Педагогическая психология 1
План
1. Становлення педагогічної психології у ХІХ – на початку ХХ століття
2. Психологічні основи роботи з відстаючими у навчанні дітьми
3. Психологічні закономірності розвитку і виховання особистості у ранній юності
Використана література
2. Психологічні основи роботи з відстаючими у навчанні дітьми
"Проблема неуспіхів у навчанні школярів інтенсивно досліджувалась відомими вченими Ю.К. Бабанським, B.C. Цетлін, М.І. Мурачковським. За їх даними контингент учнів, які відчувають труднощі в навчанні, складає біля 12,5% від всієї кількості учнів. Такий стан у значній мірі ускладнює роботу вчителя в навчальному процесі.
В психолого-педагогічній літературі зустрічаються два поняття, які характеризують це явище, а саме: неуспішність і відставання B.C. Цетлін під "неуспішністю" розуміє невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, фіксована через якийсь значний проміжок часу навчання (вивчення розділу, в кінці чверті, півріччя). "Відставання" – це невиконання вимог (або однієї з них), яке має місце на одному з проміжних етапів того відрізку навчального процесу, який є тимчасовою рамкою для визначення успішності. Неуспішність і відставання взаємозв'язані. В неуспішності синтезовані окремі відставання, вона – підсумок процесу відставання.
В цілому неуспішність може бути: а) загальне і глибоке відставання з багатьох предметів і за тривалий час; б) часткове або стійке відставання з кількох складних предметів; в) епізодичне відставання з одного або кількох навчальних предметів, яке можна подолати.
Ознаки відставання.B.C. Цетлін розкрила ознаки, за якими можна визначити відставання учня у навчанні:
а) не може сказати, в чому трудність завдання, намітити план його вирішення самостійно, вказати, що нового одержано в результаті його вирішення; б) не задає запитань по суті виучуваного, не робить спроб знайти і не читає додаткової до підручника літератури; в) пасивний і відвертається у ті моменти уроку, коли йде пошук, вимагається напруження думки, подолання труднощів; г) не реагує емоційно (міміка, жест) на успіхи і невдачі, не може дати оцінки своїй роботі, не контролює себе; д) не може пояснити мету виконуваної ним вправи, сказати, на яке правило вона дана, не виконує вказівок правила пропускає дії, плутає їх порядок, не може перевірити одержаний результат і хід роботи; е) не може відтворити визначення понять, формул, доведень, не може викласти систему понять, відійти від готового тексту; є) не розуміє тексту, побудованого на вивченій системі понять. Ця сукупність ознак відставання вимагає конкретизації стосовно до навчальних предметів.
Причини відставання у навчанні. Причини відставання можна звести до
таких груп:
а) недоліки фізичного і психічного розвитку (слабке здоров'я, нерозвинута пам'ять і мислення, навички навчальної праці);
б) недостатній рівень вихованості (відсутність інтересу до навчання, слабка сила волі, недисциплінованість, відсутність почуття обов'язку і відповідальності);
в) недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери поваги до знань, недоліки в методиці викладання, недостатня організація індивідуальної і самостійної роботи учнів, байдужість і слабка підготовка вчителя);
г) негативний вплив сімейної атмосфери (недостатні матеріальні умови життя сім'ї, негативне ставлення батьків до школи і навчальної праці дітей, відрив дітей від навчальної праці і ін.).
Дослідження переконують, що вказані причини по-різному впливають на хлопців і дівчат. Так, серед невстигаючих майже 80 відсотків хлопців і 20 відсотків дівчат. Слабке здоров'я виступає домінуючою причиною неуспішності у хлопців вдвоє рідше, ніж у дівчат. Недостатній рівень вихованості в хлопців зустрічається у три рази частіше, ніж у дівчат.
Робота з відстаючими учнями. Подоланню епізодичної неуспішності сприяють: консультації з питань раціоналізації навчальної праці; посилення контролю за щоденною працею учнів; своєчасне реагування на окремі факти відставання, виявлення їх причин і прийняття оперативних заходів по їх усуненню; індивідуальні завдання по вивченню пропущеного; контроль за виконанням заданого. Для подолання стійкого відставання з одного предмета чи предметів одного профілю необхідні: вдосконалення методики викладання предмета: доступне розкриття навчального матеріалу, розвиток мислення учнів: диференціювання завдань по усуненню прогалин в знаннях; організація спеціального повторення слабо засвоєних тем; проведення спеціальних заходів по розвитку інтересу до навчального предмета. З метою подолання стійкого і широкопрофільного відставання учнів слід: проводити заходи по подоланню епізодичного і часткового відставання; координувати дії всіх учителів з предметів, з яких учень відстає.
У процесі подолання неуспішності школярів: а) усувають прогалини в навичках навчальної праці; б) долають прогалини в розвитку мислення школярів; в) долають негативне ставлення учнів до навчання; г) усувають прогалини в знаннях учнів; д) долають причини щодо неуспішності.
Класи вирівнювання. Класи вирівнювання комплектують на базі однієї чи кількох початкових шкіл мікрорайону з дітей, які на час вступу до школи виявились непідготовленими до систематичного навчання у звичайних умовах, а також з числа невстигаючих з основних предметів учнів першого і другого класів. У цих дітей певна затримка розвитку сприймання і мислення, послаблення пам'яті, нестійка увага, але не настільки, щоб вважати їх як категорію дефективних. Це нормальні діти, які вимагають посиленої уваги, особливих зусиль, своєрідної "щадятої педагогіки".
За два-три роки інтенсивної роботи вчителя такі діти "вирівнюються" у знаннях зі своїми ровесниками із звичайних класів і потім можуть разом з ними успішно продовжувати навчання в середній школі.
Важливий фактор успішної роботи класів вирівнювання – відносна однорідність складу учнів, порівняно однакова їх шкільна зрілість. Учителям класів вирівнювання надається можливість маневрувати навчальним матеріалом, використовувати його у відповідності з обставинами, які склалися під час вивчення тієї чи іншої теми. У випадку необхідності можна тимчасово сповільнити темп проходження навчальної програми як окремими учнями, так і класом у цілому. Тут основним є не проходження програми, а достатнє засвоєння кожним учнем матеріалу, ліквідація прогалин у знаннях, розвиток уміння вчитися, що створює плацдарм для подальшого, вже швидкого просування, в ході якого надолужується колишнє відставання. Певне значення має і фактор наповнення класів вирівнювання (не більше 20 чоловік). У такі класи призначаються спеціалісти високої кваліфікації, здатні творчо, залежно від умов організувати пізнавальну діяльність учнів.
В зарубіжній теорії і практиці подолання неуспішності учнів здійснюють шляхом індивідуалізації навчання, створення особливих класів вирівнювання. Для відстаючих готують програмовані посібники, створюють спеціальні комп'ютери для їх індивідуальної роботи.
Особливо багато недоліків в організації диференційованого навчанняспостерігається у молодих учителів (стаж роботи до 10 років), найбільш типові з них такі:
На цьому етапі уроку не враховується рівень сформованості вольових якостей учнів, рівень їхньої самоорганізації, роль контролю як засобу керування пізнавальною активністю учнів, оцінки як засобу стимулювання цієї активності, диференціація навчання на цьому етапі відсутня, про що свідчать такі факти.
1. Не завжди перевіряється наявність письмового домашнього завдання (навіть якщо зошити не збираються на перевірку), що сприяє розвитку негативних якостей особистості: слабкої волі, низького рівня мотивації навчальної діяльності.
2. Перевірка якості виконання домашньої роботи, навіть якщо вона була диференційованою, проводиться фронтально, що призводить до непродуктивних витрат часу на уроці: учні з високим темпом та рівнем навчання змушені слухати перевірку якості виконання домашнього завдання найнижчого репродуктивного рівня, а учні з найнижчим темпом та рівнем навчання витрачають непродуктивно час, слухаючи перевірку завдань творчого характеру, в яких вони нічого не розуміють, що аж ніяк не сприяє їхньому розвиткові, гальмує його.
3. Якщо більша половина класу не справилася з домашнім завданням, вчитель працює з усім класом фронтально, пояснює матеріал знову, незважаючи на тих учнів, які виконали домашнє завдання і яким немає сенсу слухати пояснення знову. Як правило, це учні з високим темпом навчання і рівнем навченості, пізнавальної активності та самоорганізації, які могли б у цей час працювати самостійне, а не витрачати 10 – 15 хвилин урочного часу.
4. Учні, які не виконали домашнього завдання, не залучаються до роботи з його виконання на етапі опитування домашнього завдання чи перевірки якості виконання письмового домашнього завдання (актуалізація опорних знань) і з уроку в урок залишаються пасивними спостерігачами або порушниками дисципліни до кінця уроку, що врешті призводить не до розвитку, а деградації особистості, тобто до переважного розвитку негативних якостей особистості. Як правило, учні, які систематично не виконують домашніх завдань, мають низький рівень розвитку волі, самоорганізації, мотивів навчання, в результаті у них низький рівень пізнавальної активності.
Не враховуючи, що учні з низьким темпом навчання характеризуються, як правило, низьким рівнем розвитку мовленнєвих навичок, пам'яті, прийомів розумової діяльності і нездатні відтворити навчальний матеріал у логічній послідовності, якщо їм щось «заважає», вчителі опитують їх за уваги всього класу, часто втручаючись, виправляють помилки, іноді застосовують негативні парціальні оцінки, внаслідок чого учень починає плутатись і перестає відповідати зовсім, почуваючи себе ніяково серед товаришів. Такі учні, як правило, бояться відповідати, а тому можуть сказати, що не вивчили завдання, навіть якщо вчили. Такий «метод» опитування цієї категорії учнів сприяє появі у них зневіри у свої сили, недооцінки власних можливостей, відчуття неповноцінності. Отже, опитування таких учнів повинно носити індивідуальний характер на фоні самостійно працюючого класу.