини призводять до збільшення кількості дітей, які перебувають на утриманні дер­жави. Причиною тому є нестабільність сімейних стосунків, що призводить до розлучень; народжуваність позашлюбних дітей; смертність осіб середнього віку, які мали дітей; надзвичайні ситуації; відмова від дітей.

Останнім часом сталися кризові зміни в структурі сімейних стосунків, оскільки батьки не в змозі забезпечити не лише соціальне прийнятний, але й фізіологічний рівень життя. Ки­нуті діти - це результат розпаду сімейних стосунків. Соціальне сирітство набирає все більших масштабів. Цьому значною мірою сприяє відсутність в країні соціально-психологічно-еко-номічної підтримки дезадаптованих матерів, які приймають рішення про відмову від дітей.

Перебування дітей у закладах інтернатного типу поклика­не розв'язати одну із болючих соціальних проблем суспільства.

Наприкінці 60-х — на початку 70-х років минулого століття розпочався процес профілювання шкіл-інтернатів відповідно до потреб різних категорій хворих дітей і підлітків. У цей пері­од склалась цілісна мережа лікувально-педагогічної, соціаль­ної підтримки і відновлення здоров'я дітей з психосоматични­ми захворюваннями в санаторних загальноосвітніх школах-інтернатах тощо. Ці профільні заклади забезпечували можливість для оволодіння учнями соціальне необхідним освітнім мінімумом у процесі лікування, формували здоровий спосіб життя дітей, основи особистої гігієни, давали знання про психічну сферу та особливості власного організму дітей і під­літків, сприяли вияву їх інтересів, нахилів, захоплень, здібнос­тей і таланту як основ соціальної адаптації та самовизначення особистості.

Масове відселення людей із зони, що постраждала внаслі­док аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, зумовило не­обхідність створення на базі санаторіїв, окремих шкіл повного дня і шкіл-інтернатів реабілітаційних центрів для дітей і підлітків, в яких у режимі дня здійснюється контроль за станом здоров'я, перебігом оздоровлення вихованців, провадяться необхідні охоронно-відновлювальні, лікувальні і педагогічні заходи.

Усього в Україні нині діє 699 шкіл-інтернатів, зокрема 341 загальноосвітня, 489 — для дітей з фізичними вадами, 69 сана­торних шкіл-інтернатів. Усього 26 типів шкіл-інтернатів.

З метою захисту інтересів дітей-сиріт і дітей, які не мають належного батьківського піклування, відкрито 69 будинків сімейного типу, умови в яких максимально наближені до до­машніх. Диференціація типів інтернатних закладів відповідно до тих соціально-педагогічних функцій, які вони виконують, створила реальні передумови для виникнення і діяльності дер­жавної соціальної служби (служби соціального патронажу). Найголовнішою з цих функцій є опіка, захист прав і забезпе­чення належних умов життя, навчання і виховання дітей-сиріт. Так, аналіз нинішнього складу вихованців шкіл-інтернатів свідчить: 57,7% - це діти-сироти або діти, які мають тільки од­ного з батьків (напівсироти, діти одиноких матерів). В окре­мих регіонах і областях України цей відсоток ще вищий.

Процес диференціації інтернатних закладів, зокрема виник­нення і зростання кількості дитячих будинків сімейного типу, розкриває діалектику розвитку установ суспільного виховання.

Найголовніші соціально-педагогічні функції цих закладів становлять діаду - формування інтелектуального потенціалу для оновлення суспільства з метою просування його на вищий щабель розвитку та збереження і збагачення його гуманістич­них засад, що визначають здатність цивілізації до власного відтворення, розвитку і життя.

В умовах шкіл-інтернатів важливе місце належить адаптації дітей до умов цих закладів. Визначальним в адаптації новачка є багате за змістом і різноманітне за формами спілкування з ро­весниками в позаурочний час, причому в діяльності воно є найбільш активним. Орієнтовно формами спілкування учнів є три: інтимно-особистісне, стихійно-групове та соціально-орієн­товане. Як свідчать дослідження, найбільш поширеною формою спілкування дітей є стихійно-групове, вона склалась у 56% учнів. На другому місці — інтимно-особистісне спілкування, що скла­лось у 31% учнів, а соціально-орієнтоване - лише у 13% (3,68).

Діти, які перебувають у таких закладах, переживають пси­хологічні та емоційні депривації, вони відірвані від реального життя, перебуваючи в певній соціальній ізоляції. По суті, всі вихованці дитячих будинків та шкіл-інтернатів перенесли пси­хологічну травму, яка може мати первинні і вторинні наслідки для розвитку особистості. Почасти вони перебувають у стані глибокої соціально-педагогічної занедбаності, мають сформо­ваний комплекс покинутої, а отже, нікому не потрібної дити­ни. Це стає підґрунтям для виникнення почуття меншовартості. Умови суспільного виховання, імітація сімейного життя, відсутність природних зразків статеворольової поведінки, не­достатні емоційно-особистісні зв'язки породжують соціальний інфантилізм, комунікативні проблеми у дітей.

За таких умов школи-інтернати мають виконувати не лише освітньо-виховні функції, а й сприяти нормальній соціалізації особистості, її повноцінному розвитку, забезпечувати правову і психологічну захищеність вихованців та випускників. Значну роль у цьому відіграє соціальний педагог, професійна діяльність якого набуває цілеспрямованого характеру.

В умовах інтернатних і напівінтернатних закладів важливе місце належить функції учнівського самоврядування як чин­ника формування соціальної відповідальності.

У попередні десятиліття, особливо впродовж 30-40-х, 50-80-х років минулого століття, учнівське самоуправління зводи­лось до способу підсилення командних функцій адміністрації школи-інтернату, для чого використовувалася незначна група учнів, придатна за своїми моральними і організаційно-вольовими рисами до здійснення цієї роботи. Повна залежність цих учнів від суб'єктивних настанов адміністрації і вчителів шко­ли-інтернату призвела до появи істотних неточностей у визна­ченні самого поняття "учнівське самоуправління" і, як на­слідок, дискредитації ідеї, позначеної цим терміном.

Першій половині 90-хроків минулого століття властивий роз­виток процесів демократизації суспільного життя, бурхливого народного самоуправління. Суспільно-політичні зміни значною мірою знайшли своє втілення в організації діяльності шкіл-інтер­натів. Це, зокрема, впровадження виборності керівників інтер­натних установ, значне розширення прав і сфери відповідальності шкільних та педагогічних рад. Шкільне управління стало повніше поєднувати в собі демократичність із централізацією владних функцій, виборність і єдиноначальність, колективну підготовку і прийняття рішень з особистою відповідальністю за їх реалізацію, добровільність і обов'язковість, переконання і спонукання, пра­ва і обов'язки, свободу і відповідальність.

Основні функціональні обов'язки соціального педагога в закладах інтернатного типу:

1. Формування гуманного ставлення до вихованців, охорона їх прав, інтересів і здоров'я.

2. Створення обстановки психологічного комфорту і без­пеки дитини в побуті і під час дозвілля.

3. Вивчення особливостей вихованців, соціальної ситуації розвитку, умов життєдіяльності.

4. Виявлення інтересів і потреб, проблем і утруднень, відхи­лень в соціальній поведінці і соціальній адаптації.

5. Соціально-педагогічна підтримка вихованця в процесі соціалізації.

6. Організація та координація різних видів соціальне прий­нятної діяльності.

7. Соціально-педагогічна реабілітація дезадаптованих та педагогічне занедбаних вихованців.

8. Посередництво між вихованцем і закладом, сім'єю та іншими соціальними інститутами.

9. Взаємодія з педагогами, психологами, опікунами, бать­ками в наданні допомоги вихованцю.

10. Спільна робота з працівниками соціальних служб з ме­тою працевлаштування, забезпечення житлом, пенсіями та пільгами (2, 162).

Діяльність соціального педагога в закладах інтернатного типу досить різноманітна. Натомість її можна згрупувати в такі основні види: соціально-педагогічна діагностика і консульту­вання; соціально-профілактична робота; соціальне виховання та корекційно-розвивальна робота.

Соціально-педагогічна діагностика і консультування мають наметі виявляти динаміку соціогенезу особистості, визначати причини його порушення. Для цього здійснюється вивчення особливостей соціальної адаптації вихованців, виявляються групи соціального ризику. Ґрунтуючись на дослідженні інте­ресів, здібностей і нахилів дітей, складається індивідуальна кар­та соціального розвитку. Важливою складовою у цьому напрям­ку є діагностика спілкування вихованця з дорослими та однолітками, а також виявлення причин неуспішності в оволо­дінні соціально-побутовими уміннями і навичками.

Соціально-профілактична робота передбачає запобігання.можливих порушень в соціальному розвитку дітей, створення умов для повноцінного особистісного становлення. З цією метою розробляються та реалізуються програми профілактики психіч­ного напруження та нервових зривів у дітей; створюється сприят­ливий соціально-психологічний клімат. Чимало уваги приділяєть­ся налагодженню доброзичливих стосунків з членами сім'ї та по­передженню конфліктних ситуацій. Окремо планується робота щодо адаптації вихованців у широкому соціальному оточенні. За потребою проводяться психолого-педагогічні консиліуми з ана­лізом соціальної ситуації розвитку та виробленням комплексу за­ходів з метою надання допомоги дитині спеціалістами. Профілак­тики потребують такі шкідливі звички, як алкоголізм, наркома­нія, токсикоманія, проституція, паразитичний спосіб життя.

Реалізація соціального виховання та корекційно-розвивальної роботи передбачає активний вплив на процес соціалізації особистості, позитивні зміни в ній на основі реалізації про грам соціального виховання та соціально-педагогічної реабілітації.

Соціальний педагог розробляє такі програми:

- розвитку життєвих умінь і навичок;

- профорієнтації;

- сексуального виховання і підготовки до шлюбного життя;

- розвитку комунікативних умінь і культури-спілкування;

- корекції різноманітних відхилень у поведінці (агресія, сором'язливість тощо);

- психотерапії акцентуації характеру;

- корекції "Я-образу";

- запобігання кризовим ситуаціям.

Таким чином, модель соціально-практичної діяльності в дитячому будинку і школі-інтернаті має відбивати не лише спе­цифіку закладу, а й особливості соціальної ситуації розвитку та її сприйняття вихованцями. Тому вельми важливими в роботі соціального педагога є соціально-педагогічна діагностика, профілактична та корекційно-розвивальна робота.

Проблеми дітей, що перебувають у дитячих будинках і школах-інтернатах, розглянуті в працях М.І.Лисіної, В.С.Мухіної, A.M.Прихожан та ін.

Для дітей дошкільного віку, як наголошують дослідники, домінуючою і почасти не задоволеною є потреба доброзичли­вого ставлення і уваги з боку дорослих. Прагнення до співроб­ітництва і спільної діяльності у них недостатньо розвинене. Ініціюють спілкування самі дорослі, діти відгукуються тому, що прагнуть завоювати прихильність.

Особливо великі відмінності між вихованцями дитячих будинків і тими дітьми, що проживають вдома, в особистісному спілкуванні, підґрунтям якого є взаєморозуміння і співпереживання. Це пояснюється тим, що діти в дитячих будинках значно менше часу спілкуються з дорослими, ніж дома. Крім того, дорослі більше зорієнтовані на спілкування з усіма, ніж з окремою дитиною. За час перебування в зак­ладі дитина знайомиться і контактує з великою кількістю дорослих. У кожного з них свій тип поведінки. Дитині склад­но звикати кожен раз до нової манери звертання, вимог, роз­поряджень, вказівок. Емоційність спілкування нижча по­рівняно з домашніми дітьми, та й, власне спілкування більш регламентоване.

Для вихованців молодшого шкільного віку характерними є яскраво виражені мотиви, що безпосередньо пов'язані з їх що­денним проживанням в дитячому будинку. Це — виконання режиму, правил поведінки. У сімейних дітей цієї вікової кате­горії мотиви їх діяльності та поведінки набагато різноманітніші. Досить концентровано ці проблеми проявляються в конфлікт­них ситуаціях. У дітей у цьому випадку проявляються захисні механізми, що визначають не завжди конструктивні форми поведінки. Такими можуть бути ситуації заборон. Це, зокрема зіткнення інтересів дорослого і дитини, дитини і колективу, звинувачення з боку однолітків, нерозуміння справжніх мотивів вчинку тощо. В діях молодших школярів проявляється агресивність та нездатність визнати власну провину.

Ці тенденції в підлітковому віці спричиняють деформування «Я – образу», неадекватність самооцінки, вироблення комплексу неповноцінності. Запобігти їм та сприяти повноцінному становленню особистості в закладах інтернатного типу є найважливішим завданням соціального педагога.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 19

Бесплатная работа

Закрыть

Технологии социально-педагогической деятельности

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.